Раді Вас бачити!

- Боже, міледі! - із захопленням почала Марі, щойно ми зайшли в мої покої й зачинили двері, - герцогиня Мішель раніше ніколи не говорила з леді в такому тоні. Мені так сподобалося, як ви поставили леді Амалію на місце! Вона дуже часто принижувала мою пані. І я вже не знаю, чи то їй виховання не дозволяло відповідати в такому тоні, чи то просто Мішель були не цікаві перепалки з дамами її чоловіка, - я лише посміхнулася на заяву Марі, я вже точно не дозволю собі мовчки проковтнути подібні висловлювання придворних повій, що гріють ліжко чоловіка.

- Запам'ятай, Марі, ким би не була дівчина і в якому б становищі не перебувала, не можна дозволяти витирати об себе ноги. Щоправда, не знаю, наскільки це у вас актуально, але в моєму світі, якщо дозволити подібне поводження з собою, то надалі з тобою так поводитимуться всі. Я розумію, що моя поведінка буде вкрай відрізнятися від поведінки колишньої Мішель. Але вже вибач. Я хочу прожити це життя гідно і ні під кого підлаштовуватися не хочу.

- Я розумію, міледі. І я не відмовляюся від своїх слів, я допоможу вам, чим зможу, - Марі розуміюче кивнула.

- Ось і славно. А зараз, Марі, скажи-но мені, твоя міледі завжди так непоказно одягалася? Адже фігура в неї... мене, що треба. Гріх ховати все це під сірими балахонами, в які ти мене вбирала, - служниця здивувалася.

- Ні, ні, міледі. Вибачте, я вам давала ті сукні, що зазвичай носила Мішель останнім часом. У неї... вас, - і я, і Марі звикаємо виправлятися, - багато різних суконь різного крою і тканин. І я з вами згодна, у деяких сукнях ви б мали вигляд найкрасивішої леді. Ось, погляньте, - Марі підвела мене до широкої й довгої шафи наприкінці кімнати, відчинила двері та вказала рукою на дальню половину, бо зараз перед очима знову постали ті сукні, що я носила останніми днями. Сірий гірчичний, бордовий, сукні з високим коміром, що закривали всі частини тіла, - усе це я вже бачила. Однак заглянувши на ту половину, на яку вказувала Марі, я була приємно здивована. Розмаїття колірної гами вражало, різні багаті тканини, пошиття, кожна сукня по-своєму зроблена, і мені не терпілося приміряти хоч одну.

- Ось ця, одна з багатьох, що вам подарував Його Високість. Прошу, міледі, дозвольте вам допомогти.

Червона сукня зі шляхетного матеріалу з глибоким декольте і по-королівськи стоячим коміром милувала око. Марі допомогла стягнути шнурівку й вдягнутися в неї.

- Як шкода, що в нас досі немає дзеркала. Я хотіла б подивитися на себе, - зітхнула я з сумом. Адже мені справді було дуже цікаво.

- Я зараз! - Марі кулею вилетіла з покоїв, а повернулася хвилин за десять разом із двома слугами. Двоє хлопців обережно занесли велике дзеркало в повний зріст і її за вказівками поставили його недалеко від шафи. Потім вони вклонилися і поспішили піти. А я нарешті змогла побачити себе у всій цій пишноті. Я навіть трохи скрикнула від подиву. Невже ця сліпуча красуня - я? Просто не віриться. Тонка талія і ліф сукні підкреслюють груди. Присутнє декольте, але не надто вульгарне. Марі вклала мені волосся гарячими щипцями, що нагріла біля каміна, у локони і розпустила його по моїй спині. Не дівчина, а цукерочка. Тепер і людям не соромно показатися.

- А тепер прогулянки, що мені рекомендував Річард! - надихнулася я.

- Що ти так дивишся на мене, Марі? Я хочу оглянути замок, дізнатися, де тут кухня, зрештою, - дівчина продовжувала стояти нерухомо.

- Не думаю, міледі, що це гарна ідея. Мешканці замку погано ставляться до Мішель. Багато хто просто ігнорує її, як герцогиню, решта дозволяють собі вільність в образливих висловлюваннях і вчинках.

- Так було раніше, я маю намір це змінити. Я не збираюся до кінця своїх днів сидіти в чотирьох стінах, - сказала я і рушила до виходу з покоїв, Марі продовжувала стояти нерухомо. Уже схопивши за ручку дверей, я обернулася до неї.

- Ну... ти йдеш? - уточнила я, і цього разу Марі швидко до мене підбігла, вийшла першою і стала чекати мене. Щойно ми почали свій рух коридорами замку, я одразу помітила свого суворого стража, він тінню ходив за нами. Ми вийшли в центральний зал для трапези. Там було дуже шумно, на зустріч нам вибігли дві дівчини, одна була з червоним від гніву обличчям, як помідор, інша ж ридала, не приховуючи сліз.

- Гей! Що відбувається? - зупинила я ту, що ридала.

- Там... вони... я... і потім... - бурмотіла дівчина крізь сльози, але я так нічого і не зрозуміла.

- Що сталося? Як тебе звати? - дівчина нарешті подивилася на мене і була здивована, впізнавши мене.

- Лана. Вибачте, міледі, я краще піду, - нарешті взяла себе в руки дівчина і мала намір мене обійти, але я її зупинила.

- Ні, Лано, ти негайно розкажеш мені, що сталося! - трохи прикрикнула я на неї і зробила своє обличчя більш суворим. Схоже, тут мене навіть прислуга всерйоз не сприймає. Лана точно служниця, у неї схожа проста сіра сукня, як у моєї Марі. Дівчина від мого тону помітно напружилася, навіть трохи злякалася.

- Лорд Катіс разом із леді Камалією наказали подати їм обід, а коли ми з Гвен увійшли, щоб подати страви до столу, то застали лорда з леді в дуже незручному становищі... вона з лордом...

- Це я зрозуміла, далі! - перебила я збентеження дівчини, бажаю почути головне.

- Леді Камалія була дуже зла, що ми перервали їх із лордом. На Гвен вона зі зла вивернула весь посуд, мене ж ударила і наказала сьогодні вночі з'явитися в покої лорда Катіса, щоб закінчити те, що вона не встигла. О, міледі, моя невинність - це єдина цінність, що є в мене. Мене навіть конюх заміж не візьме, якщо я буду догоджати лордам, - знову розплакалася Лана, і мене розлютила ця ситуація. Від Марі я дізналася, що в замку крім леді Амалії та Офелії, є ще три дівчини, які бували в ліжку мого благовірного. Три фрейліни, що були надані мені після заміжжя і набуття статусу герцогині, на який колишній Мішель було наплювати. Тепер вони живуть у замку і розважаються собі на втіху. Беззаконня якесь відбувається.

Впевненим кроком я пройшла в центральну залу і застала леді Камалію на колінах у лорда Катіса. Вони захоплено цілувалися, і схоже, нікого навколо не помічали. Краєм ока помітила, як позаду мене зупинився Маркус. Чоловік відійшов до стіни, мовчки продовжуючи спостерігати. Я ж, голосно цокаючи туфлями, трохи ближче підійшла до цього неподобства.

- Хіба замок герцога Блеквуда схожий на будинок розпусти? Що ви тут влаштували? - як могла, намагалася надати суворості цьому ніжному голосу. Все ж Мішель була витонченою натурою. Лорд і леді перервалися і, побачивши, хто посмів їх перервати, обдарували мене презирливим поглядом і, розреготавшись, продовжили цілуватися.

- Вважаю, що велика зала - не місце для подібного. А ще я не дозволю наказувати моїй прислузі. У цьому замку господарем є мій чоловік і я. І ніяка легкодоступна "леді", - зіронізувала я, змінивши інтонацію, - не має права розпоряджатися людиною як річчю.

- Та як ти смієш! - Камалія тут же зіскочила з колін Катіса і підлетіла до мене. Замахнулася, щоб дати мені ляпаса, гадаю, але я не дозволила, спіймала її руку на льоту, заламала за спину, розвернувши до себе спиною, і з силою штовхнула її вперед. Камалія, яка не очікувала від мене подібних дій і заплутавшись у власних спідницях, розпласталася на підлозі.

- Твоє нешанобливе ставлення до герцогині Блеквуд, яка в рази вища за тебе за становищем леді, я пробачу, якщо ти просто зараз збереш свої валізи і поїдеш у ту провінцію, з якої з'явилася! - чітко вимовила я, Маркус хмикнув, побачивши все це, але, як і раніше, не втручався. Прикро було ще й те, що якби я була справжньою Мішель, він би не заступився за мене, але ж, як вартовий, він має запобігати подібним ситуаціям. Але, добре, я й сама можу за себе постояти. Лорд Катіс, до речі, теж вважав за краще не втручатися, його бридка усмішка мене дратувала.

Камалія злісно свердлила мене своїм гидливим поглядом і, піднявшись, з гордим виглядом вирушила геть. Щойно за нею зачинилися двері, Катіс почав голосно плескати в долоні.

- Мої вітання, маленька Мішель дала бій леді Камалії! Радій, пташка, у тебе все виходить... поки що. - я вирішила пропустити ці слова повз вуха і гордовито подивилася йому в очі.

- Лорде Катіс, я повторю і для вас. Лана не догоджатиме вашому самолюбству. Упевнена, є місця, де ви без проблем знайдете собі даму на вечір. Моя ж прислуга не зобов'язана виконувати подібні забаганки. - Я бачила, наскільки сильно мої слова його зачепили. Очі немов кров'ю налилися від злоби.

- Сміливою ви стали, Ваша Високосте, - немов знущаючись, промовив Катіс, - Чи це тимчасово, доти, доки не повернувся ваш чоловік? - посміявся лорд і покинув приміщення. Я аж видихнула з полегшенням. Марі немов кудись зникла, але щойно масивні двері залу зачинилися за лордом, вона знову з'явилася.

- Ходімо, міледі, я проведу вас на кухню! - сказала вона, і я вирушила слідом. Там я познайомилася з кухарями. Дві жалісливі жінки були вельми товариські, Марі сказала, що я не раз бувала на кухні й добре спілкувалася з Ані та Феллі, так звали жінок. Ще вони обидві скаржилися на лорда і леді, що не дають їм спокою, вічно обурені якістю приготування і подачі страв, а ще часто ображають тих, хто приносить їм їжу.

 Вислухавши це, я дійшла висновку, що мені належить ще багато чого дізнатися. Ну а поки мені потрібно ще випровадити двох фрейлін, що залишилися.

Надвечір я знову вирушила до великої зали для трапез, Марі повідала мені, що лорди і леді часто проводять оргії, коли герцога немає, але головне, там будуть Розалінда і Грація - дві фрейліни, що залишилися, і які аж надто вільно почуваються в замку.

- Схоже, за відсутності мого чоловіка зал для прийому їжі перетворюється на бордель! - голосно сказала я, щоб усі звернули на мене увагу. На колінах двох лордів сиділи Розалінда і Грація, причому спідниці дам були непристойно задерті, я навіть, здається, розгледіла, як плавно погойдувалися стегна в однієї пари. Інші чоловіки сиділи за столом, випивали і голосно про щось сперечалися, я немов у шинок дешевий потрапила. І це герцогство? Це вищий світ? Не впевнена, що воїни Блеквуда поводяться так, коли мій чоловік присутній у замку.

Усі відволіклися на мене, але побачивши Мішель у моїй особі, всі продовжили займатися тим, чим займалися до моєї появи. Вкотре переконуюся, що герцогиню тут зовсім не поважають і вже звикли ігнорувати.

- Леді Розалінда і леді Грація! - голосно сказала я, знову привернувши загальну увагу, - Ви зараз же збираєте свої речі і залишаєте замок Блеквуда. Обидві дівиці обурилися і підвелися зі своїх кавалерів, в одному з них я впізнала Катіса. Маркус, до речі, знову мовчки був присутній, перебуваючи в кінці приміщення.

- Це ще чому? - обурилися дами, кидаючи на ходу образи і вимагаючи пояснень, вони явно не очікували такого від мене.

- Я маю на це право. З моменту вашого прибуття ви не виявляли мені жодної уваги. Ваша увага найімовірніше була спрямована на лордів, хоча вас відправляли до мене фрейлінами. За ці півроку я дізналася лише ваші імена, і то завдяки моїй особистій служниці. А тому, не смію вас затримувати! - впевнено промовила я.

- Ти не посмієш! - буквально зашипіла одна з дам, наступаючи на мене. Я стояла з гордо піднятим підборіддям і відступи я зараз хоч крок назад, показала б свою слабкість, і я вирішила йти до кінця.

- Я ще в змозі написати вам рекомендації про ваше перебування в моєму замку за ці півроку. Не раджу зараз зі мною сперечатися. Покиньте замок просто зараз! - підвищила я голос. Скрегочучи зубами, леді раптом згадали про етикет, присіли в реверансі та швидко покинули зал.

- Марі! - покликала я свою особисту помічницю, вона одразу ж з'явилася переді мною (цікаво, куди вона весь час зникає, в яких кутках ховається, що я її не бачу?) - Принесеш мою вечерю в мої покої, сподіваюся, завтра зал для трапез буде використаний за своїм прямим призначенням. - я хотіла розвернутися і піти, як тут уже обурилися деякі чоловіки, я була готова протистояти і їм, але тут, на моє здивування, втрутився Маркус.

- Роти позакривали! - почула я владний голос свого стражника, він вийшов зі свого укриття і став переді мною. - Влаштували тут чорт знає що! Щоб подібної поведінки тут із жінками більше не було! Усім зрозуміло? -грізно прокричав громила, і всі незадоволені знітилися, повернулися на свої місця, а мені стало цікаво, хто такий цей Маркус. Здається мені, він не простий вартовий або воїн, потрібно буде ще запитати в Марі.

Я вдячно кивнула йому і почала йти на вихід, тільки ось Маркус проігнорував мій жест подяки. Схоже, просто йому теж не подобалося те, що відбувалося в залі для трапез.

Пізніше ввечері розпитала Марі про Маркуса, виявляється, він дуже значуща фігура у герцога, майже брат, майже права рука. Йому він дуже довіряє. Цікаво, від чого тоді таку людину Блеквуд залишив наглядати за мною? Загадки, одні загадки.

Прокинулася близько опівночі, мене розбудила гроза. Це було несподівано, весь день був сонячним. Заснути назад не виходило. Та ще й живіт занив як на зло. Марі будити не хотілося, соромлюся так нахабно експлуатувати свою помічницю, вона і так багато чого робить, за що мені спочатку було соромно. Я звикла доглядати за собою сама, а тут Марія то волосся причеше, то переодягнутися допоможе, то помитися... спочатку було ніяково, але дуже швидко це почуття зійшло нанівець. Тому будити дівчину заради банального нічного обжерливості мені не хотілося. І дорогу на кухню я вже знаю.

Намагаючись якомога тихіше рухатися замком, я попрямувала завченим маршрутом на кухню. Масивні двері противно скрипнули, пропускаючи мене вперед. Я відразу почула тихі розмови на кухні, точніше, протести дівчини. Коли я відчинила двері кухні, побачила служницю Лану і лорда Катіса. Лорд притискав дівчину до столу, нахабно лапав її, оголивши частину стегна, інша рука м'яла груди і міцно притискала до себе свою жертву, щоб та не втекла.

- Я прошу вас, лорд Катіс, відпустіть! Благаю! - бідолаха навіть не стримувала сльози, його дії явно не приносили їй задоволення.

- Заспокойся, малятко! Усі ви спочатку не хочете... - лорд грубо поцілував її, потім перервався, - Тобі сподобається! - він задер поділ її сукні ще вище, Лана сильніше схлипнула і, як загнаний звір, намагалася вирватися з його обіймів. Думаю, далі з моєю появою затягувати не можна, цей козел зараз зґвалтує служницю.

- Лорд Катіс! Я думала, ми все прояснили з приводу моєї прислуги! - свердлила я злісним поглядом цього негідника, він відпустив дівчину, що плакала, і посміхнувся на мої слова.

- Іди, Лано! - суворо наказала я дівчині, двічі повторювати не довелося, вона навіть до ладу не стала себе приводити, швидко нас покинула.

- З чого раптом мишка Мішель стала так сміливо і зухвало поводитися? - гидко посміхаючись, чоловік став підходити до мене, це мені одразу не сподобалося, тим паче, його стояк ще пристойно випирав зі штанів, неможливо було цього не помітити.

- Я не зобов'язана тобі нічого пояснювати, лорд Катіс! - гордо підняла я підборіддя, - Вам краще піти! - на мої слова лорд знову посміхнувся і підійшов ще ближче, я потихеньку стала відступати назад, ближче до кухонного інвентарю.

- Спочатку ви, Ваша Високість, виганяєте мою фаворитку, потім інших фрейлін, які могли б мені замінити Камалію, а тепер ще й прислугу не дозволяєте лапати? Це вже недобре! - мерзенним голосом каже він, підбираючись до мене ще ближче, добре, що кухня велика, тільки ось тепер цей негідник зовсім поруч, - А може, ти сама заміниш мені їх, хм? - він підійшов до мене занадто близько, рукою намагаюся дотягнутися до пательні, яку заздалегідь запримітила, але поки не виходить.

- Не смій! - зашипіла я на нього, мене навіть не дуже коробить, коли він то на "ви", то на "ти" переходить, він найогидніший кобель, таких у мій час було повно. Знову намагаюся дотягнутися до сковорідки.

- Що таке? Ти тільки графам надаєш перевагу, звичайні лорди і навіть герцоги не підходять? - з насмішкою запитує він, але відповіді не чекає, - Але знаєш, мені плювати. Ти продовжиш те, що почала твоя улюблена прислуга, я з таким стояком і ні з чим звідси не піду! - і ця сволота зривається і затискає мене біля столу і з силою стискає мою талію. Грубо мне півкулі моєї попи. Намагаюся вирватися, але цей кабель у рази сильніший за мене. На щастя, я не та боязка Мішель, що, напевно, точно так само розревілася б, як Лана, я знайшла вдалий момент, протиснула руку і з силою відштовхую Катіса від себе. Швидко розвертаюся і вихоплюю сковороду. Катіс навіть не встиг подумати, а я вже, добре замахнувшись, вдарила цього ґвалтівника по голові. Не сказавши ні слова, він просто впав біля моїх ніг.

 У цей момент сюди увірвався Маркус. Переводячи подих, він уважно оглянув мене і Катіса, що лежав на підлозі. Побачивши в мене в руках сковорідку і лорда, що лежить біля моїх ніг, він зробив якісь для себе висновки і присів біля негідника. Пальцями помацав його шию і, мабуть, почувши пульс, полегшено видихнув.

- Живий, - я, звісно, теж зітхнула з полегшенням, усе ж не хотілося навіть у такій ситуації ставати вбивцею, а сказала я зовсім інше.

- Мені було б усе одно, навіть якби він помер. На одного ґвалтівника стало б менше. Думаю, багато б дівчат ще й спасибі мені сказали! - я залишила сковорідку на кухні і швидким кроком покинула приміщення. До своїх покоїв я майже бігла, а вже про апетит, який пропав до біса, навіть не згадувала.