Раді Вас бачити!

Гаррі прокинувся вранці з жахливим головним болем, хвилин п'ять він намагався зрозуміти, де перебуває, а повністю прийшовши до тями, жахнувся. Він перебував у невідомому для себе номері, а найголовніше - виявив біля себе сплячу голу дівчину, в якій він упізнав вчорашню брюнетку Ренату. Сам він був теж голий і те, що вони удвох у ліжку, наводило на відповідні думки. Зірка став напружувати свій мозок, щоб пригадати вчорашні події і поки він приходив до тями, прокинулася брюнетка.

- О, котику, ти вже прокинувся, - дівчина повернулася і притулилася до Гаррі всім тілом.

- Рената, що я тут роблю і де, власне, я? - брюнет досі не розумів, що сталося.

- Ти що нічого не пам'ятаєш? У принципі не дивно, - дівчина відсунулася і встала.

- Що сталося, і чому я тут? - Гаррі підвівся і пробував хоча б сісти, біль у голові тільки посилився.

- Ти вчора до біса перебрав зі спиртним дорогенький, не здивуюся, якщо ти не згадаєш усе те, що між нами було вночі, - Рената накинула на голе тіло халат і, взявши з тумбочки дамську цигарку, підпалила її й затягнулася.

- Що? Між нами щось було? Чорт, чорт... лялечка, - зірка ще трохи напружив пам'ять і деякі уривки все ж пригадав: вечір, шампанське, Рената, цей номер, Роуз у сльозах... так, стоп...

- Ах так, лялечка... здається, ти назвав так дівчину, яка нахабно ввалилася сюди, я якраз була зверху на тобі. - єлейним голоском відповіла брюнетка, випускаючи дим

- Що? От чорт... я здається згадав... О, Боже, і як же мене примудрилося то... - Гаррі схопився за голову. - Мені потрібно негайно додому! - брюнет підвівся з ліжка і почав судорожно збирати свої розкидані речі.

- Гей, а як же я?

- Вибач, я не хотів, щоб так вийшло!

- Чудово, от і забирайся геть, - дівчина зробила ображений вигляд і, відвернувшись до вікна, підпалила ще одну сигарету.

- Мені справді шкода, і я буду вдячний, якщо про це ніхто не дізнається, - вчасно згадавши про найголовніше, заявив брюнет.

- Це ми ще подивимося.

- Ні! - Гаррі почав закипати. - Якщо ти не хочеш по-хорошому, тоді гадаю ім'я містера Шона Рікса тобі відоме, і також тобі повинно бути відомо, який хороший він адвокат, я засуджу тебе, і про кар'єру моделі ти можеш забути назавжди!

- Погрози... у цьому ви всі, відомі особистості, всі однакові, нічого, я вже звикла... - брюнетка зробила ще кілька затяжок, спокійно розмірковуючи вголос.

- Ми одне одного зрозуміли, сподіваюся... - Гаррі тим часом зібрав усі свої речі і сяк-так наспіх натягнув це все на себе.

- Звісно, містере Гейт, - дівчина повернулася і, заставши ще в дверях зірку, єхидно посміхнулася.

- Ось і чудово... сподіваюся, ми більше не побачимося, - Гаррі прямо вискочив із номера і так поспішав покинути його, що натрапив на когось, ледве не збивши його з ніг, цим кимось виявився Тайлер.

- Гаррі, брате, я тебе скрізь шукаю... так стоп, що ти робив у номері Ренати? - Тайлер, уже здогадуючись, невдоволено зсунув брови до перенісся.

- Хіба не зрозуміло? - Гаррі відповів тим самим на його похмурий погляд.

- А як же Роуз?

- Сам не знаю, як так вийшло, я випив зайвого і мало що пам'ятаю, єдине, що пам'ятаю це, вечір, та чортова Рената, номер, і лялечка, вона нас бачила... Господи, який же я дурень, треба було їхати з Джеком додому! - брюнет стукнув себе по лобі.

- А як вона опинилася тут?

- Я не знаю...чорт...

- Я повинен їй усе пояснити!

- Ну й наламав же ти дров, брате, знаючи трохи характер твоєї лялечки, не буде вона тебе слухати, і зараз, мабуть, уже речі свої забрала.

- Поїхали скоріше додому, я маю спробувати, - брюнет із шатеном сіли в машину і поспішили покинути це місце.

***

Джек повалив Роуз на ліжко і став жадібно досліджувати губами все тіло дівчини. Він давно хотів саме цього і зараз вона була його. Пестячи тіло руками він ніжно цілував блондинку в губи, збудження наростало в обох.

 Джек став цілувати дівчину в шию, спускаючись нижче до грудей і живота, опускаючись все нижче і нижче, чоловік став гратися з її клітором, витворяючи язиком немислимі візерунки. Від задоволення Роуз заплющила очі і почала тихенько стогнати, шалене збудження, що нахлинуло, затьмарило всі думки, вона ніби змусила себе коритися і повністю віддатися Джеку, адже судячи з дій блондина, Джек умілий коханець.

Через кілька хвилин, чудових хвиль задоволення Джек увійшов у Роуз і блондинка почала стогнати голосніше, в пориві пристрасті Роуз подряпала Джеку спину, але чоловік не звернув на це ніякої уваги. Він несамовито насаджував дівчину на свій член, зганяючи все своє бажання, всю її силу. Швидкі й різкі поштовхи змушували дівчину вже на весь голос стогнати від задоволення. 

Роуз думала звільнитися від Джека, щойно блондин скінчив, але не тут то було, Джек захопився і не відпускав Роуз ще півтори години, постійно міняючи пози, він хотів її, і не міг нею насититися. Губи Джека, здавалося, побували вже скрізь.

Чоловік був ніби залежний від відповідної ласки, і своїми дотиками, поцілунками, виривав з вуст дівчини такі бажані стогони. Вони, ніби музика, були для його вух.

Губи боліли від поцілунків, а тіло продовжувало приймати в себе поштовхи, стегна плавно гойдалися в одному темпі.

 Роуз і не очікувала, що Джек може бути таким пристрасним у сексі. Він так схожий на Гаррі, те саме волосся, тільки іншого кольору, ті самі риси обличчя, тільки очі зелені, і дивляться зараз на неї з таким самим бажанням.

 Роуз часто заплющувала очі, щоб не думати про Гаррі й повністю розслабитися.

Знову опинившись на вершині задоволення через прочинені двері Роуз із Джеком почули, як грюкнули вхідні двері.

  ***

Тим часом автомобіль на великій швидкості довіз Гейтів до будинку, Гаррі побіг до будинку, сподіваючись все-таки застати Роуз, а Тайлер об'їхав будинок з іншого боку, щоб поставити машину в гараж. Гаррі зайшов додому, і перше, що впало йому в око, це незрозуміла річ, що лежала посередині коридору.

Коли він підійшов ближче, то впізнав, це була сукня його лялечки. Біля дверей до кімнати Джека стирчала частина ліфчика, це одразу навело його на очевидну думку. Прискоривши крок, він просто увірвався в кімнату брата і побачив те, що ще довго стоятиме перед його очима. Його лялечка прикривалася тонкою, шовковою ковдрою від наготи, а Джек, мабуть, почувши як грюкнули двері, намагався поспіхом натягнути на голе тіло джинси. Те, чим займалися ці двоє, до того як він прийшов, не важко було здогадатися.

- Гаррі, пробач, брате, - перше, що спало на думку блондину. Погляд у Гаррі був просто скажений, він схопив Джека за лікоть і виволік із кімнати.

 Коли Тайлер вийшов з гаража і зайшов до будинку, то перше, що він побачив, як не дивно, це Роуз, яка, загорнувшись у ту саму ковдру, піднімалася на другий поверх, а десь зовсім близько було чути звуки падаючих предметів, і звук від ударів. Тайлер пішов на звук, і побачив, як Гаррі лупцює напівголого брата, та з такою злістю, наче біс у нього вселився, Джек уже слабко відбивався і кров'ю забризкав майже все. Злякавшись за життя Джека, Тайлер втрутився, відтягнувши від блондина оскаженілого брата.

- Гаррі, заспокойся вже, ти вб'єш його так! - шатен заламав руки Гаррі й намагався втримати його на місці.

- Він заслужив! Я попереджав, мені зараз плювати на нашу спорідненість, я просто вб'ю його! - гнівно виривався брюнет...

- Заспокойся, прошу! - через п'ять хвилин Гаррі заспокоївся і Тайлер його відпустив. Джек, тим часом, поплентався до найближчого умивальника, який знаходився на кухні, щоб змити кров і привести себе до ладу. Тайлер пішов слідом за блондином, побоюючись, як би Гаррі знову не накинувся на брата. Джек абияк умився, садна і синці моментально з'явилися на обличчі і по тілу брата.

- Як ти міг, Джек? - Гаррі прийшов слідом на кухню, переходячи на крик став кричати на блондина.

- Пробач, - насилу вимовив Джек.

- Ти ж мій брат, як ти посмів? - Гаррі перейшов на крик і від злості йому навіть важко було питання поставити.

- Ну ти сам знаєш, вона може бути дуже переконлива! - з кривою посмішкою заявив Джек, наче напрошуючись на черговий удар від брата, і той полетів у нього негайно, пряме влучання з правої руки в око блондину, який, не витримавши удару, звалився на підлогу.

Тайлер знову вчепився в брюнета мертвою хваткою, не даючи йому поворухнути руками.

Увага братів переключилася на шум, який видавала валіза, що її Роуз тягла по сходах. Дівчина на той час уже переодяглася і повністю зібралася, на плечі висіла сумка, а за собою вона тягла валізу. Побачивши братів на кухні, вона підійшла до них, Гаррі намагався не дивитися на дівчину. Він був злий, і намагався себе стримати. Роуз підійшла впритул до Гаррі, подивившись на нього з болем в очах, вліпила йому дзвінкого ляпаса, від якого той подивився на дівчину з нерозумінням.

- Тепер ти розумієш, що я відчувала! - очі Роуз були заплаканими, і губи злегка посмикувалися від того, що вона намагалася стримати сльози. Роуз полізла в сумочку і дістала звідти ключі. Поклавши їх на стіл, вона попрямувала до виходу. Проходячи повз блондина, вона зупинилася і з такою ж сумом глянула на нього!

- Джек, пробач! - Роуз намагалася вибачитися за те, що він став інструментом помсти, хоч на початку він цього й не знав, зараз він це ясно усвідомив. Роуз пішла, голосно грюкнувши дверима, і всі троє братів ще хвилин п'ять витріщалися їй услід.

Гаррі пішов у свою кімнату, щоб більше не травмувати блондина, а Тайлер відвіз Джека в лікарню. Йому довелося викласти кругленьку суму за мовчання лікарів, які надали допомогу відомому музиканту.

Того ж вечора Роуз зустрілася з Марком і, підписавши контракт, полетіла до Німеччини. Цілий тиждень Гаррі пив. Врятувало ситуацію зайве бурчання і турбота Тайлера. Джек з Гаррі посварилися, і намагалися не потрапляти один одному на очі. Насилу проходили репетиції. Стиснувши зуби, обидва намагалися поводитися так, як необхідно для концерту. І від їхніх перепалок діставалося найбільше Тайлеру: він, то розбороняв їх, то намагався закрити обом рот. Але ближче до концерту їм вдавалося увійти в ритм і відіграти пісні добре.

Так минув місяць.

Як Роуз не старалася, але викинути з голови брюнета в неї не виходило... Плакати Гаррі досі красувалися на бігбордах, і немов переслідуючи її, він давав концерт у тому ж місті, де виступала вона сама. Новий знайомий, Марк Волтер, намагався всіляко виявляти знаки уваги, але дівчина немов не помічала цього, тим більше думати про нові стосунки їй зовсім не хотілося.

Місяць минув і прийшов час повертатися назад.

Цілий місяць вони не бачили одне одного. Місяць вони засинали самі, зустрічаючись тільки уві сні. Почуття провини тривожило обох. Роуз почувалася розчавленою і розбитою, занепалою жінкою, як любила повторювати Софі. Першим ділом після повернення Роуз зустрілася з подругою в кафе

- Роуз, крихітко, як же я рада тебе бачити! Скучила... - подруга вже як п'ять хвилин тискала блондинку в обіймах.

- Софі, задушиш...

- Та годі, - подруга випустила блондинку з дружніх лещат.

- Софі, я шалено за тобою сумувала... як же мені тебе не вистачало, моя улюблена білявка, - Роуз поцілувала дівчину по-дружньому в щоку і присіла за столик.

- Мені тебе теж... ну розповідай, як там? - подруга вже на всю розвісила вуха і була готова слухати про всі пригоди своєї подруги.

- Як-як, чудово, там інакше бути не може, не дарма я так рвалася до Німеччини, там стільки можливостей...

- Містер Волтер виявився не таким поганим, як я думала, намагався всіляко до мене підкотити, але в мене якась апатія на чоловіків почалася, не хочу нічого. Весь місяць я брала участь у різних конкурсах і змаганнях, виявляється, є ще куди прагнути, і ти знаєш, ганяючи пілоном угору й униз, я раптом зрозуміла, що мені до біса набридло цим займатися, Софі.

- Ну ти смішна, і як же ти на хліб будеш собі заробляти? Ти ж так ні на кого не вивчилася?

- Ось думаю фотомоделлю стати... а що? Ну що ти так на мене дивишся, мені взагалі то й раніше контракти пропонували, але ти ж знаєш мою лінь.

- Ну, а як твої справи? - перевела в інше русло розмову подруга

- Я ж тобі розповідаю вже цілих пів години, ти що мене не слухаєш?

- Я не про це питаю... сама знаєш про що, - дівчина зсунула брову, роблячи докірливий вигляд

- Хреново! Ось так можна все це описати...

- Давай колись, я тут для цього - блондинка підставила стілець до Роуз ближче і сіла так, щоб послужити жилеткою.

- Софі, це виявилося важче, ніж я думала, з ним усе по- іншому, розумієш? Не можу забути його! Хочу, але не можу! Я скрізь його бачу і чую, то бігборди, то пісні по радіо і телебаченню, немов він спеціально мені маячить перед очима, не даючи себе забути. Господи, якби ти знала, як я боюся засинати одна! Я так звикла, що він поруч, цей місяць для мене був справжнім кошмаром, іноді так хочеться наплювати на все і знову бути з ним. Я навіть два рази ходила на його концерт, стояла в натовпі мовчки, втупилася на нього і дивилася, мені іноді здавалося, що він дивився точно на мене, але це було неможливо, знайти мене в такому натовпі.

Але щойно я вдамся до солодких мрій про його поцілунки, дотики й ласку, як перед очима стоїть ця картина, як та брюнетка стогне на ньому зверху. Гидко й огидно, і я знову продовжую його ненавидіти. І себе ненавиджу!

- А себе за що?

- За те, що закохуюся в таких як він! А ще за те, як я вирішила йому помститися!

- Так, подруго, з Джеком мені здається ти перегнула.

- Ти ж знаєш мій характер. Вже якщо я надумала чогось, пиши пропало... Я тоді була така зла, і все, що спадало на той момент мені на думку, здавалося таким правильним.

- Роуз, це було надто жорстоко, гаразд переспати з іншим, задля помсти, але з рідним братом, та ще й членом гурту, ти взагалі уявляєш, які в них зараз проблеми.

- Це ще не все! - Роуз зовсім поникла.

- Ну-ну, - блондинка схрестила руки на грудях.

- Джек, ми нещодавно зустрілися, точніше, він звідкись дізнався, як можна мене знайти, і він сказав, що кохає мене.

- Ну й діла...

- Яка ж я жахлива людина, мало того, що я скористалася ним як зброєю помсти, так він тепер ще в мене і закохався.

- І що ти йому відповіла!

- Правду, сказала, що він занадто схожий на нього.

- Ти б змогла його пробачити? - Софі говорила зараз звісно ж про Гаррі

- Не знаю, Софі, я вже не знаю, - подруга обійняла білявку і та дала волю сльозам.

- Себе так точно, не вийде.

- От що робити з Джеком не знаю... Софі, виручай.

- Що? Чого ти так на мене дивишся?

- Тобі ж він подобався?

- Ну так.

- Може ти перемкнеш його на себе, задієш свої жіночі штучки.

- Навіщо?

- Ну, зрозумій, він думає, що кохає мене, і я в цьому винна, прошу тебе, допоможи мені з ним, перемкни його на себе, може, так хоч буде на одного загубленого хлопця мною менше.

- Гаразд, я спробую, - дивлячись на благальні очі подруги, Софі погодилася. - Слухай, я дивлюся, ти щось із волоссям зробила? І схудла он як, одні кістки!

- Волосся я вирівняла, тепер воно як шовк і до того ж тепер ледь не до колін дістає, набридло його крутити вже.

- А схудла то навіщо? Худорлявість не завжди красива.

- Безсоння, поганий апетит, нерви, сльози... взагалі я не спеціально.

- Так... зараз твоє волосся має кращий вигляд, ніж ти!