Раді Вас бачити!

- У-у-у-у, ненавиджу! Упертий кобель! - ще й нагою тупнула для більшого ефекту.

Марі дивилася на це все з посмішкою, вона навіть відвернулася від мене, щоб я не бачила, як вона посміхається. Але я помітила.

-Кажи вже, Марі! - заспокоївшись, присіла на ліжко і важко зітхнула.

- Ніколи ще не бачила, щоб герцог так домагався когось!

- Марі, це заїжджена тема! Я втомилася повторювати тобі одне й те саме!

- Що таке заїжджена тема? - дивувалася дівчина

- Ну, це як повторення одного й того ж набридає.

- А мені ось не набридає говорити вам про те, що герцог по вуха у вас закоханий.

- Марі!

- Ні, чесно. І я навіть згодна з ним! - я запитально зігнула брову, вимагаючи відповіді.

- Ну те, що налагоджувати є що! Він палко прагне цього, повірте!

- Ні, Марі, ти занадто юна, щоб розуміти чоловіків, а я скажу тобі, що дуже часто через се... близькість, чоловіки плутають прихильність із закоханістю. Але щойно вони наситяться тобою, твоїм тілом, доб'ються тебе, отримають те, що хотіли, - їхній інтерес до тебе пропаде, так звані палкі почуття згасають, наче й не було нічого, а ми, баби дурні. Уже закохалися, уже нафантазували спільну старість, будиночок біля моря, купу дітей, собаку і щасливу старість.

- Іноді, Міледі, я вас зовсім не розумію. - розгублено підсумувала дівчина.

- Загалом забудь! - махнула я на неї рукою і вляглася спиною на ліжко.

Потрібно привести свою голову до ладу, мені з кожним разом дедалі складніше чинити опір напору Ніколаса, і коли я здаюся і віддаюся поцілунку, сама починаю вірити у щойно розказане майбутнє.

Я все ще впевнена, не можна здаватися! Щойно він отримає своє, втратить інтерес до мене, а я буду по вуха закоханою дурепою, не хочу відчувати ці почуття.

Ніколас не залишав мене в спокої. Де б ми не перетнулися, він приділяв мені увагу. За столом залицявся, увесь час проводжав до моїх покоїв, але лише для того, щоб укотре затиснути біля стіни і гаряче поцілувати. Ці поцілунки запаморочували мені голову, мені з кожним разом було все важче перериватися. І я сердилася, показово на нього, а насправді на себе, бо закохалася, бо зрозуміла це. І це дратувало мене найбільше. Я зробила те, що робити не повинна була. Тому що знаю, що ні до чого доброго це не призведе. Я чомусь впевнена в цьому.

Цього тижня ми очікуємо візит  короля. Причому дорогий чоловік згадав про це  ніби між іншим, що брат його планує затриматися в нашому замку. А все, тому що, через два дні у мого благовірного день народження, 33 роки. Це, звісно ж, значуща подія, все герцогство готується до цього заходу. Навіть мене залучили. Я повинна була затвердити частування, розстановки в обідньому залі. Мені спочатку ця ідея не сподобалася, але потім я подумала, що для колишньої Мішель це великий прогрес, раніше моєї думки ніхто не питав. Що говорити, навіть слуги не вважали за потрібне слухати мене. Не те що зараз. Можу поставити собі плюс, хоч і розумію, що в цьому плані роботи в мене ще багато.

Я почала думати, що подарувати Ніколасу, поняття не маю, що дарують чоловікам у середньовіччі.

- Марі! Що прийнято дарувати у вас чоловікам? - ставлю я запитання і відволікаю Марі від розгладження моєї сукні на свято.

- Ну, зазвичай леді вишивають своїм чоловікам сорочки. Особливі умілиці ще й самі цю сорочку шиють.

- Тю...- не стрималася я в емоціях... - це надто просто і не цікаво.

- Просто? Я б так не сказала, міледі. Не кожна дівчина, жінка може ладнати з голкою. Вишита сорочка дружиною дуже цінується, і чоловіки навіть міряються подібним... я, наприклад, не вмію вишивати.

- Це, звісно, може й погано, але я не збираюся дарувати Ніколасу сорочку, я хоч і вмію шити, але за один день вишити щось пристойне навряд чи вийде... - замислилася в голос я.

- Звичайно, не реально. Жінки зазвичай на початку року вишивати починають, щоб точно встигнути...- прокоментувала мою відповідь Марі, я ж промовчала. Мені може й не потрібно було стільки часу, але сорочка це все одно не те.

Розпитала ще Марі і нічого путнього вона мені не підказала.

Цього дня Маркус повернувся. І на моє здивування сам знайшов мене.

- Міледі, я наполягатиму на тому, щоб герцог дозволив бути біля вас, захищати, коли його не буде поруч. Я повернувся із західних земель, дуже погана обстановка зараз. Боюся війни не уникнути.

- Ти ж знаєш, Маркусе, я зовсім не проти, це Ніколас не хоче, він...

- Занадто ревнивий... - закінчив за мене речення чоловік і злегка посміхнувся.

- Був би я на його місці, поводився б, напевно, так само...

- Маркус...- похмуро подивилася я на Маркуса.

- Міледі, ви...- чоловік ще збирався щось сказати, але я його перебила

- Краще скажи, що мені подарувати своєму дорогому чоловікові, адже ти не забув, що в нього завтра день народження?

- Забудеш тут, - хмикнув чоловік, - весь замок на вухах стоїть.

- І? Ти маєш допомогти мені, Маркусе! Я вже не знаю, що й робити! Марі нічого крім сорочки порадити не змогла.

- Але ж для чоловіка сорочка вишита дружиною, найкращий подарунок! Не багато леді на це здатні! - сказав він те, що я вже чула від Марі.

- Це зовсім не цікаво, Маркусе. Та й часу в мене немає. Ти краще б щось слушне порадив. - Маркус задумався.

- Навіть не знаю, Міледі, я привіз із Північних земель дещо з обмундирування та зброї, хочу подарувати Ніколасу, все ж таки він друг мені, і сподіваюся такий подарунок наші сварки загладить. - я тільки хотіла сказати, як Маркус перебив мене

- І ні, міледі, таке радити я вам не можу. Не прийнято жінкам дарувати подружжю зброю. Це щонайменше матиме дивний вигляд.

- Чудовий подарунок! - занадто емоційно викрикнула я, - Повір, це краще за сорочку. Зброя допоможе йому в бою! А сорочка що? - Маркус знову замовк, задумливо втупився в мене і почав потирати свою бороду.

- Тільки тому що ви просите, міледі! Для мене, наприклад, так само було б дивним, якби моя жінка подарувала мені зброю! - погодившись вимовив Маркус

- Я не його! - тут же запротестувала

- Як скажете! - Маркус посміхнувся і продовжив, - У будь-якому випадку, думаю, найкраще подарувати йому кольчугу, яку я з великими труднощами дістав. Я віддав за неї цілий статок. Повірте, вона того варта. У ній невідомий для мене метал, що майже не важить. А візерунок настільки дрібний, що навіть голка не увійде. Я навіть подумував вкрасти його, якби старий сіверенець мені його не продасть. Але він погодився, коли я сказав йому, що кольчуга не для мене, а для мого доброго друга. У нього ж я купив і меч. Северенець запевнив мене, що лезо його ніколи не затупиться. У чому я, особисто, сумніваюся. Але вигляд він має добротний. І його вже подарую я. Вже вибачте.

- Спасибі Маркус! Кольчуги мені буде достатньо! Скільки я буду за неї винна? - запитала я, а сама стала думати де ж такі гроші взяти.

- Анітрохи! Я за таке грошей не візьму!

- Маркус!

- Сказав не візьму і все! - запротестував чоловік

- Але Маркус! Ти сам сказав, що тобі ці речі дорого обійшлися...

- Це правда. Але за таке грошей не візьму, тим більше з вас. - Я насупилася на його слова і схрестила руки в себе на грудях, готувалася до чергової шпильки, але Маркус знову мене перебив

- Я краще візьму з вас послугу, - знітившись сказав Маркус

- Яку?

- Ще не знаю.

- Сподіваюся, це не буде пов'язано з інтимом

- Що ви міледі, як могли подумати таке, хіба я давав привід? - тут же знайшовся чоловік, але погляд його на моєму вирізі сукні на грудях я встигла помітити, перш ніж він знову швидко відвів очі.

- Ну гаразд тоді, - погодилася я

 На тому й розійшлися.