Раді Вас бачити!

Ніколас знову промовчав, тільки цього разу я побачила його розлючений погляд, він грюкнув дверима і пішов, а я впала на ліжко, обдумуючи все. Хвилин за п'ять вбігла Марі.

Я попросила служницю набрати мені теплої води, і поки моє тіло розслаблялося в теплій водичці, я попросила Марі сходити до Річарда і взяти в нього щось на кшталт енергетика. Впевнена і в цьому світі є якісь підбадьорливі трави.

Я якраз обирала собі сукню, коли Марі з'явилася з флакончиком у руках. Я навіть не питаючи випила все. Марія на мене похмуро покосилася.

- Взагалі-то тут було на два рази! - схвильовано пояснила вона

- О, не переживай, мені ще й мало може цього бути. Ніколас усі соки з мене вичавив! - як ні в чому не бувало озвучила я Марі. Дівчина сором'язливо опустила очі.

- Міледі, я й не думала раніше, що у вас настільки голосний голос. - озвучила вона причину своїх червоних щік.

- Що, було дуже чутно, так? - здогадалася я

- Гадаю, весь замок у курсі, що ви провели ніч із власним чоловіком. Я, наприклад, точно погано спала! - відгукнулася дівчина і підійшла, щоб допомогти мені визначитися з сукнею.

- О, навіть так... - я, навіть, не подумала про це... - Хоча... це навіть добре, - задумалася я. І вибрала одну з найкрасивіших і найвідвертіших.

- Обід уже подали? Ніколас із братом уже пообідали? - сніданок я вже пропустила, потрібно спуститься хоча б до обіду.

Зібравшись, не без допомоги служниці, яка довго приводила моє волосся до ладу, я нарешті вирушила в зал для трапез. Їжу щойно подали і моя поява для всіх була ніби очікуваною. Марі швидко проскочила на кухню, я ж плавно прослідувала на своє місце, біля чоловіка. Краєм ока помітила невдоволене обличчя Амелії, яка зараз сиділа біля крайніх столів. Моє внутрішнє "Я" раділо. Особливо красномовним був палаючий погляд на мене мого чоловіка, який не припиняв на мене дивитися, щойно я увійшла. Цього разу навіть позалицявся до мене, допоміг сісти, запропонувавши свою руку. Я свою долоньку тут же простягнула і присіла. Ніколас посміхнувся, так само не зводячи з мене погляду, а потім поцілувавши мою руку, він нарешті відпустив мене.

Привітала короля і взялася за їжу, старанно не помічаючи поглядів чоловіка, що пожирають. Мене все більше приваблювала розмова. У величезному приміщення залишалося кілька вартових, один лорд, що вів жваву бесіду з придворною дамою, йому явно було не до підслуховувань.

- Ніколас! Перестань вдавати, що ти мене не чуєш! Я сьогодні погано спав, через тебе, між іншим, тому трохи не в дусі, а своєю неувагою, ти мене ще більше дратуєш! - тут уже я повернулася до короля і зацікавлено на нього подивилася. Ніколас, простеживши за моїм поглядом, також переключився на брата.

- Що ти хочеш Густав? - із роздратуванням подивився на брата герцог.

- Я просто в шоці був, коли проїхався твоїми територіями. Ти злишся на мене, що я весь час відправляю тебе з військом на придушення повстань, але всі вони починаються зсередини. У твоєму королівстві процвітає бідність, голод і хвороби. На вулицях неприємні запахи відходів і весь молодняк перебігає на бік наших ворогів.

- Ну що тут сказати... у мене просто немає часу, брате. Ти сам знаєш, як часто я з військом у походах! - просто відповідає герцог

- У тому то й річ, нам загрожує війна з імперією Рейхів і королівством Аксів. Твоє королівство займає всю західну частину наших спільних земель, і тобі вже нікого мобілізувати, лави твоїх воїнів рідшають, а своїх людей давати тобі я весь час не можу. Якщо Імперія з Аксами об'єднаються, нашого королівства більше не буде! Ми програємо. - Ніколас промовчав, а король продовжив, - Я знаю, ти гарний воїн і перший підеш у бій, але боюся, цього недостатньо, любий брате, люди озлоблені й зломлені, почни зі свого королівства, тобі терміново потрібні зміни! - ой мамочки, як серйозно то все.

- Можливо я й упустив щось, але Густав, мені важко поєднувати військові походи з правлінням королівства. - Ніколас мабуть обдумав щось і став серйозним, таким він мені подобався більше.

- А я вже давно пропонував обрати тобі головнокомандувача замість тебе, але мабуть навіть одруження тебе не зупинило. Чесно зізнатися, я думав, що таку дружину ти не захочеш надовго залишати саму, але, мабуть, я помилявся, ти непробивний вояка. - з докором подивився король на брата.

- Сьогодні я повертаюся додому. Знаю, що Акси допомагають повстанцям припасами і людьми, тож чекай наступного призову. Я як відчуваю це. А поки що, наведи лад у своєму королівстві! І це я тобі не як брат, а як король кажу! - Густав, вставши насупивши брови і з докором знову подивився на Ніколаса. Герцог відповів братові таким же поглядом.

- Проведи мене до моїх покоїв, я хочу про дещо поговорити! - Густав попрощався зі мною згідно з етикетом і разом із Ніколасом залишили трапезну. Я ж ще якийсь час залишалася на місці. Потрібно було обміркувати те, що трапилося.

Король відбув за кілька годин, і ми з Ніколасом його проводили. Сам же герцог одразу попрямував до кабінету до Ірліха, я вирішила провести час у себе в кімнаті за розмовами з Марі.

Ось тільки моїм планам не судилося збутися, дорогою до своєї кімнати в порожньому коридорі на мене напали двоє невідомих. Обидва чоловіки затиснули мене біля стіни й один із них приставив мені ніж до горла. Другий же затиснув рукою мені рот, я навіть пискнути не встигла.

- Ти подивися, яка гарна, може, спочатку спаплюжимо честь дами? - прокуреним голосом заговорив один із відморозків. На обох чоловіках були накинуті капюшони майже до носа, тому облич розгледіти мені не вдалося. Приставлений ніж скував моє тіло страхом. Скільки б я не хоробрилася, але з двома мужиками ще й такої комплекції мені явно не впоратися.

- Сказали зробити все швидко і забратися звідси непоміченими. Не будемо ризикувати! - відповів йому другий, зовсім тихо. Серце впало в п'яти, я затремтіла. Невже це мій кінець?

Не хотіла здаватися до останнього, почала вириватися, брикатися ногами і намагатися звільнити хоча б рот, може мене хтось почує. Чоловіки напружилися, сильніше притиснули мене до стіни, і той, що з ножем, здається, навіть замахнувся. Але тут з'явився Маркус, він із силою схопив обох чоловіків за голови і швидко наблизив їх один до одного. Обидва чоловіки відпустили мене, втративши на деякий час орієнтир. Цим і скористався Маркус, одного проткнув наскрізь мечем, а іншого заколов кинджалом. Усе відбувалося настільки швидко, що я навіть не зрозуміла. А наступної секунди я осіла на підлогу.

- Ваша високість... Мішель! З вами все гаразд? - Маркус підняв мене і тут же поверхнево оглянув.

- Так... я... Маркус! - немов прокинулася я і кинулася обіймати чоловіка, притулилася до свого рятівника і навіть жалібно схлипнула, а потім і зовсім заридала. Чоловік несміливо став погладжувати мене по спині, щось примовляючи

- Я як відчував, міледі! Через те загнав коней, але я радий, що встиг! - заспокоював мене чоловік. Ми так простояли якийсь час, я майже заспокоїлася.

- І ти будеш стверджувати, що не спиш із нею, дорогий друже. Так і знав, що твоє мінливе ставлення до моєї дружини пов'язане з її вміннями в ліжку. О, так, Маркусе! Я тебе тепер дуже навіть добре розумію... - почули ми голос Ніколаса й різко відсахнулися одне від одного, я злякано подивилася на Ніколаса, але він упритул нічого не помічав, а лише злісно свердлив то мене, то Маркуса.

- Викликаю тебе на бій! Прямо зараз! - голосно заявив герцог.

 Я стояла, як громом вражена від його слів. А герцог підходив усе ближче, поки нарешті не подивився вниз. Я тільки усвідомила, що через недостатнє освітлення тіла двох амбалів, що намагалися мене вбити, здалеку було не видно.

- Що... що трапилося? - отямився чоловік, і вираз його обличчя втратив колишню агресію, коли він підійшов до нас ще ближче.

- На міледі напали, і я дуже радий, що встиг повернутися так швидко! - проігнорував Маркус його випад.

Чоловік підійшов ще ближче і, притягнувши мене за руку до себе, нашвидку оглянув.

- З тобою все гаразд? Не поранена? - із занепокоєнням запитав герцог.

- Зі мною все добре! - відповіла я, розгублена від такої зміни настрою чоловіка.

- Я говорив тобі, що твоїй дружині потрібен захист, ти ж усе сприймаєш у штики! - гнівно випалив Маркус, думаю, без моєї присутності Маркус ще згадає звинувачення герцога йому ж в обличчя.

Ніколас провів мене в мої покої і біля дверей поставив двох вартових. Я не заперечувала, мені ще потрібно відійти від події.

Марі цього разу ночувала зі мною. І я була їй вдячна за те, що вона не наполягала на розмові. Уже вдруге я мало не втратила життя в цьому світі. Пора всерйоз задуматися про власну безпеку. Сподіваюся, Ніколас усе ж зверне на це належну увагу.

Вранці в мої покої несподівано нагрянув чоловік.

- Доброго ранку, Мішель! Як ти почуваєшся? - руки герцога були за спиною, а от його емоції було важко розібрати.

- Спасибі, непогано, - стримано відповіла я і навіть не потрудилася встати, навіть не цікаво, за нормами етикету, чи потрібно вставати, коли заходить чоловік.

- Ти випадково не знаєш, хто може бажати тобі смерті? - о, так. З моменту моєї появи тут, думаю, цей список поповнився.

- Навіть не знаю, з кого почати... - герцог від подиву підняв брову. Невже думав, що мене тут усі обожнюють?

- Почну, напевно, з твоїх коханок - фавориток, яких я вже відправила додому, і тих, хто досі живуть у замку! - видала я.

- Значить це ти видворила фрейлін? - здивувався він, - Вражаюче... ніколи не думав, що ти на таке здатна.

- Упевнена, ти навіть не уявляєш, на що я здатна!

- Гаразд... неважливо... давай залишимо це твоє припущення... Які ще варіанти?

- Я б так швидко не скидала з рахунку твоїх коханок... ну гаразд... може, лорд Катіс, - задумливо озвучила я свої думки.

- Катіс? Почекай... це що правда? Ти справді, орудуючи сковорідкою, відправила його до лікарів на місяць? - знову мене вражає його щире здивування.

- Я не пам'ятаю, якою особистістю була раніше, але влаштовувати розпусту в замку за твоєї відсутності я не дозволю. А тим більше... я, між іншим, захищалася... - гордо відповіла я, на що герцог лише посміхнувся.

- Він хотів убити тебе? - насупився герцог.

- Швидше дістатися до мого тіла, - швидко відповіла я і помітила, як змінилося його обличчя, там промайнув і гнів, і здивування, і навіть ревнощі...

- І взагалі... тобі ліпше знати, хто бажає моєї смерті, адже ти мій чоловік... - наважилася озвучити я, Ніколас мені не відповів, але однозначно замислився, потім розвернувся і почав іти до дверей.

- Ніколас! - покликала я і зробила крок до нього, вирішила скористатися моментом. Герцог обернувся і вичікувально на мене втупився.

- Я хочу, щоб Амалія теж покинула наш замок! - впевнено вимовила я. Ніколас знову насупився, уважно дивлячись мені в очі, він зробив крок до мене назустріч, схопив мене за руку і притягнув до себе, і я одразу ж вдарилася об його широкі груди. Він зробив зі мною ще кілька кроків і притиснув до стіни. Погляд його змінився, очі заблищали, а на губах проскакувала усмішка.

- І ти заміниш мені всіх моїх коханок? Будеш готова в будь-який час відповідати мені взаємністю? - я відчула його подих на своїх губах, він пильно дивився мені в очі, немов випробовуючи мене. А я що? Я взагалі-то цього і прагнула, але впевненості у мене поменшало останнім часом.

- Ти ж мій чоловік, і від подружнього обов'язку я не збираюся відмовлятися! - ледве чую власний голос, така безпосередня близькість змушує моє серце битися швидше. Адже я ще добре пам'ятаю, наскільки владним може бути цей чоловік. Потрібно бути цілковитою дурепою, щоб відмовлятися від такого, ну або минулої Мішель...

На мою відповідь герцог усе ж усміхається і різко впивається в мої губи. Мене накриває з головою. Такий пристрасний і дикий поцілунок... і так кожен... навіть голова трохи запаморочилася. Такий наполегливий, глибокий, неймовірний.

Ми цілувалися якийсь час, і з кожною секундою в мені зростало бажання. Руки почали опускатися до його штанів і, відчувши це, герцог перервався.

- Я все ще не вірю тобі, Мішель! Я не сплю з Амалією, але вона залишиться! - немов виплюнув це Ніколас і пішов, голосно грюкнувши дверима.