Раді Вас бачити!

Сашко рішуче підійшов до столу, підхопив слухавку й упевнено натиснув кнопку відповіді, увімкнувши гучний зв'язок.

— Алло! Міє Володимирівно, це Свєта, — дзвінко залунав голос першокурсниці з динаміка. — Ми з Сашком якраз їдемо з уроку англійської. Нам одразу додому повертатися чи ще в перукарню заскочити, як ти просила? Малий ось запитує, чи ти поїдеш з нами?

— А ви зараз далеко від кав'ярні «Казка»? — замість відповіді запитав Сашко, пильно дивлячись на Мію.

В телефоні повисла тиша. Світлана явно не очікувала почути чоловічий голос.

— Світлано, ви чуєте мене? — спокійно вів далі Сашко. — Ми з Мією Володимирівною зараз перебуваємо в цьому закладі. І будемо дуже раді бачити вас із Сашком тут. Постарайтеся приїхати якнайшвидше.

— Так... я зрозуміла, — нарешті озвався невпевнений і розгублений голос дівчини.

— Мія Володимирівна просто тимчасово відійшла, —продовжував говорити Сашко — Тож ми на вас дуже чекаємо.

— Добре. Ми скоро будемо, — уже значно впевненіше зазвучав голос няні.

Сашко завершив виклик і поклав мобільний назад на білосніжну скатертину.

У ці кілька хвилин жінки мовчки спостерігали за його діями. Мію вже починало дрібно трясти від пережитого шоку. Сашко більше не зміг залишатися осторонь — він у два кроки подолав відстань між ними, ніжно, але міцно пригорнув дівчину до своїх грудей, забираючи її з рук тітки. Сльози душили Мію, не даючи змоги вимовити бодай слово, і великими краплинами котилися по її щоках. Вона розгублено й безпорадно дивилася то на Сашка, то на тітку Олену, усе ще не вірячи, що цей кошмар нарешті закінчився.

— Не хвилюйся, люба, тепер усе буде добре. Я обіцяю, — тихо й неймовірно ніжно прошепотів він їй прямо в маківку.

— Але як же Наталя?.. — заїкаючись від стримуваного плачу, невпевнено промовила дівчина. — Вона ж моя близька подруга… Я ніколи в житті не хотіла її чимось образити…

— Ти нічим і ніяк її не образила, — м'яко озвалася тітка Олена, підходячи ближче. — Вона просто заздріла, от і наробила дурниць з власної злості.

Жінка лагідно погладила Мію по плечу. І цей несподіваний дотик не здався дівчині неприємним чи чужим.

— Ти зараз вагітна від мене? І в тебе вже є дитина… теж від мене? — Сашко заворожено дивився в очі дівчини, сподіваючись прочитати в них відповідь ще до того, як вона вимовить її вголос.

Та Мія відповісти не встигла. До затишної скляної кабінки раптово влетів, тупотячи ніжками, хлопчик років трьох‑чотирьох, а слідом за ним швидко зайшла Світлана. Не звертаючи жодної уваги на незнайомого чоловіка, який зараз сидів навпочіпки біля його мами, малюк підбіг до Мії й міцно, обійняв її за шию. Потім із серйозним виразом обличчя хлопчик подивився на застиглого Сашка.

А Сашко‑старший просто заціпенів, розглядаючи дитину. По‑дорослому зосереджений погляд, глибокі сині очі з‑під трохи насуплених брів, уперто стиснуті губи… І кумедна, непокірна чуприна на потилиці. Його власний, вихор, який Сашкові навіть зараз, у зрілому віці, було складно приборкати! У хлопчика перед ним він бачив свою абсолютну, малу копію. Наче дивився в чарівне люстерко власного дитинства.

— Та тут навіть жодних ДНК‑тестів не потрібно! — не витримавши, вражено вигукнула тітка Олена, переводячи приголомшений погляд із племінника на малюка.

Світлана, яка привела малого Сашка, стояла трохи далі біля перегородки й спостерігала за цією німою сценою. Мія міцно обняла синочка, пригортаючи до себе.

— Ти хто? —запитав малюк, не відводячи від незнайомця допитливого погляду.

Сашко запитливо подивився на Мію. Дівчина лише болісно закусила нижню губу, не знаючи, що сказати дитині, і промовчала. Тоді чоловік знову перевів погляд на хлопчика.

— Я твій батько, — хрипким від хвилювання голосом тихо відповів він.

Погляд малюка спочатку став здивованим, а за мить — неймовірно радісним. Хлопчик широко усміхнувся та довірливо простягнув свою ручку Сашкові‑старшому, іншою продовжуючи міцно триматися за маму. Чоловік обережно взяв теплу долоньку сина у свої руки й потиснув її.

— Чому ж ти так довго не приходив до мене? —допитувався малий, не перестаючи усміхатися.

— Я дуже довго вас із мамою шукав... — тим самим хрипкуватим від емоцій голосом відповів Сашко, заглядаючи в очі сина.

— А може, не дуже й хотів знайти? — не витримавши внутрішньої напруги, гірко вставила свої п'ять копійок Мія.

Сашко миттєво відволікся від сина й здивовано подивився на неї.

— Я щороку їздив до того самого лісового санаторію, де ми зустрілися вперше! — гаряче почав виправдовуватися він. — Я випитав контакти абсолютно всіх гостей, які були тоді на святі, але це не дало жодного результату. А потім, коли ти так раптово зникла вдруге, я був упевнений, що нарешті маю твій справжній номер. Але він виявився недійсним!

— Я записала тобі свій номер телефону та домашню адресу на клаптику паперу й передала через Наталю, коли ми від’їжджали від ганку! — з глибокою образою в голосі заперечила Мія. — А ти так і не перетелефонував мені...

— Наталя мені нічого не передавала! — вигукнув Сашко. — А за тими номерами, які вона власноруч ввела в мій мобільний, я зміг додзвонитися тільки їй наступного ранку. І знаєш, що вона мені заявила? Вона сказала, що ти категорично заборонила давати мені свої контакти, що ти більше не хочеш мати зі мною нічого спільного й просиш більше вас ніколи не турбувати! Після тієї розмови я ще кілька разів намагався її набрати, аби вмовити дати мені можливість поговорити саме з тобою, але її номер став недоступним!

Мія приголомшено мовчала. Вона досі не могла збагнути, навіщо найближчій подрузі знадобилося так підло вчинити з її життям. Вона одночасно і вірила кожному слову Сашка, і панічно боялася знову обпектися.

— Я дійсно тоді записала свій справжній номер і домашню адресу... Я так хотіла нарешті познайомити тебе з сином, — тихо, ледь чутно промовила вона, дивлячись на свої руки. — Чекала, поки ти зателефонуєш. Але Наталя мені сказала, ніби бачила, як ти зневажливо викинув той клаптик паперу в урну. Запевняла, що не зізналася мені одразу лише тому, аби зайвий раз не засмучувати.

Сашко від люті аж зубами заскреготів, згадавши брехню Наталі.

— Можу заприсягтися тобі чим завгодно, що нічого подібного я не робив! — гаряче вигукнув він, міцно стискаючи її долоні. — Твій образ кожної ночі стояв у мене перед очима. Усе, чого я хотів, — це просто знайти тебе. Проте після тієї телефонної розмови з твоєю подругою я остаточно втратив будь-яку надію й просто намагався все забути, аби не збожеволіти. Поки доля не подарувала мені зустріч із тобою тут, у цій кав'ярні.

Він із ніжністю подивився на малюка. Хлопчик зі щирою цікавістю слухав палку розмову дорослих, хоча й мало що розумів із того, про що вони зараз так емоційно говорили.

— Ти дійсно так сильно хотів нас із мамою знайти? — раптом поцікавився Сашко-молодший, кумедно нахиливши голову набік.

— Так, — хрипло відповів Сашко-старший. — Дуже хотів. Найбільше у світі.

Сашко опустився на коліна навпроти сина і вперше в житті міцно обійняв його. Хлопчик довірливо обхопив батькову шию своїми крихітними рученятами. Мія дивилася на них і від хвилювання судомно кусала губи. Вона стільки років мріяла про цю мить, а зараз, коли казка стала цілковитою реальністю, просто розгубилася. Їй до болю хотілося підійти і обійняти їх обох. А ще — розревітися вголос. Причому дівчина сама не знала, від чого дужче: від шаленої радості, що вони нарешті зустрілися, чи від глибокої образи, що він не відшукав її раніше і всі ці роки не був поруч. Тому вона так і залишилася стояти на місці, заворожено спостерігаючи за двома найдорожчими чоловіками.

У ситуацію втрутилася тітка Олена. Досі вона стояла осторонь, лише мовчки спостерігаючи за подіями не говорячи ні слова. Тепер жінка підійшла ближче й лагідно взяла малюка за руку.

— Ходімо, Сашку, поласуємо з тобою найсмачнішим морозивом і познайомимося ближче, — тепло промовила вона, усміхаючись хлопчикові. — А твоїм батькам дамо можливість нарешті спокійно поговорити віч-на-віч.

Хлопчина слухняно кивнув і, лише крадькома глянувши на маму й отримавши її схвальний кивок, погодився піти. Олена разом із малим Сашком та нянею Світланою попрямували до яскравої вітрини в загальному залі, залишаючи закоханих наодинці в затишній скляній кабінці.

Сашко підвівся з підлоги, пересів на диванчик ближче до дівчини й взяв її за руку — обережно, але міцно, наче панічно боявся, що вона знову розчиниться у весняному повітрі, мов примара.

— Ми обидва весь цей час слухали чужі плітки й домисли замість того, щоб довіритися собі, — хрипко промовив Сашко, трепетно цілуючи долоню дівчини. — Давай почнемо все з чистого аркуша. Від самого початку.

— Давай, — тихо погодилася вона, густо червоніючи й уперше за довгі роки відчуваючи безмежне щастя.

Його міцні руки — такі рідні, теплі та ніжні — миттєво відігріли її змучене серце, розганяючи залишки минулих образ і відкриваючи двері в нове, спільне майбутнє.

— Мене звати Сашко. А як звати вас, мила панно? — лагідно всміхнувся він, заглядаючи їй глибоко в очі.

— Я твоя новорічна мрія, — з ніжною усмішкою відповіла вона.

— Виходь за мене заміж, — уже без жодної посмішки, максимально серйозно й рішуче сказав він.

— Тоді, ти цього не сказав... — зніяковіла вона, опустивши погляд.

— А зараз кажу. Я більше не збираюся втрачати жодної секунди, — наполягав чоловік.

— Але ж ти мене зовсім не знаєш, як і я тебе! Я не можу... Це так несподівано. Мені конче необхідно все як слід обміркувати, — спробувала виправдатися дівчина.

— Обміркувати?! — вигукнув Сашко, і на його губах знову з’явилася бешкетна усмішка. — Міє, у нас із тобою скоро народиться вже друга дитина! Що саме ти ще хочеш обмірковувати?

— Але… — зам’ялася вона, не знаючи, що заперечити на такий вагомий аргумент.

— Ніяких «але», — м'яко перебив її Сашко, беручи її обличчя у свої долоні. — Ми будемо крок за кроком пізнавати одне одного. Я обіцяю: ти ніколи про це не пошкодуєш.

Вона інстинктивно прикрила живіт долонею, заворожено дивлячись у його рішуче обличчя, і мовчала. Сашко повільно опустив погляд на її руку, під якою прямо зараз зароджувалося нове маленьке життя.

— Можна? — тихо запитав він. — Можна і мені торкнутися нашого малюка?

Мія ледь помітно кивнула. Він обережно провів гарячою долонею по її пальцях і ніжно доторкнувся до округлого живота дівчини. Завмер. Здавалося, у цю секунду чоловік узагалі забув, як дихати.

— І хто ж у нас там ховається тепер? — прошепотів він, не зводячи очей з її обличчя.

— Я ще й сама не знаю. Хотіла зробити для всіх сюрприз...

— Давай зробимо УЗД разом, — запропонував чудову ідею Сашко. — А потім влаштуємо велике гендер-паті для всієї родини, запросимо твою сестру, батьків, і прямо на святі разом дізнаємося стать нашого маляти. Згода?

— Згода, — щасливо кивнула вона.

Сашко міцно пригорнув дівчину до себе.

— Я такий щасливий, що нарешті знайшов тебе, — промовив він їй прямо в губи за мить до поцілунку.

— Я теж… — видихнула Мія.