Раді Вас бачити!

Малкіор миттєво зрозумів, що це його останній шанс. Якщо він просто зараз не знищить цього клятого, нестерпного чорного ящера, то всі роки його таємних підготовок, інтриг та ментальних старань пропадуть абсолютно дарма. Ба більше — його власне життя після такого провалу вже висіло на одній тонкій волосині. У паніці чорнокнижник геть забув про те, що треба постійно тримати короля Олантії під гіпнозом і навіювати йому свої думки. Магу було вже остаточно байдуже, що старий правитель на помості почав кліпати очима і потроху приходити до тями.

Малкіор наче остаточно збожеволів від люті. Він доклав стільки пекельних зусиль, щоб ліквідувати Торна, який постійно псував йому плани на абсолютну владу. А цей монстр стояв прямо посеред поля — величний, могутній, і лише одним своїм криком струшував навколишні гори!

Чарівник не звик чекати, поки дракон підніметься в повітря і спалить його підступну найману армію разом із усіма цими нікчемними багатонаціональними союзниками. Лютуючи від злості та повністю втрачаючи залишки самоконтролю, Малкіор активував усі запаси своєї темної енергії. Магічної сили в нього було накопичено дуже багато — завдяки стародавньому магічному камінню, заради загарбання якого і був придуманий цей безжальний план світового панування. Величезна чорна магія підняла його тіло в повітря і понесла вперед. Малкіор летів над землею, мов темно-фіолетова тріскуча блискавка, цілячись прямо в серце чорного дракона. Повітря навколо нього миттєво наповнилося ядучим хімічним запахом паленої сірки, озону та тухлих яєць.

Ріта, яка на полі бою вже майже опанувала свої чотири гігантські лапи й навіть встигла гордо розправити крила, грізно дивлячись на переляканих ворогів, раптом помітила цю фіолетову смерть, що зі скаженою швидкістю неслася прямо на неї.

Від такого видовища її внутрішня дівчина ледь з усього маху не всілася на п'яту точку прямо посеред багнюки від дикого переляку. Луската морда миттєво витягнулася, а хвіст рефлекторно підібгався. Але відступати було абсолютно нікуди. Позаду неї стояла вся її нова різнобарвна банда: гігантський орк Грум, пафосний ельф Іліон, рудий гном із бочкою, подруга-орк та її бойовий товариш… і той самий ненормальний лорд із сірими очима, якого так невчасно вгораздило до нестями закохатися в дракона.

У ту ж секунду дика лють заповнила легені Маргарити. Сльози образи та шаленого гніву майже застелили її очі. «Ах ти ж підступний фокуснику в халаті! — промайнуло в її голові. — Ти позбавив мене кави, ти зіпсував мені вихідні, ти змусив мене соромитися кущів, а тепер ще й хочеш убити моїх друзів?!». Ріта стиснула зуби і рішуче ступила лапою вперед, готова прийняти удар.

Та водночас прямо перед її носом опинився Едріан. Лорд Валоріан блискавично вихопив свій довгий меч і затулив собою тіло дівчини, свідомо наражаючись на смертельну небезпеку. Він стояв перед рептилією готовий померти за неї.

Зелені очі Ріти розширилися від дикого жаху та миттєвого усвідомлення: її лорд, її єдиний і найдорожчий чоловік у цьому світі зараз може загинути просто на її очах, захищаючи її броньовану шкуру!

Малкіор уже майже долетів до них. Його фіолетовий силует застиг у повітрі за кілька метрів. На такій близькій відстані маг зазирнув у розширені від паніки очі дракона й раптом помітив там щось неймовірне. Він не побачив там лютої, хижої душі стародавнього Торна. Замість цього на нього дивився чистий, людський дівочий жах. Чорнокнижник навіть примружився від такого несподіваного, повороту подій.

Він зупинився в повітрі, зависнувши над землею, і раптом розреготався на все поле:

— Ха-ха-ха! Так це лише оболонка! — сміючись і плюючись слиною, закричав маг. — У цьому монстрі немає духу великого дракона! Там сидить якась нікчемна слабка замарашка!

З цими словами Малкіор різко навів свій посох-блискавку прямо на груди Едріана. Миттєво з артефакту вирвався товстий фіолетовий промінь, який, наче розлючена магічна змія, понісся прямо в серце людського генерала.

Та маг абсолютно не розумів однієї простої істини. Дух жінки, у якої на власних очах намагаються нахабно забрати дорогого, коханого чоловіка... особливо того єдиного лорда, який так ніжно і трепетно тримав її за хвіст — цей дух сильніший за будь-який гнів найлютішого дракона у всесвіті! Це був дух розлюченої дівчини, у якої хотіли забрати її щастя!

У ту ж мить, коли фіолетова змія мага долала останні метри до грудей Едріана, Ріта повністю втратила контроль. Вона широко роззявила пащу і з усього маху видала такий шалений, вогняний потік, якого Олантія не бачила за всю свою історію. Чистий, біло-золотий вогняний дух дракона вилетів із її горла, змітаючи на своєму шляху всі магічні пастки, фіолетові промені та закони фізики. Цей вогонь пахнув не просто сіркою — він пахнув палкою люттю. 

Магістр Олдус, який тільки цього й чекав, підхопився зі свого прикриття, підскочив ближче і з усього розмаху вкинув у цей золотий драконячий вогонь свій головний срібний порошок-антидот.

БУ-У-У-УМ!!!

Стався сліпучий магічний вибух. Срібні іскри змішалися з білим полум'ям Ріти. Цей пекельний жар миттєво охопив Малкіора в повітрі разом із усіма його отруйними блискавками, амулетами та планами на світове панування. Злий чаклун видав останній, розпачливий крик, і його темна магія почала швидко розчинятися, створюючи шалену хвилю зворотного рикошету душ.

Та в останню секунду, перед тим як остаточно згоріти в прах, одна маленька, тонка фіолетова блискавка Малкіора все ж пробила вогняну завісу і з усього розмаху наздогнала дракона, влучивши Ріті прямо в груди.

Світ навколо вибухнув мільйонами сліпучих білих кристалів. Ріта відчула, як її велике лускате тіло починає кудись стрімко падати, простір викривляється, а голос Едріана, який у розпачі кричав її ім'я: «Маргарито-о-о-о!», стає дедалі тихішим, потопаючи в шумі великого магічного спалаху...

Маргарита Котигорошко різко розплющила очі й судомно вдихнула повітря, миттєво сідаючи на ліжку.

Навколо була тиша. М'яка біла стеля. Знайомі шпалери в квіточку. За вікном звично й шумно гудів суботній ранок у Києві, пахло свіжою кавою з кав'ярні на першому поверсі та літніми каштанами. Ріта гарячково подивилася на свої руки — це були її жіночі пальці з акуратним манікюром. Вона була одягнена у свою улюблену фланелеву піжаму з жовтими качечками. Вона повернулася. Все закінчилося.

Дівчина повільно опустила ноги на підлогу, і вже людські сльози градом покотилися по її щоках. Вона була в безпеці, у своєму рідному світі, але її серце... її серце розривалося від дикої туги. Вона назавжди втратила свого суворого лорда з сірими очима. Вона більше ніколи не почує, як орк Грум називає її «леді Фіалкою», і як ельф Іліон декламує вірші під гномський ель.

Ріта підійшла до дзеркала, витерла сльози і спробувала усміхнутися:

— Ну що, Котигорошко... Пора повертатися до маркетингу. І купити собі, нарешті, велику банку оселедця під шубою...

Минуло рівно два тижні. Життя Ріти сяк-так повернулося в колишню норму, хоча друзі помітили, що їхня «вогняна батарейка» тепер часто задумливо дивиться на небо і чомусь дуже ретельно розглядає хвости у всіх зустрічних собак та котів.

Той суботній ранок знову починався за розкладом. Ріта якраз заварила собі каву з молоком і збиралася сісти за ноутбук, як раптом у двері її квартири хтось наполегливо постукав. Звук був дивним — наче стукали не кулаком, а важкою кувалдою.

Ріта здивовано насупилася, підійшла і відчинила двері. І в ту ж секунду її серце просто зупинилося, а чашка з кавою із гучним гуркотом розбилася об підлогу.

На порозі її київської квартири стояв високий, широкоплечий чоловік із неймовірно знайомим, наче висіченим із граніту обличчям та темно-русявим волоссям. Він був одягнений у сучасні джинси та просту чорну футболку, яка ідеально підкреслювала його рельєфні біцепси. Його дивовижні сірі очі дивилися на неї з тією самою шаленою ніжністю.

У правій руці цей ненормальний лорд Валоріан тримав величезний, просто королівський букет яскраво-рожевих лісових півоній, а в лівій — великий пластиковий контейнер, крізь прозору кришку якого чітко проглядалися знайомі шари буряка, картоплі та майонезу. Справжній оселедець під шубою.

Едріан м'яко усміхнувся, зробив крок через поріг і тихо промовив:

— Привіт, Маргарито. Я ж обіцяв, що переверну всі бібліотеки вищих ельфів і знайду твій п'ятий поверх. Олдус таки вирахував формулу. Прошу вибачення за затримку — мені довелося три години з'ясовувати у твоїх тутешніх гвардійців на вулиці, де продається цей твій майонез «Торчин». Ну що... приймеш свого суворого лорда тендітна ти моя дівчинко?

Ріта з радісним криком кинулася йому просто на шию, міцно обіймаючи його, вже людськими, руками. І в цей момент над ними, просто на сходовому майданчику шостого поверху, заплутавшись у дротах інтернету і судомно доїдаючи київську перепічку, висів абсолютно щасливий гоблін-шпигун Кронк, який поспіхом дописував уламком олівця на стіні під'їзду:

«Фінал! Секретна місія Даркмуру офіційно закрита!

Генерал Валоріан прорвав межі всесвіту, купив буряковий салат і нарешті нормально обійняв Об'єкт №1 на п'ятому поверсі. Я залишаюся жити в цьому Києві, тут є перепічка, інтернет і повна перемога любові над будь-якими розмірами драконів! Слава Україні! Кінець... гик...»

Ця глава закриває книгу про пригоди дівчини в тілі бойового дракона. Та тепер лорд Едріан опинився в зовсім не зрозумілому для нього світі. Напишіть чи цікаво буде вам дізнатись, як саме зміг потрапити воїн в наш, сучасний світ і як буде до нього пристосовуватися? І що робив дух дракона Торна весь цей час, в тілі дівчини? Ще, не маємо забувати про різноманітну команду яка, так неочікувано підібралась у рідному світі лорда.