Раді Вас бачити!

Коли всі речі були розібрані, а життя почало приходити в стабільніший режим – дім, робота, клопоти, покупки, - я трохи розслабилася, видихнула, звикаючи до нового життя за містом.

Вранці Томас завозив мене на роботу і їхав на свою, а ввечері також забирав мене з роботи. По дорозі ми заїжджали до супермаркету, купували продукти, і ввечері разом готували їжу. У нас з'являлися якісь звичні дії, щоденні «ритуали», маленькі традиції. Ми вливались у це спільне життя, вплітаючи свої звички, бажання, інтереси. Ми продовжували бігати вранці разом, прокладаючи маршрут вже новими місцями. Заїжджали до того ж басейну в місті, бо в нашому селищі його просто не було. Я продовжувала ходити на курси кулінарії, а Томас чекав мене, і потім забирав на машині додому. Все йшло своїм плином, природньо, неквапливо і гармонійно.

- Ти бачив, у сусідній будинок хтось в'їжджає? - зазирнула я на кухню, поспішаючи в душ після ранкової пробіжки.

- Ні, не звернув увагу. - відповів Томас, п’ючи воду.

- Треба буде познайомитись. Може, виявляться приємними людьми, дружитимемо, ходитимемо в гості. - натхненно крикнула я, віддаляючись все далі.

- Добре. – відповів спокійно Томас.

- До речі, ми обіцяли зробити вечірку з нагоди нашого новосілля. Покличемо наших друзів, запросимо нових сусідів. Буде дуже весело. – через деякий час вийшла я з душу, згадуючи, що ми хотіли зробити свято з приводу переїзду.

- Обов'язково зробимо. - чмокнув мене в щічку Томас, допиваючи воду, теж прямуючи до ванної кімнати.

- Давай, може цієї неділі? - запропонувала я. – Чого відтягувати?

- Це через 3 дні. Ми встигнемо все організувати? - повернувся назад Томас, трохи стривожений.

- Ну... Я попрошу Ліззі допомогти. - посміхнулася я, розмірковуючи, як зробити все швидко і якісно. - Адже вона обожнює усілякі тусовки, вечірки, завжди тягла мене з собою, хоч я не особливо таке полюбляла. Тож нехай тепер відтворює свої спостереження з тих вечірок на нашу. Вона що даремно ходила туди?

- Ну... удачі! - скептично подивився Томас, і попрямував у ванну.

«Це точно… Удача нам знадобиться… 3 дні – це замало. Але ми й не планували робити вечірку у стилі Голлівуду. Хотілося б чогось більш простого, скромного та затишного. Зорієнтую Ліз саме на такий формат.» - розмірковувала я.

І з цим наша підготовка до свята закрутилася, забираючи всі сили та думки.

Після роботи, в авто ми з Томасом обговорювали, що хотілося б бачити з їжі, алкоголю. За вечерею ми обговорювали, кого запрошувати. Наші обговорення перервав дзвінок у двері. Ми з Томасом переглянулися, не розуміючи кого принесло в такий пізній час, тим паче ми нікого не чекали.

Стоячи біля дверей, ми поцікавилися, хто до нас завітав.

- Ми – ваші нові сусіди. Вибачте, що так пізно. Просто ми дуже хотіли познайомитися! – почулося за дверима.

Ми відчинили двері, і перед нами стояла пара – дівчина та хлопець, приблизно нашого віку. Хлопець високий, трохи худорлявий. Дівчина – струнка, симпатична, мила. І до болю знайома…

- Олівія? – здивовано запитав Томас.

- Томасе! Яка несподівана зустріч! - захоплено скрикнула дівчина, кинувшись обіймати Томаса.

«Олівія… Точно… Це ж його колишня дівчина. Та, з якою він хотів створити сім'ю, але через його зайнятість на роботі вона пішла від нього... Ось це дійсно несподівана зустріч... » - метушливо літали думки в моїй голові.

Їхні обійми були тривалішими, ніж того хотілося… мені. Ніяковість зависла у повітрі, навіть коли вони припинили обійматися.

- Це мій чоловік Ітан. І ми тепер живемо он у тому будинку. Будемо раді бачити вас у нас в гостях. – так само привітно говорила нова сусідка.

- А це Наталі. Моя дівчина. Ми живемо тут не так давно, тому майже нікого тут не знаємо. І будемо раді вас також бачити у нас в гостях. - ввічливо відповів Томас, залишаючись трохи розгубленим.

- Так. І якщо щось знадобиться, завжди можете звернутися до нас за допомогою. - додала я, приховуючи свої справжні почуття від того, що відбувається, намагаючись привітно посміхатися.

- Це так чудово! Просто не віриться, що ми тепер сусіди! - не припиняла радіти Олівія.

- Так, мені теж… - пробурмотів собі під ніс Томас.

- Кохана, давай не будемо затримувати людей. Вже пізно. Ось, віддай пиріг і пішли. - втрутився Ітан, передаючи тарілку з випічкою Олівії.

- Ой, дійсно! Мало не забула! Ось пиріг спекла, це вам. - і простягла тарілку мені.

- Дякую. - мило посміхнулася я, забираючи її частування.

У момент передачі пирога я вловила пронизливий погляд Олівії на мені, пильний і гострий, наче ніж, встромлений в серце.

«Що це було? Вона мене ненавидить за щось? Я начебто нічого поганого не робила, коли вони зустрічалися з Томасом... Та й ми з нею особливо не спілкувалися тоді... » - розмірковувала я.

- Бувайте! Була рада вас бачити! - вже йдучи, кричала Олівія, обертаючись, посміхаючись на все лице.

- Ми теж! - відповіла я з ввічливості.

Зачинилися двері, я пішла у вітальню і важко впала на диван, намагаючись прийти до тями.

- З тобою все гаразд? - навис наді мною Томас.

- Не дуже... - скривилася я.

- Через те, що це моя колишня? - посміхнувся куточком рота він.

- Здогадливий… - зітхнула я, намагаючись вгамувати свої переживання.

- На те вона й колишня, що лишилася в минулому. Тим паче, що вона вже одружена. Кожен іде своєю дорогою. - тепер він посміхнувся ніжно.

- Звучить раціонально. Але жінки не мислять раціонально, коли бачать колишніх свого хлопця.

- Головне, не накручуй себе. Ми просто намагатимемося менше з ними перетинатися. Добре? - сів навпочіпки поруч з диваном Томас, нахиляючись ближче.

- Добре... - видихнула я, намагаючись не накаляти обстановку.

- А тепер пішли відпочивати, тому що завтра безліч справ. І треба ще подумати про музику, якісь ігри, розваги, щоб гостям не було нудно. Але це завтра. Сьогодні пора відпочити… - лагідно сказав Томас, цілуючи мене в скроню.

Звісно, ​​я не змогла заснути. В голові виникав той дивний погляд Олівії, і те, що тепер його колишня була так близько до нас. Якби це була якась інша з його колишніх дівчат, наприклад та, що зрадила йому, або та, що не хотіла сім'ю, я, може, не так переживала б. Але Томас колись кохав її, хотів створити з нею сім'ю і навіть повертав її. І це мало велике значення, адже такі стосунки не минають безслідно. Я була впевнена в Томасові, його вірності та в коханні до мене, але не була впевнена в Олівії. Так, вона заміжня, але мені все одно було тривожно, некомфортно. Я не стала накручувати себе ще більше. Просто пообіцяла собі тримати все під контролем – емоції, думки, дії, Олівію, всю ситуацію загалом. Може все не так погано, і ми зможемо потоваришувати з нею, або хоча б нормально спілкуватися. Адже таке часто буває, що колішні після розірвання відносин товаришують сім'ями і все чудово.