Спочатку:
На сторінку книги
В НІЧ НА ІВАНА-КУПАЛА
(Із книги “Хлопчина з-під Золотої гори”)
« Купало – Іван. Відьми вночі на раду скликає, мушками світить перед русалками, вінки долів пускає, лісами любість підкидає »
Марко Черемшина
Це була перша ніч, коли Василько долучився до святкування Івана-Купала із молоддю Джуркова, перша чарівна ніч у житті хлопчини. Він скакав з однолітками через багаття, спостерігав за дівчачим ворожінням. Придивлявся до всього навкруги. Смішило його, як дівчата рвали липник і затинали собі за голову, щоби так хлопці липли до них, як ця рослина до голови. З цікавісти слухав розповіді старших про цвіт папороті. За повір’ям — це червона квітка, що цвіте лише одну ніч і до ранку вже відцвітає. А шукають її, щоби бути щасливим, щоби знати всі таємниці, і тому числі і про заховані скарби. Почуті розповіді розворушили уяву Василини і під враженням цих давніх легенд вирішив він самостійно шукати цю таємничу квітку. Незадовго до півночі непомітно покинув веселу компанію і попрямував до недалекого маничівського1 ліска.
Ліс поступово густішав, а Василько заглиблювався все далі і далі в нічні хащі. Нічого ніде не видно, лише темінь і тиша. Дерева, мов велетенські лісові чудовиська, своїми довгими вітами-руками пробують схопити хлопця. То хапають його за ноги, то вдаряють в обличчя. А він руками відхиляє їх, обминає, через деякі перелазить і йде вперед. “” Вони оберігають цвіт папороті, тому і не пускають мене”, - думає Василько. Він іде далі у зарослі і оглядає все навкруги, чи не видне де сяйво від тієї тихої бажаної чарівної квітки. Трісне суха гілка під ногами, а йому здається, що чути на увесь ліс. Василько присяде, оглянеться на всі боки і тиша, ніхто до нього не біжить, ніхто не нападає. Знову кілька кроків уперед і знову: - трісь, трісь, - звуки від чергової сухої гілки під ногами.
Через деякий час все ж таки йому стало лячно одному в цій глушині. Вирішив тоді Василько відкласти пошуки цвіту папороті на наступний рік, тоді він візьме з собою друга Захара і разом обов’язково знайдуть своє щастя. Василько повернув назад і розпочав виходити. Вийшов на безлісу ділянку, на якій де-не-де росли поодинокі дерева та кущі. Раптом хлопець мов задеревів. Він не міг поворохнутися, не те що втікати, став і дивився широко відкритими очима вперед. А там, недалечко, горбами і млаками шугала дивна істота: висока, худа і чисто чорна.
- Нечиста сила, - подумалось йому і чомусь саме зараз пригадалася розповідь діда Андрія, якого колись незнайомець підговорював шукати собі нечистого:
- Купуй, всі околиці тебе будуть знати, будеш заможний газда. Кожного рані на стежці будеш знаходити злотий і не треба буде нічого робити. Погоджуйся!
- Нє, най я кєжко2 роблю, але цего не хочу, - була відповідь діда.
Тим часом те чорне розпатлане страховисько помало приближалося до Василька. Часто згиналося і роззиралося в різні сторони. Хлопчина побачив, що воно зовсім без одягу. Перехрестився і присів. Враз його руку щось обпекло. Це була палюча кропива. Але від болю появилася і рятівна думка: ця гола нечисть сюди, в кропиву, не зайде. Тоді Василько мерщій, ще дужче жалячи руки і обличчя заліз в її зарослі. Надворі вже сіріло. Чим ближче підходило страховисько, тим більше воно здавалося йому знайомим. Знайомі його рухи, хід.
- Худе, як хрущ, - подумав Василько, - так це ж Ґриджучка! Та, що минулої осені чуть не проколола мене вилами. Так, так за ті грушки, що пахли медом.
Звичайно, це — Ґриджучка, тільки повністю гола і чорна, бо вимазалась сажею, щоб її менше бачили. А збирала вона до сходу сонця купальське зілля.
- О, зараз я їй покажу, - вирвалось у Василька.
Вмить із гущини кропиви пролунав пронизливий свист. Ну а далі це видовище треба було побачити. Тоді в останніх сутінках купальської ночі, яка поступово переходила в ранок, темна нечиста сила накивала і добре таки накивала, вмитими росою білими п’ятами. Чкурнула так, що за нею лиш дим і нитка.
Ось, ось мало показатися сонце. Василько з нетерпінням дивився на схід, щоби не пропустити перший ранковий промінь, який освітить землю і прожене всю нечисть. Руки його пекли від кропиви, йому хотілося спати, але хлопчина залишився задоволений своєю витівкою. Нарешті він переборов у собі страх і налякав саму відьму, та ще й як налякав!
1. Маничівський (Маничів) — урочище біля Джуркова
2. Кєжко — важко
