Раді Вас бачити!

Весь шлях до замку я мовчала. Адреналін потихеньку відпускав. Ніколас більше не намагався зі мною заговорити, і я була йому за це вдячна.

 

Решта подій пронеслися немов перед очима, ніби й не я все це робила.

 

Знайома кімната лікаря. Запах якихось трав і оброблені рани.

 

Я думала, що щойно опинюся у своєму ліжку, одразу засну, але на жаль, не вийшло. Я не могла зімкнути очей, ніби випила ціле відро енергетика. Тільки ось робити нічого не хотілося. Я пів ночі просиділа на ліжку, дивлячись в одну точку. Там у лісі зі мною щось сталося. Цей випадок змусив мене інакше подивитися на життя. І начебто дивно, адже я вже померла один раз, але з цим ведмедем... у мене був тваринний страх. Мені не хочеться плести інтриги, довго і нудно вибудовувати підступні плани. Якось я вже й не впевнена, чи потрібен мені герцог. Він сам мене відштовхує весь час. Навіщо мені такий шлюб?

 

Я довго думала про все це, але ближче до світанку провалилася в сон.

 

Прокинулася в обід, сама. Марі мене не турбувала. Коли я розплющила очі, її не було поруч.

 

Пішла самостійно вмиватися і приводити себе до ладу, виявила перемотане ліве плече і зап'ястя. Це, мабуть, від падіння. Я й забула, що поранилася.

 

Закінчивши з ранковими процедурами, вийшла в кімнату одягатися, Марі вже повернулася. Від її допомоги відмовилася, а то зовсім розлінилася. Адже раніше все робила сама.

 

Сама привела свій зовнішній вигляд до ладу і вирушила на пошуки їжі. Марі йшла за мною тихо. Пощастило ж мені зі служницею, вона була ненав'язлива, нічого не питала, просто мовчки мене супроводжувала. На шляху мені зустрівся Маркус. Він мав змучений вигляд і, побачивши мене, чомусь зніяковів. Потім схвильовано мене оглянув і підійшов ближче.

 

- Міледі! - привітав мене страж коротким кивком голови.

 

- Привіт, Маркусе. Ти чимось схвильований? - з ним явно щось не так, я помітила.

 

- Не приховуватиму від вас, міледі, але поки що офіційно я більше не можу вас скрізь супроводжувати. У нас із герцогом була непроста розмова, він відкликав мене і сказав, що поки він перебуває в замку, з вами нічого не трапиться. Особисто я в цьому сумніваюся. До того ж я присягнувся вам... загалом, зараз це не має значення. Я знаю Блеквуда, поки він у такому стані, з ним неможливо спокійно поговорити. Мине кілька днів, і я знову стану вашою тінню, але поки що... - забарився Маркус, потім потягнувся до свого черевика і дістав звідти невеличкий кинджал, покрутив у руках і простягнув мені.

 

- Візьміть! Не відмовляйтеся! Коли мова піде про ваше життя, ви будете вдячні мені за цю річ. Цей кинджал маленький і майже непомітний під одягом, тому для вас він підійде. Я не зможу бути вашим вартовим кілька днів, тому сподіваюся, що в разі небезпеки вас врятує ця штучка, - Маркус вклав мені в руку гарний кинджал із хребтоподібним наконечником, інкрустований дорогоцінним камінням. Зброя воістину красива і небезпечна. Відмовлятися я не стала. Хто знає, яким боком до мене завтра повернеться доля.

 

- Дякую, Маркус, - прийняла я кинджал і сховала в себе під одягом. Маркус поспішно відвернувся, коли зрозумів, куди я збираюся сунути його подарунок.

 

- У будь-якому разі, міледі, я постараюся стежити за вами, але зараз мені треба йти. Герцог відіслав мене з донесенням у сусіднє королівство. Шлях не близький, але я постараюся швидше повернутися назад. Мені здається, моєю відсутністю можуть скористатися... неспокійно мені, - мій охоронець виглядає схвильованим.

 

- Зі мною буде все добре, не хвилюйся... тепер у мене є захист. Не варто перевтомлювати себе, навпаки, у тебе з'явилася можливість відпочити від моєї персони, - посміхнулася я чоловікові, але Маркус не поділяв мою впевненість.

 

- Я краще піду, - закінчив він наше спілкування і швидко пішов. Я лише дивилася вслід величезній фігурі мого захисника.

 

- Гаразд, йдемо, Марі, - перевела подих і рушила до залу для трапез. Злегка відчинила двері й одразу ж натрапила на неприємну картину. Король і його гості були відсутні, зате на колінах у мого благовірного сиділа Амалія і заливисто сміялася, а поруч тіснилася Офелія. Герцог і її примудрявся до себе щільно притискати! Ух... як же побачене розлютило мене. Ну підстилки, я вам ще влаштую...

 

Залишившись непоміченою, тихо вийшла назад до коридору, прикрила нечутно двері й звернулася до своєї служниці.

 

- Марі, є ще один вхід на кухню? - намагалася я спрямувати свої думки в інше русло.

 

- Є, але нам доведеться трохи поблукати, щоб обійти замок, - з готовністю відповіла моя помічниця.

 

- Чудово. Показуй! - я чомусь була впевнена, що зможу знайти Гвен на кухні. І мій настрій якраз підходить для подібних розборок.

 

- Міледі? - здивувалися дві жінки-кухарки, служниці Гвен і Лана сиділи на лавці біля шафи з припасами.

 

- Усім вийти звідси, крім Гвен! - наказала я. Послухатися мене не сміли, хоч я і добре ставилася до Ані та Феллі, але зараз мені було не до люб'язностей.

 

Гвен уся стиснулася і навіть не встала, помітно, що дівчина відчуває почуття провини і, схоже, страх.

- Міледі... вибачте! - видавила вона жалюгідне вибачення.

 

- Що пробачити, Гвен? Ти в курсі, що власноруч підлила мені отруту? Якби не Маркус, я б уже богу душу віддала! Твоїми руками, Гвен! - накричала я на тремтячу служницю. Від мого крику дівчина ще більше зблідла і стиснулася.

 

- Ні, я... не хотіла... мені сказали, там снодійне... я не хотіла... мене змусили, - почула я переривчасту мову переляканої служниці, але мене зараз не хвилював її стан. Я справді була за крок від смерті.

 

- Чим же вона погрожувала тобі, що ти пішла на вбивство? - пропалила я її гнівним поглядом.

 

- Я не знала... не знала... вона сказала... там снодійне! - усе повторювала служниця, а я намагалася випитати, чим конкретно на неї натиснули, але дівчина була надто налякана, або вдавала, але головного від неї я так і не дізналася, єдине, я точно пам'ятаю її почервонілу щоку й червоні очі - значить, Гвен дістала ляпаса й, можливо, ще якусь погрозу, але суті справи це не змінює.

 

- Я так і не почула виразної причини твоєї зради, але тепер мені це нецікаво. - холодно промовила я, - Ти зрадила мене, і, судячи з усього, зробиш це ще раз, якщо на тебе впливатимуть подібним чином, а тому... ти негайно збереш свої речі і покинеш наше герцогство назавжди. Якими б не були причини, але ризикувати знову я не збираюся! - від почутого служниця ще більше зблідла.

 

- Ти нікому нічого не скажеш про те, що трапилося, і про причину твоєї втечі. Ти не працюватимеш на території герцогства, а якщо посмієш відкрити рот, то я нагадаю про твій вчинок, і за те, що ти намагалася отруїти герцогиню Блеквуд, тебе просто стратять. Ти все зрозуміла? - уточнила я, але Гвен, здається, язик проковтнула, злякано дивилася на мене і навіть кивнути не могла.

 

- Я питаю, ти зрозуміла? - з натиском уточнила я, Гвен вийшла з заціпеніння і швидко закивала головою, хотіла щось сказати, але швидко передумала, схаменулася і втекла геть.

 

А я тим часом обернулася, адже знала, що Марі все це бачила і чула.

 

- Вважаєш, я була занадто жорстокою і несправедливою? А я відповім тобі, що ні, той, хто зрадив один раз, зрадить і вдруге. Мені теж ще шкода і думаю, що Гвен того вечора від страху споїла мені отруту, їй погрожували, але Марі... вона могла мене вбити! - ніби виправдовувалася я, хоча по суті так і було, я хотіла сама собі довести правильність свого вчинку.

 

- Я не маю права судити, міледі, і мені справді її шкода, але я згодна з вашим рішенням, - просто відповіла моя служниця, і мені навіть якось легше на душі стало.

 

Кинулася до виходу з кухні і в останню мить згадала, яку картину я бачила в залі для трапез, гнів з новою силою закипів у мені... схоже, я встала не з тієї ноги.

 

Коли зайшла до великої зали, Амалія з Ніколасом виходили в обнімку через головний вхід, а надута Офелія залишалася сидіти на колишньому місці. Не знаю, що сьогодні зі мною трапилося, але я говорила і діяла раніше, ніж встигла обміркувати.

 

- Схоже, хтось став третьою зайвою! - пожартувала я.

 

- А хтось як був у прольоті, так і залишився! - зухвало відповіла одна з коханок герцога і також рушила на вихід. А мені остогидла присутність цих панянок остаточно, я навіть усі їдкі слова розгубила від злості. Поки стояла і намагалася зловити хоч одну розумну і зрілу думку, Офелія вже вийшла. А я схопила кинджал і вирішила діяти радикально.

 

Погналася за нею і мені пощастило, що завернула вона в протилежний коридор від покоїв герцога і що зараз у коридорі ми одні. І я майже її наздогнала.

 

- Офелія! - покликала я цю леді, і та з здивованим виглядом повернулася до мене, а я прискорила крок і бігла до неї, стрімко скорочуючи відстань між нами. З люттю кинулася на неї, чого вона явно не очікувала, я притиснула Офелію до стіни, до її горла приставила кинджал. Офелія приголомшено витріщила на мене свої очі.

 

- Ти що робиш? - переляк у її голосі неможливо було не помітити.

 

- Слухай мене, леді легкої поведінки, ти сьогодні ж заберешся з цього замку! - прошипіла я.

 

- З чого раптом? - спробувала вона взяти себе в руки.

 

- Тобі жити не набридло? Або думаєш, хтось повірить, що настільки тендітна дівчина як я, змогла вбити тебе?

 

- А сама то зможеш це зробити? Чи просто погрожуєш? - дівчина доклала зусиль і відштовхнула мене. Офелія вища за мене на зріст, тому не дивно, що вона виявилася сильнішою за мене.

 

Я вирішила діяти спонтанно, замахнулася і поранила кинджалом її руку. Моя суперниця завищала і схопилася за поранену руку, не гаючи часу, я знову затиснула цю змію біля стіни, цього разу вістря кинджала встромила їй у горло і пустила кров.

 

- Як думаєш, як далеко я можу зайти? - Офелія нервово проковтнула слину, і це позначилося на положенні вістря кинджала, він ще сильніше поранив цю гадюку.

 

- Ти божевільна! Зовсім з глузду з'їхала! - завищала вона.

- Може й так! Але ти мені вже набридла. Не підеш сама - я тобі допоможу! - і я ще сильніше натиснула на рукоятку кинджала, і сама злякалася, що лезо трохи глибше увійшло в плоть, Офелія закричала, а я, злякавшись, прибрала кинджал. Офелія впала і, прикриваючи рукою горло, стала відповзати від мене.

 

- Божевільна! Навіжена! - шепотіла вона, злякано відповзаючи від мене подалі, кров хльостала з руки, якою вона прикривала рану.

 

- Марі зараз відведе тебе до Річарда, він накладе тобі пов'язку, а після... ти одразу ж покинеш замок і межі герцогства. Не раджу тобі бігти зараз до Ніколаса, він не повірить тобі, і скоріше вважатиме тебе божевільною, а я буду все заперечувати, бо, по суті, не здатна на таке, але якщо ти розкажеш щось Блеквуду, тобі не жити! Зрозуміло? - ще одна погроза з мого боку, Офелія нічого не відповіла, лише швидко піднялася і подивилася на мою служницю, та зрозуміла все без слів.

 

- Йдіть за мною, леді! - Марі швидко пішла у зворотний бік, Офелія за нею, і проходячи повз мене, вона з жахом дивилася в мої очі, а я намагалася зробити свій погляд якомога лютішим. І лише коли вони обидві зникли за поворотом, я дозволила собі розслабитися. Спустилася по стінці на підлогу і, поклавши поруч із собою кинджал, обняла себе за коліна. Не знаю, що на мене найшло, але, по-моєму, це було занадто. Ця кров і те, що я зробила. Боже. Я справді божеволію. Як же мене дістали ці повії.

 

Хвилин п'ять я сиділа на підлозі, оговтуючись, а потім усвідомивши свої дії, я дійшла висновку, що треба закінчити розпочате. У цей момент до мене якраз підбігла Марі.

 

- Міледі, - злякано покликала мене служниця.

 

- Як там Офелія?

 

- Річард мовчки взявся обробляти поранення леді, але я набралася сміливості і запитала в Офелії, що вам передати... вона обдарувала мене таким поглядом, ніби хотіла вбити, але сказала, що сьогодні ж покине замок. Міледі, з вами все гаразд? - турбувалася моя помічниця.

 

- Так, Марі. Я просто сама від себе такого не очікувала, - видала я правду.

 

- Ти там випадково мого благовірного чоловіка не бачила і не чула? - уточнила я, мені було важливо знати, чи встиг цей пес усамітнитися з Амалією.

 

- Я якраз зустріла леді Амалію, вона при мені попросила Софі, її особисту служницю, щоб та допомогла їй переодягнутися в щось легке, адже вона зібралася йти в купальню з герцогом!

 

- Ах у купальню, у сімейну! Ну вже ні! - я швидко встала.

 

- Міледі, невже ви підете зараз туди в такому вигляді? - я швидко оглянула себе і побачила кров Офелії у мене на руці, що тримала кинджал і на сукні, кілька крапель, але вони ледве помітні. Не кажучи ні слова, я кинулася до сходів на перший поверх. Купальня була саме там, Марі ледве встигала за мною. Зупинилася, захекавшись біля дверей, і стала швидко розшнуровувати корсет сукні.

 

- Міледі... - Марі явно була здивована.

 

- Допоможи швидше зняти сукню! - шикнула я на неї, служниця швидко розшнурувала мені корсет і допомогла мені швидко стягнути з себе цю сукню, я залишилася в спідній сорочці, краєм подолу сукні витерла руку від слідів крові і на початку коридору побачила жіночий силует, це Амалія, найімовірніше.

 

- Постарайся хоч на трохи затримати Амалію. А я пішла! - план швидко визрів у голові. Час вигнати коханок із нашого життя, герцог ще не знає, на що здатна нова Мішель.