Раді Вас бачити!

Коробки заповнили майже весь перший поверх. Вони стояли вздовж стін, лежали на дивані, на кухонній стійці, на сходах, заповнюючи простір. Хотілося швидше це все розібрати.

Я стояла посеред вітальні з ножем для коробок і задумливо озиралася.

- Так... з чого почнемо? - сказала я, більше собі, ніж Томасу.

Він визирнув із кухні, тримаючи в руках дві чашки.

- Може, з кухні? - запропонував він.

- А я думала з одягу, якихось особистих речей, - я обернулася, пильно дивлячись на Томаса. - Хочеться нарешті в щось переодягнутися, відчути себе як удома…

Томас зробив ковток кави зі своєї чашки. Його погляд ковзнув по моїх легких шортах і топі, затримуючись на кілька секунд довше, вивчаючи мій зовнішній вигляд.

- Кухня стратегічно важливіша. – спокійно, але з легкою посмішкою відповів він. - Як мінімум, щоб зварити ранкову каву та не померти від голоду.

- Їжу ми можемо замовити, а ось вийти до магазину, або до сусідів, я в цьому не можу. - я обвела себе рукою, натякаючи на домашній вигляд. - І спати теж... не дуже зручно.

Томас зробив крок до мене, його очі якось вивчаюче блукали по мені.

- Одягни те, в чому приїхала. - запропонував він. - А спати… можеш оголеною… - він спокусливо облизав губи, не відриваючи від мене погляду.

Я відчула, як по шкірі пробіг приємний холодок. Я зробила крок назустріч, скорочуючи дистанцію до мінімуму, і забрала чашку.

- Одяг, в якому я була вчора, встиг пропахнути пилом і потом. - сказала я, дивлячись йому прямо в очі. - А щодо сну… це звучить привабливо. Але за умови, що ти грітимеш мене всю ніч. Ночі тепер стали досить холодними.

- Домовилися! - він не пропустив нагоди і грайливо ляснув мене по сідницях, коли я спробувала розвернутися.

- Можеш почати розбирати кухню сам, а я до тебе приєднаюся, коли розберу свій одяг. У мене його не так багато. - випивши каву, взяла коробку з одягом, і почала нести її в іншу кімнату.

- Ні, ні, ні. - підлетів Томас до мене, відбираючи все з рук. - По-перше, перестань носити коробки. А по-друге, я думав ми розбиратимемо все разом: кухню разом, ванну теж, спальню, одяг, книги і так далі.

- А я думала буде швидше, якщо кожен візьме собі певну кімнату. - сказала серйозно я.

- Може це і буде швидше, але потім буде важче знайти потрібні речі. А якщо ми робитимемо це разом, одразу кожен з нас знатиме, що і де лежить. - аргументував Томас.

- Переконав. - здалася я.

Томас чмокнув мене в губи, швидко, грайливо, поставив коробку на підлогу і потягнув на кухню.

- Тут зовсім небагато. - на кухні він притиснув мене до прохолодної стільниці, відрізаючи шлях до відступу. - Зараз розберемо тут, а потім перейдемо до твоїх речей.

- Ти розбиратимеш мій одяг? - перепитала я, відчуваючи, як прокидається азарт.

- Звісно. - він ніжно провів рукою, окреслюючи контури мого обличчя, його пальці на мить затрималися на щоці.

- Ти певен? - я подалася вперед, переходячи на фліртуючий тон. - Адже там крім светрів і футболок є... делікатні речі. Трусики, мереживо... Ти точно хочеш у цьому копирсатись?

- Трусики? - він усміхнувся, дивлячись на мене з неприхованою цікавістю. – Тепер я наполягаю на цьому пункті програми.

Він притягнув мене ближче, і його губи накрили мої у вимогливому, грайливому поцілунку. Я квапливо підняла руки, застрибуючи на стільницю. І не помітила чашку Томаса, яка стояла поряд, зачепивши її рукою. Секунда – і кераміка з дзвоном розбилася об підлогу, розбризкуючи залишки кави по плитці.

- Нііі... Пробач. Це твоя улюблена чашка… Я її зовсім не помітила. - зістрибнула я зі стільниці, схилившись над уламками.

- Не хвилюйся. Купимо нову. - присів поруч Томас, збираючи великі фрагменти розбитої чашки.

- Отже, це на щастя. - посміхнулася я, намагаючись розрядити атмосферу.

Зібравши всі шматочки і дрібні частинки з підлоги, я підмела, витерла підлогу, сподіваючись, що більше ніде не залишилося уламків.

Потім ми почали розбирати речі на кухні, намагаючись більше не відволікатися на ніжності. І досить швидко впоралися разом.

Коли з кухнею було покінчено, ми перемістилися до гардеробної кімнати. Розбір речей перетворився на справжню гру. Томас, з явним задоволенням, почав вивчати вміст моєї коробки, дістаючи з неї то шовковий топ, то м'який кашеміровий светр, а я все це розкладала по поличках. Але раптом його рука завмерла. Він витяг з надр коробки тонкий комплект із чорного мережива, і я відчула, як дихання Томаса стало важким.

Він повільно провів пальцем по краю мережива. Його погляд блукав по кожному візерунку, ніби той нагадував йому щось дуже важливе.

- Пам'ятаю цей вечір… - його голос став трохи схвильованим від спогадів. - Я повернувся додому після роботи, а ти вже чекала на мене… у цій самій білизні. І більше ні в чому.

Він зробив крок ближче, вриваючись у мій особистий простір, і мені здавалося, ніби в його очах проноситься картина того вечора.

- Ти тоді була такою спокусливою, просто нереальною... - продовжував він, дивлячись на мене з неприхованим захопленням. - Ти просто взяла мене за руку і повела до спальні. Пам'ятаю, як ти сама розстібала ремінь моїх штанів, повільно, з такою владністю, від якої в мене перехоплювало подих. Ти тоді повністю керувала ситуацією. Кинула мене на ліжко, залізла на мене… Ти вирішувала, що я робитиму і коли. Така домінуюча, дуже сексуальна.

Він примружився, згадуючи деталі, які змушували мене відчувати приплив тепла.

- А ці трусики... - він посміхнувся, і в цій посмішці було стільки бажання, що гардеробна стала ніби наелектризованою. - Ти навіть не зняла їх, пам'ятаєш? У них була та сама витончена деталь, про яку я й не підозрював, - та зручна шторка. Ти залишилася в них, збуджуючи своїм виглядом ще більше, доводячи нас обох до шаленої насолоди. Я досі пам'ятаю твої стогони, твоє гаряче тіло в цій білизні. Це було... незабутньо.

Він поволі опустив комплект на полицю, але не відсторонився. Його долоня лягла мені на талію, трохи притискаючи, запрошуючи притулитися ще ближче.

- Знаєш. - прошепотів він мені прямо в уста. - Я планував акуратно розкласти твій одяг. Але цей комплект... він явно вимагає того, щоб ми згадали все в деталях. Тут і зараз.

Я засміялася, відчуваючи, як його пальці впевнено ковзнули під край мого топу, змушуючи забути про коробки та розібрані речі.

- А як же навести лад у гардеробній? - з демонстративним викликом запитала я, хоча сама вже подалася назустріч його губам.

- Це досить нудно... - прошепотів Томас, накриваючи мої губи своїми. - А ось спогади… їх потрібно не просто зберігати, їх треба освіжати…

У цій напівтемряві, серед коробок та речей, все перестало мати значення. В одну мить гардеробна перетворилася зі складу речей на сцену театру імпровізацій. Я не встигла навіть видихнути, як Томас відсунув убік чергову коробку, що шумно врізалася в стелаж, і з жадібним риком впився в мої губи, притискаючи до полиць. Ми більше не шукали місця для моїх речей, ми шукали способи зірвати одне з одного залишки одягу, квапливо, з шаленою силою. Ми не займалися складанням речей, ми «займалися» одне одним, знову відкриваючи знайомі вигини, і я бачила, як в очах Томаса спалахує той же шалений вогник, що і тоді, в його спальні. Ми були посеред хаосу з незавершених справ, але саме цей контраст між «побутом» і нашою грою робив кожен дотик у сто разів гострішим, чуттєвішим, хвилюючим. І я вже знала, - ці спільні розпаковування коробок сьогодні закінчаться не так, як ми планували, але однозначно незабутньо.