Спочатку:
На сторінку книги
Глава 3. Знайомство з родиною
Минуло кілька днів після їхнього першого побачення, але Том досі ловив себе на думці, що постійно усміхається без причини. Навіть під час лекцій він згадував, як Евелін сміялася в парку, як притискала до себе плюшевого ведмедя і як тихо сказала: «Мені сьогодні дуже сподобалося».
Того вечора вони знову гуляли містом. Літнє повітря було теплим, а вулиці Павлограда поволі занурювалися у вечірнє світло ліхтарів. Том нервово поправив окуляри й нарешті наважився сказати те, про що думав увесь день.
— Евелін… мої сестри дуже хочуть із тобою познайомитися. І батьки теж.
Вона здивовано подивилася на нього.
— Так швидко?
— Якщо чесно, вони вже впевнені, що ти особлива, — усміхнувся він. — Після того, як я розповів про наше побачення, у мене не було шансів залишити тебе в таємниці.
Евелін тихо засміялася.
— Сподіваюся, вони не надто суворі.
— Мама точно ні. Батько любить ставити багато запитань, а сестри… — він на мить замовк. — Сестри просто дуже мене люблять.
Вона помітно хвилювалася, але все ж погодилася.
У суботу ввечері Том стояв біля хвіртки батьківського будинку й уже втретє перевіряв, чи все гаразд. Будинок Гнатюків був невеликий, але затишний: білий фасад, виноградна лоза вздовж паркану й клумби, які мама доглядала з особливою любов’ю.
Коли біля двору зупинилося таксі, серце Тома раптом забилося швидше, ніж перед будь-яким іспитом.
Евелін вийшла з машини в ніжній блакитній сукні. Волосся було зібране в легкий хвіст, а в руках вона тримала коробку цукерок і невеликий букет польових квітів.
— Я виглядаю нормально? — тихо запитала вона.
Том на секунду просто задивився на неї.
— Ти виглядаєш прекрасно.
Вона трохи почервоніла.
Щойно вони зайшли до будинку, з кухні визирнула мама — Наталія Гнатюк. Добра жінка з м’якими очима одразу тепло усміхнулася.
— То це і є та сама Евелін?
— Мамо… — ніяково пробурмотів Том.
Евелін чемно простягнула квіти.
— Дуже приємно з вами познайомитися.
— А мені як приємно! Заходьте швидше, не стійте на порозі.
У вітальні вже чекав батько — Сергій Гнатюк, кремезний чоловік із серйозним обличчям. Поруч сиділи Олена та Марта, які з цікавістю розглядали гостю.
— Добрий вечір, — чемно сказала Евелін.
— Добрий вечір, дитино, — кивнув Сергій. — Сідай до столу.
Перші хвилини були трохи незручними. Том хвилювався, що розмова не складеться, але мама швидко взяла все у свої руки. Вона розпитувала Евелін про навчання, про родину, про улюблені книжки та фільми.
Виявилося, що Евелін теж любить читати детективи й мріє колись подорожувати Європою. Вона говорила щиро, легко сміялася й уважно слухала інших.
Навіть суворий Сергій поступово пом’якшав.
— Значить, ти навчаєшся на економічному? — перепитав він.
— Так. Хочу працювати у фінансовій сфері.
— Це добре. Людина повинна мати мету в житті.
Том із полегшенням помітив, що батько вже не дивиться на Евелін насторожено. Навпаки, у його голосі з’явилося схвалення.
Під час вечері мама кілька разів ловила погляд сина й усміхалася так, ніби вже все зрозуміла без слів.
Олена теж швидко знайшла спільну мову з гостею. Вони жваво обговорювали університет, викладачів і студентські кумедні історії.
Лише Марта залишалася незвично мовчазною.
Вона ввічливо відповідала, усміхалася, але час від часу уважно спостерігала за Евелін. Том знав сестру надто добре й помічав те, чого не бачили інші.
Коли Евелін вийшла допомогти мамі на кухні, Марта тихо звернулася до брата:
— Вона гарна. І приємна.
— Але? — одразу зрозумів Том.
Марта знизала плечима.
— Не знаю. У мене таке дивне відчуття, ніби вона щось приховує.
Том здивовано насупився.
— Ти її бачиш уперше.
— Саме тому я дивлюся збоку, — тихо відповіла сестра. — Просто будь обережним, добре?
Том усміхнувся й легенько штовхнув її плечем.
— Я закоханий, Марто. Обережність зараз не дуже допомагає.
Вона закотила очі, але все ж усміхнулася у відповідь.
— Я знаю. І саме тому хвилююся.
Пізніше, коли вечір добігав кінця, Наталія проводжала Евелін до дверей.
— Заходь до нас частіше, — щиро сказала мама. — Том давно не був таким щасливим.
Евелін кинула на Тома теплий погляд.
— Мені теж було дуже добре з вами.
Коли вони вийшли надвір, нічне повітря здалося особливо теплим. Том провів її до таксі, і кілька секунд вони просто стояли поруч мовчки.
— Твоя родина чудова, — тихо сказала Евелін.
— А ти їм справді сподобалася.
Він не став говорити лише про одну сестру, яка залишилася трохи настороженою.
Марта стояла біля вікна й дивилася, як машина від’їжджає від будинку. У грудях усе ще ворушилося незрозуміле хвилювання. Щось у цій дівчині не давало їй повністю розслабитися.
Та коли вона побачила, яким щасливим повернувся до будинку Том, її серце пом’якшало.
Він світився зсередини.
Такого брата вона не бачила вже давно.
Марта тихо зітхнула й усміхнулася сама до себе.
— Якщо вона робить тебе щасливим… — прошепотіла вона. — Тоді я прийму твій вибір, братику.
Того вечора Том заснув із думкою, що його життя складається саме так, як він мріяв: любляча родина, дівчина, яку він щиро кохає, і майбутнє, яке здається світлим і безмежним.
Він ще не знав, що доля вже почала писати для нього зовсім іншу історію.
Далі буде...
