Раді Вас бачити!

2127 рік, реальність Земля. 

“Аше, це кінець! Ми всі помремо!”

Вона вже пів дня здивовано дивилася на телефон. Її друг зазвичай відповів би на це повідомлення за декілька мілісекунд, а тут…

І чому його немає в мережі, коли він так потрібен?

Набрала номер Велері, його нареченої, але та також була поза досяжністю. 

Та вашу ж…

Поруч занявчав її кіт, вимагаючи їжі. 

І справді, навіть кінець світу не привід, щоб не погодувати свого домашнього улюбленця. 

Вона пішла і не побачила, що екран нарешті засвітився зеленим. 

Насипаючи корм у миску і доливаючи свіжої води, пригадала події, які передували написанню повідомлення. 

А справа була ось в чому…

Елексіона і її друзі Ашер і Велері вчилися на факультеті віртуальних реальностей і ще з одним знайомим мали зробити проєкт. І хто б сумнівався, що їхня пресвята трійця зовсім про це забула. 

І тепер їх спочатку приб'є Тео, а потім оживить і прикопає викладач. 

Така собі перспектива в житті, нічого не скажеш. І якщо Ашера і Велері ще можна було виправдати як закохану парочку, то її ніяк. 

– Мяяу. Мяяу, – невдоволено потерся об ноги кіт. 

 – Вибач, твоя господиня справжня розтяпа. На ще, – і з цими словами вона всипала ще трохи корму з банки і подумала над тим, що варто було б витратися на те, що кіт може сам дістати. 

Ще й забула як це називалося. 

З кімнати почулася знайома мелодія і вона побігла, щоб взяти трубку. 

 – Алло. 

 – Лексі, – почулося невдовлене від Тео, – робити щось збираєшся? 

 – Я була зайнята розробкою своєї нової технології і трішечки підзабула, – наймилішим і найневиннішим тоном сказала вона, сподіваючись, що це подіє. 

 – Те, що ти мені подобаєшся, не змінює факту твого промаху, – непроникно відповів він. 

У голові пролунала ота мелодія, яка звучить, коли програєш. Цього разу вона не відбудеться так легко. 

 – You kill me on the moon, – проспівала рядок з пісні і важко зітхнувши додала, – гаразд перейдемо до суті, що мені потрібно зробити і сьогодні усе буде готово. 

Він декілька митей мовччав і вона чула як той щось друкував. 

 – Скинув у чат, глянеш і зробиш. Будуть питання – ти знаєш, де мене знайти, – і навіть не попрощавшись нормально і не давши їй і слово вставити, він завершив виклик. 

У цьому був весь Тео, як той ідеальний беземоційний алгоритм, у якого в голові комп'ютер. Мабуть, тому вона йому відмовила…хоча потім пошкодувала, але це інша тема про яку згадувати не хотіла. 

Така собі темна пляма її життя. 

Крім повідомлення від Тео в чаті, прийшла і відповідь від Аша. 

І чому він так довго? 

Елексіона відповіла лише коротке “Уже все вирішено.” 

У них правду кажучи була ідеальна команда.Тео лідер і стратег, Аш і Велері відповідають за пошук даних. Вона ж та, хто може привести усе це в дію, і тоді Тео перевіряє. Якщо усе вийшло добре вони завершують і тоді можна вже відсвяткувати. 

Ще на початку навчання їх розділили по командах. Якщо спочатку вони всі не дуже ладнали між собою, то зараз вона не уявляла такого, щоб виконувати завдання з кимось іншим. 

Вона відкрила документ і прочитала ще раз. 

“Віртуальна реальність, як спосіб захисту людства” 

Колись це була лиш лякаюча назва, яка могла викликати асоціації чогось незрозумілого і небезпечного. Та зараз це було їхнім майбутнім, яке вони всі створювали разом. 

У їхньому університеті готувалися до всього. 

До можливості переходу на інші планети без перельоту, а через створення спеціальних коридорів. 

До можливості втечі у інші реальності через стабільні портали, які створювала наука, а не магія чи щось таке. 

І до того, щоб зробити віртуальну реальність справжньою. Власне у цьому й полягав їхній проєкт. Якщо усьому настане кінець, вона запуститься і все стане симуляцією у якій вони й житимуть. 

Елевонда. Не знаю як ви, але я правду кажучи, майже не зрозуміла, що це я щойно написала. Чи точніше зрозуміла, але надто це вже дивно звучить. 

Та й зробити це було так само важко як здавалося. Та цього разу їхні старання таки дали якісь плоди. Можливо вони були цілком близько до того, щоб це сталося. 

“Я переглянув, ми з Веллі приступаємо до роботи” 

“Буду чекати” 

Відписала на нове повідомлення і вирішила, що варто трохи прогулятися. 

– Діонісе, – покликала вона свого кота, – йдеш зі мною? 

Багатьох дивував такий вибір клички, але для неї це було в пам'ять про батьків, які досліджуючи час, так і не повернулися додому і десь так і загубилися. 

Їхнім останнім пунктом була античність, тому вона й присвячувала вільні хвилини цій епосі. Та й вона була сама по собі вельми цікавою. 

Мабуть, так вона й зійшлася зі своїми майбутніми друзями такими ж “відірваними” як і вона сама. 

Ашер знав все про те, що вона шукала. Здавалося не існувало інформації, яку б він не міг дістати. 

Велері обожнювала фільми, музику і моду 20 і 21 столітть. 

А Тео затесався до них майже випадково, коли вони обговорювали одну відеогру, а він виявляється її навіть грав. 

За час своїх роздумів вона встигнула спуститися зі свого будинка капсули вниз, і вдихнула повітря. Занадто свіже і майже стерильне.

Усе занадто ідеальне, наче кадр з утопії. 

Небо під очищуючим куполом завжди було блакитним, а погода контролювалася. 

Діо біг поруч і навіть не потребував повідка, якби не правила, таким чемним був улюбленець. 

Зайшовши у магазин і прикупивши потрібне, вона розрахувалася і вийшла. 

Повернувшись, знову ж нагодувала кота і пообідавши сама, відкрила ноутбук, щоб перевірити чат з іншими. Усе було вже готово, тому могла спокійно приступити до своєї роботи. 

– Тео, починаю, – записала голосове повідомлення, що насправді більше означало код. 

“Зачекай на мене в лабораторії” – швидко відписав він. 

Доторкнулася до екрану, активуючи друк і через деякий час тримала в руках потрібні листки. 

Вона спустилася ліфтом у нижній рівень капсули. Тут розташовувалася її лабораторія: стіни займали екрани, на столах лежали схеми і прототипи систем віртуальної реальності. Водночас це був її персональний кабінет. 

Хоча правду кажучи, вона була не її власністю і майже підпільною, тому рано їй ще хвалитися. 

Розклала листки, сіла у своє зручне крісло і почала уважно перечитувати формули. 

Єдине, була не впевнена як саме, це можна ввести в реальність. Можливо як якийсь додаток, на перший погляд зовсім незначний, але такий, який би завантажив кожний. 

Потрібно буде перевірити, що в тренді. 

– Може через браслет? – занурена в роботу вона навіть не почула, що Тео вже прийшов, зрозуміла лише, коли почула його голос поруч. 

– Він може не витримати такого навантаження і вибухне, що призведе до нещасних випадків, – тихо сказала вона, наче це місце якесь священне. 

Він сів поруч і проглянув записи. 

– Для початку спробуй зробити щось в принципі, замість того, щоб думати на декілька кроків вперед, – порадив він і Елексіона кивнула погоджуючись. 

Наступні декілька годин перетворюються у злагоджену роботу і вона формула за формулою вписує кожну на ноутбук. 

– Готово, – потягується вона і натискає пуск. 

Вони завородено дивляться на екран, де висвічується завантаження. 

Ще трохи…ще зовсім трохи і…

– Помилка, – разом говорять, не вірячи своїм очам. 

Вона звіряє чи все правильно зробила, але технічна частина ідеальна. 

А це означає лише одне, потрібно зібратися разом і починати усе від самого початку.