Раді Вас бачити!

Ранок у будинку Весни минав спокійно. Дівчина саме перебирала зібрані трави, розкладаючи їх у невеликі полотняні мішечки. Настасія поралась неподалік, стежачи за порядком, а Маврина, яка вже давно мешкала тут, допомагала їй із домашніми справами.

Раптом на подвір'ї почулися голоси.

— Весно, до тебе гості! — повідомила Настасія, визирнувши у вікно.

— Хто там?

— Калина, Вишена і наша Маврина!

Весна усміхнулася.

— То запрошуй усіх до хати!

Незабаром троє дівчат уже стояли посеред кімнати.

— А ви чого всі разом? — поцікавилася Весна.

— У нас до тебе справа, — почала Калина.

— І доволі серйозна, — додала Вишена.

Маврина вмостилася на стільці й усміхнулася.

— Я сьогодні просто за компанію. Але, здається, справа справді цікава.

— Тоді слухаю, — Весна відклала трави.

Калина зітхнула.

— Ми з Вишеною подумали, що, можливо, ти дозволиш їм оселитися у твоєму будинку.

— А що сталося з вашим життям на волі? — запитала Весна.

— Нічого особливого, — відповіла Калина. — Просто жити серед дикої природи виявилося не таким чудовим заняттям, як ми собі уявляли.

— Спочатку все прекрасно: дерева, свіже повітря, вода, пташки... — почала Вишена.

— А потім дощ, холод, незручні місця для ночівлі та постійні пошуки їжі, — продовжила Калина. — Іноді хочеться просто зайти в теплу кімнату, сісти на м'який диван і нікуди не поспішати.

— А ще мати нормальне ліжко, — додала Вишена.

Маврина засміялася.

— О, це я прекрасно розумію. Після того, як пожила в будинку Весни, повертатися до дикої природи вже зовсім не хочеться.

— От бачиш! — пожвавішала Калина. — Маврина нас розуміє!

Весна усміхнулася.

— І що ж ви пропонуєте натомість?

— Ми можемо допомагати тобі з травами, — пояснила Вишена. — Ти ж не завжди можеш дістатися до всіх місць, де вони ростуть.

— А я зможу діставати рослини з водойм, — додала Калина. — Є чимало таких, до яких тобі самій буде важко дістатися.

— Ми знаємо багато потаємних місць, — продовжила Вишена. — Тож без користі не залишимося.

Весна задумливо подивилася на них.

— Тобто ви пропонуєте мені допомогу з травами в обмін на дах над головою?

— Якщо так сказати, звучить трохи нахабно, — зауважила Калина.

— Зате чесно, — усміхнулася Вишена.

Весна вже збиралася відповісти, коли з іншої кімнати пролунав радісний голос Настасії:

— Дівчата, та я вам давно кімнати приготувала!

Усі повернули голови до домовицi.

— Що? — здивувалася Калина.

— А те! Будинок великий, кімнати є, а мешканців замало. Я давно думала, що нам не завадить компанія!

Весна подивилася на Настасію з легкою усмішкою.

— Ти, виходить, уже все вирішила?

— Я нічого не вирішувала! Просто завчасно подбала про можливі приємні обставини, — невинно відповіла домовиця.

Маврина засміялася.

— Я ж казала, що вона зрадіє.

— Ще й як! — вигукнула Настасія. — Нарешті в нашому домі буде більше жіночого товариства!

— А хіба нас і так мало? — поцікавилася Весна.

— Багато не буває!

Калина та Вишена переглянулися. Схоже, вони готувалися до довгих умовлянь, а натомість отримали настільки теплий прийом, що навіть не знали, що відповісти.

— Тоді домовилися, — нарешті сказала Весна. — Ласкаво просимо до нашого дому!

— Дякуємо! — щиро озвалася Вишена.

— А тепер кілька слів про наші домашні порядки, — додала Весна.

Калина одразу насторожилася.

— Уже правила?

— Нічого страшного. За весь порядок у будинку відповідає Маврина.

— І правильно, — гордо кивнула русалка.

— За продукти, покупки та інші необхідні витрати відповідаю я. А готуватимемо їжу по черзі, щоб ніхто не був змушений постійно стояти біля плити.

— Мені подобається! — одразу відгукнулася Калина.

— Особливо частина про їжу, так? — засміялася Весна.

— А хіба це не найважливіша частина домашнього життя?

Настасія схвально кивнула.

— Ось! Нарешті хтось мене розуміє!

— Настасіє, тільки не заохочуй її, — зітхнула Маврина.

— Я взагалі нічого не кажу!

Проте за її задоволеним обличчям було зрозуміло, що мовчати вона довго не збирається.

Весна тим часом згадала ще про одну важливу річ.

— До речі, вам потрібен одяг. Пропоную завтра сходити й купити все необхідне. А поки що можете вибрати щось із моїх речей. У мене достатньо суконь, знайдемо те, що вам підійде.

— Ти впевнена? — обережно запитала Вишена.

— Звичайно. Не ходити ж вам в одному й тому самому, поки ми не владнаємо всі справи.

— Тоді я приймаю пропозицію! — одразу озвалася Калина.

— Навіть не сумнівалася, — усміхнулася Весна.

— А я теж із задоволенням подивлюся, що в тебе є, — додала Вишена.

— Маврино, покажеш їм, де я зберігаю одяг?

— Звісно. Я вже знаю, де що лежить.

Весна на мить замислилася, а тоді згадала ще дещо.

— І телефони вам теж знадобляться.

— Телефони? — перепитала Калина.

— Так. Для зв'язку.

— Це якісь нові пристрої? — поцікавилася Вишена.

— Саме так. Завдяки їм можна розмовляти з людьми, навіть коли вони далеко, писати повідомлення, фотографувати та шукати потрібну інформацію.

Маврина усміхнулася.

— У мене такий уже давно є. Я цілком непогано навчилася ним користуватися.

— О, тоді матимеш важливе завдання, — сказала Весна. — Навчатимеш подруг.

Маврина випросталася, явно задоволена новим призначенням.

— Без проблем! Почнемо з найпростішого: як розблокувати екран, телефонувати й писати повідомлення.

— А якщо я щось зламаю? — поцікавилася Калина.

— Тоді не натискай усе підряд.

— Дуже корисна порада, — пробурмотіла Вишена.

— Я серйозно! Минулого разу мені довелося пів години пояснювати одній особі, що не кожна кнопка на екрані потребує негайного натискання!

Калина зробила вигляд, що не почула останньої фрази.

— Я просто досліджувала можливості пристрою!

Весна засміялася.

— Ну що ж, доведеться купити три телефони. По одному для кожної з вас.

— І для мене? — перепитала Маврина.

— Звичайно. Якщо хочеш новий.

— Тоді я не відмовлюся!

— А я зможу телефонувати тобі, навіть коли буду далеко? — запитала Калина.

— Саме так.

— Навіть якщо перебуватиму у воді?

Весна на мить замислилася.

— Якщо телефон буде водонепроникним, то, можливо. Але я б не радила перевіряти це на практиці.

— Шкода. А я вже хотіла випробувати його!

— Спочатку навчимося ним користуватися, а потім експериментуватимемо, — втрутилася Маврина.

Настасія, яка весь цей час уважно слухала розмову, раптом запитала:

— А цей ваш телефон може сам прибирати?

Маврина повернулася до неї.

— Ні.

— Шкода. А я вже почала сподіватися, що нарешті знайшлася річ, яка допоможе мені з домашніми справами.

— Настасіє, ти ж сама казала, що ніхто не впорається з будинком краще за тебе, — нагадала Весна.

— Так і є! Просто іноді хочеться, щоб хтось інший теж це усвідомив і запропонував допомогу.

Усі засміялися.

— Гаразд, — сказала Маврина. — Ходімо, покажу вам кімнати, а потім допоможу розібратися з речами.

Настасія одразу пожвавішала.

— Я теж піду! Треба перевірити, чи все готове. Постіль, ковдри, подушки... Ой, ще ж потрібно подумати, що ми готуватимемо на вечерю!

— Ми ж домовилися, що готуємо по черзі, — нагадала Весна.

— Звичайно! Просто сьогодні в нас особливий випадок. Новосілля!

— І хто готуватиме? — поцікавилася Калина.

Настасія задумливо подивилася на присутніх.

— А давайте сьогодні приготуємо щось усі разом!

— Ось це вже більше схоже на гостинність, — усміхнулася Вишена.

Незабаром будинок наповнився голосами, сміхом і розмовами. Калина та Вишена оглядали свої майбутні кімнати, Маврина пояснювала, де що знаходиться, а Настасія вже подумки складала список необхідних покупок.

Весна залишилася на мить сама посеред кімнати й озирнулася навколо.

Ще зовсім недавно будинок здавався їй надто великим і тихим. Тепер тут з'являлися нові мешканки, на кухні планували спільні вечері, а попереду чекали знайомство із сучасними пристроями та безліч інших пригод.

Схоже, спокійне життя в цьому домі офіційно закінчилося.

І, судячи з усмішки Весни, вона зовсім не заперечувала.