Раді Вас бачити!

За вікном сяє яскраве весняне сонце. О, в такі дні так приємно прокидатися й усвідомлювати, що сьогодні не треба йти на навчання. Та для мене цей ранок стає початком усіх тих клятих дівочих страждань.

Прокидаюся я зовсім не від солодкого співу птахів за вікном, як у казках про прекрасних принцес, а від страшенного болю внизу живота й найогиднішого відчуття — коли ти лежиш у калюжі власної крові. А ще й цей бісів будильник волає, мов навіжений.

Доброго ранку тобі, пухкенька!

— Краще й бути не може, — бурмочу я, ледве стягуючи з себе ковдру.

Як і очікувалося, у такий теплий весняний день у парку зібралося безліч людей. Старші за віком вважають, що краще провести час на галявині та влаштувати пікнік із сім’єю або безцільно прогулюватися вздовж алеї. Дехто кидає фрисбі та грається зі своїми пухнастими улюбленцями, а хтось ділиться останніми новинами, накопиченими за тиждень рутинного життя.

Одна стара котолюбка тягне на повідцю старого облізлого кота, який ліниво перебирає лапками, ніби його ведуть не на прогулянку, а на страту.

Щодо молоді — вона майже завжди збирається біля центрального фонтану, адже там можна вмоститися на одній із численних лавочок і спостерігати за життям парку. Мер нашого невеличкого містечка ніколи не шкодує коштів на благоустрій єдиного зеленого куточка міста. Будь-якої пори року тут панує особлива атмосфера, і завжди можна натрапити на купу людей, які насолоджуються погодою або просто блукають, нікуди не поспішаючи.

Я помітила своїх друзів ще здалеку, але не поспішаю до них, адже в мене немає ніякого настрою. Хоча сьогодні день дійсно гарний, навіть занадто. Навколо панує справжня весна: квітуча, яскрава і до нудоти романтична.

Ох, цей аромат квітів і свіжої зелені! Його можна відчути лише цієї пори року. Добре, що я народилася саме навесні. Я люблю цю пору, навіть попри повну відсутність будь-якого настрою.

А ще весною я познайомилася з Реєм. Як зараз пам’ятаю його величезні блакитні очі, що здивовано дивилися на мене. Пригадую біль від несподіваного зіткнення і свою злість на хлопця, який раптово виїхав мені назустріч.

Я не встигла вчасно загальмувати — усе трапилося надто швидко. Нам було років по десять, і щовечора ми каталися на роликах у цьому парку. Тоді наші батьки ще не знали один одного: вони сиділи на протилежних сторонах фонтану. І з усіх дітей, що були там того вечора, я зіткнулася саме з ним.

Та закохалася я далеко не з першого погляду. Після нашої першої зустрічі я терпіти не могла цього хлопця. І це було навзаєм.

Коли в сусідній будинок переїхала їхня родина, я потай робила їм усілякі капості, а Рей у відповідь робив те ж саме мені. Наші батьки потоваришували та незабаром стали проводити багато часу разом, змушуючи нас терпіти присутність одне одного.

Ми й не помітили, як поволі почали перейматися дружньою симпатією.

Одного дня я та Рей нарешті усвідомили, що більше не були ворогами, і сталося це дуже кумедно. Ще один сусідський хлопчик, ім’я якого я навіть не пам’ятаю, адже за пів року вони з родиною переїхали, почав дражнити мене.

Ні, не через зайву вагу, адже на той час я була струнка, як тополя, а через потворний светр, зв'язаний моєю бабусею. Вділа я його лише через суворий наказ мами, і від цього мені стало так прикро та образливо, що зразу зіпсувався весь настрій. 

Ми зчепилися з рудим, і, зрозуміло, що програла саме я — він же хлопчик, а я дівчинка. Додому вертатися я не хотіла, адже та руда гидота порвала мені светр, і я вважала, що бабуся дуже засмутиться, побачивши, як я поставилася до її кропіткої праці. З носа текла кров, боліла рука, а я сиділа і ревіла зовсім не через біль.

Саме тоді мене побачив Рей, який збирався розтринькати всі накопичені кишенькові гроші на новенький CD-плеєр. Помітивши мене на тротуарі між нашими будинками, він різко зупинився. Його реакція була для мене шоком у той момент, бо цього хлопця я звикла бачити своїм ворогом, а не другом.

Він опустився переді мною на коліна і почав оглядати моє заплакане обличчя, де біля носа вже засохла кров. На його обличчі виникло обурення, але хлопчик обережно провів рукавом по моєму обличчю, стираючи сліди бійки.

— Що це я бачу? — пролунав бридкий голос позаду Рея. — Мене зараз знудить!

Мій кривдник стояв перед нами, нахабно посміхаючись після своєї недавньої перемоги. Його бліднувате обличчя з ластовинням світилося від захоплення. Це бісеня навмисно дражнило нас, провокуючи ще одну бійку.

Але такого Рея я бачила вперше за все життя. Навіть наші численні сварки ніколи не дратували його настільки сильно. Світлі очі хлопця випромінювали таку дику лють, що мені аж стало ніяково. Він вчепився в рудого, який не встиг зрозуміти, що відбувається, і так сильно, що повалив того на землю.

Вони кілька секунд котилися сирою землею, але все-таки Рей програв. Наш кривдник розсміявся ще дужче, додавши до цього нову дражнилку, яку вигадав на ходу. На мить мені стало дуже страшно — Рей лежав, розпластавшись, немов морська зірка. Та незабаром він подав ознаки життя, і я зітхнула з полегшенням.

— Гори у пеклі, покидьок! — заволала я від прикрості та образи.

І якби не моя мама, що вийшла на подвір’я через мій божевільний крик, гадаю, він би знову відгамселив мене. У той день нас суворо насварили батьки й в покарання відібрали всі кишенькові гроші, у тому числі й ті, що Рей назбирав на свій CD-плеєр протягом цілого року.

Але, попри все, з того моменту наша ворожнеча зникла, і на її місці виникло нове, сильніше почуття — дружба.

Усі ці спогади викликали в мені сильну ностальгію за тими днями, коли ми кожен день проводили удвох. Колись мені було байдуже, що про мене думали інші — тоді це взагалі не мало значення. Шкода, що згодом так багато чого змінилося. Змінилася я, і Рей теж. І від цього стає сумно, адже більше ніколи не буде того безтурботного часу, який колись був лише наш.

Мої роздуми перериває гучне бурчання в животі. Останній місяць я їм, мов пташка, і через це постійно відчуваю шалений голод. Геть не розумію, як можна жити, коли харчуєшся самими лише крихтами. Дівчата з нашої компанії їдять удвічі менше за мене, але, здається, не відчувають такого дикого бажання накинутися на їжу.

Зупинившись, я вже хочу розвернутися й піти геть, поки ще не стало надто пізно. Навіть починаю уявляти, як відчиняю дверцята улюбленого холодильника, але, на жаль, мене помічають друзі, гучно вигукуючи моє ім’я. Від цього бажання повернутися додому стає тільки сильнішим. У цю мить мені страшенно хочеться провалитися крізь землю й просто зникнути з цього парку.

Наша компанія складається з шести людей, включно зі мною та Реєм. Ми дружимо ще з початкової школи, тож саме ці люди — єдині, хто сприймає мене як людину, а не як розгодованого кнура.

Мелісса Аткінс, або ж Мелісандра, як її називають батьки, — моя найкраща подруга. Це дівчисько здатне надихнути навіть найбільш похмуру й мляву людину. Її щирість і краса вражають мене ще з нашої першої зустрічі. Іноді я й сама дивуюся: невже така дівчина може товаришувати з кимось на кшталт Каї Вільямс? Так, гадаю, саме це питання ставлять всі довкола.

Я кличу її Мел, бо повна форма імені надто вже нагадує назву чаю. Варто мені лише підійти до неї, як очі подруги спалахують радісним блиском.

— Запізнюєшся, — мляво констатує хлопець, капюшон якого майже повністю приховує обличчя.

Мені іноді здається, що в Ніка є власний Всесвіт, який рідко перетинається з реальністю. Тим більше дивує, що енергійна й сповнена ентузіазму Мел обрала такого хлопця, як Ніколас Брайт. Він рідко виявляє зацікавленість тим, що відбувається довкола. У його вухах постійно стирчать навушники, і він майже не контактує з іншими. Хоча, варто визнати, приваблива зовнішність перекриває чимало вад його характеру. Таких красенів ще пошукати треба, щоправда, я ніколи не відчувала до нього тієї ж симпатії, що й до Рея.

А от сестра Ніка, Кіра Брайт, — повна протилежність свого брата-близнюка. Вона ефектна й гарна дівчина, яка завжди говорить більше за всіх. Інколи здається, що весь світ обертається довкола неї. Ми б ніколи не потоваришували з нею, якби не Мел. Кіра надто відрізняється від мене не лише характером, а й бездоганною, на мою думку, зовнішністю. До того ж вона зовсім не приховує своєї закоханості в Рея.

І, якщо бути чесною, з її величезними грудьми та стрункою талією шансів у неї значно більше, ніж у мене. Мел, звісно ж, знає лише про почуття Кіри й щиро підтримує сестру свого хлопця. А мені залишається плисти за течією й сподіватися, що колись й мені усміхнеться норовлива удача. Я вже звикла до марних сподівань.

— Ці двоє завжди запізнюються, — муркоче Мел, ображено надувши губи, немов мале дитя.

Це вона про хлопців. І якщо Рея я чекаю з усім притаманним мені нетерпінням, то присутність Кайла, чиє ім’я зрадницьки схоже на моє, для мене нестерпна. Особливо сьогодні. Він належить до типу «поганих» хлопців, за якими божеволіють усі дівчата. Палить, вживає алкоголь на вечірках і роз’їжджає на своєму ревучому мотоциклі, з яким проводить майже весь вільний час.

У більшості випадків цей хлопець просто ігнорує моє існування, але варто йому бути в доброму гуморі — і від його бридких жартів у мене аж в’януть вуха. Кайл — єдиний у нашій компанії, хто говорить мені в обличчя все, що думає.

Хай йому грець! Ну звісно ж, саме сьогодні він з’являється у піднесеному настрої. Мені вистачає одного погляду, аби зрозуміти — цей день можна вважати зіпсованим. Чому мені так «щастить»?

Та що дивує понад усе — Рей увесь світиться, неначе новорічна ялинка. І його вигляд мене неабияк бентежить: одразу виникає якесь погане, тривожне передчуття. На запитання інших він відверто бреше — я це бачу в його грайливих очах і надто нещирій усмішці. Я знаю цього хлопця надто добре, щоб не помітити очевидного.

І знову цей біль, який викручує все внизу живота. Мені стає дедалі гірше… і не лише через фізичний стан. Мою душу роздирають кішки своїми гостренькими кігтями.

Таке траплялося й раніше. Я ще досі пам’ятаю той клятий день, коли у мого друга вперше з’явилася дівчина. Ми почали віддалятися один від одного, але, на щастя, ці стосунки недовго тривали. Та яка я була зрадницьки радісна, коли Рей гірко ридав від горя в моїй кімнаті під солодкі мелодії Бітлз. Звісно, це було егоїстично з мого боку, але така вже людська натура. Що поробиш?

— Щодо вечора… є пропозиція, — посміхається Кайл, намагаючись перевести увагу з Рея на себе.

Усі насторожено дивляться на нього, адже такі «пропозиції» з його боку рідко закінчуються чимось приємним. Минулого разу, наприклад, ми розбили машину його батька, за що нас змусили працювати в його пекарні безплатно цілий місяць. Хоча принаймні із Кайлом завжди весело.

— Чому в мене таке лихе передчуття? — недовірливо запитує Мел, спостерігаючи, як компанія помітно жвавішає.

Навіть відсторонений Ніколас, здається, на мить повертається з власного Всесвіту.

— Батько їде на цілий вікенд у справах, тож мій будинок абсолютно вільний для будь-яких вечірок, — розводить руками Кайл, щоб підхопити Кіру, яка, здається, зовсім втрачає голову від щастя.

Дідько… тільки вечірки мені й не вистачає…

— Не думаю, що зможу прийти, — одразу ж відмовляюся я. 

Можливо, через цей клятий біль? Або через зіпсований ранковий настрій? Через глузування Кайла чи те бентежне відчуття від таємниці Рея? Та насправді, здається, я просто відчуваю себе зайвою у цій компанії. Ось і все.

— Кая! — скрикує Мел від неабиякого засмучення. Вона бере мої долоні у свої, дивлячись на мене так жалібно, що всередині я майже здаюся.

А нахабна, зухвала Кіра тим часом не пропускає жодної нагоди обійняти Рея, удаючи неймовірну радість від цієї триклятої вечірки. І це дратує мене ще сильніше.

— Та годі тобі! Ми всі маємо трохи відпочити, особливо якщо є такий чудовий привід! — це стерво несподівано посміхається мені.

Втім, вона аж ніяк не переконує мене змінити своє рішення щодо пропозиції Кайла. Дивитися, як Кіра чіпляється до Рея увесь вечір і не мати жодної змоги щось зробити? Ні, дякую!

— Не хвилюйтеся, це вередливе дівчисько я беру на себе, — заявляє Рей, обіймаючи мене зі спини обома руками.

Від цього дотику я майже тану. На якусь мить ідея вечірки здається мені не такою вже й поганою. Рей справді має на мене неабиякий вплив, і така увага з його боку для мене — ніби надприродне явище. Наче сама удача цілує мене в потилицю.

Кайл лише дивакувато посміхається й кидає у мій бік колючу фразу:

 — Які ж це веселощі без Каї?

Коли всі розходяться по домівках у різні сторони, щоб підготуватися до вечора, ми з Реєм залишаємося вдвох. Ми живемо в сусідніх будинках, тож і рушаємо разом однією дорогою. Весь шлях додому розмовляє тільки він. Здається, від цієї клятої вечірки мій друг надто збуджений. Та варто нам наблизитися до нашої вулиці, Рей несподівано змінює тему:

— Каю, я так сильно нервую, — раптово починає хлопець дуже серйозним тоном.

Я здивовано дивлюся на нього, і щось усередині мене обривається. Так, я дуже добре знаю цей погляд Рея. Те, як він говорить, навіть як дихає, — усе це наштовхує на щось геть бентежне. Я знаю, що відбувається, але не хочу визнавати, що маю рацію. Ні, не продовжуй, Рею! Стули пельку і йди мовчки! Я не хочу нічого чути!

— Ти сам не свій, Реймонде, — зривається з моїх вуст занадто мляво, наче це кінець усім моїм мріям та надіям.

Я зазираю в його очі, відчуваючи, як вже навертаються зрадницькі сльози. Подумки я молю його зупинитися і не розбивати моє бідолашне серце, але Рей не вміє читати думки. Він так щиро усміхається, що я ледве стримуюсь, аби не розплакатися просто перед ним.

— Розумієш, на вечірці, — жваво починає він, — крім нас будуть ще й дівчат із групи вболівальниць, адже старша сестра Кайла — їхній лідер. І я нарешті вирішив це зробити! Я вирішив зізнатися Вікторії Коллінз. Це мій шанс, Каю!

Вікі Коллінз — місцева шкільна зірка, і, як легко здогадатися, про таку дівчину мріє кожен хлопець у нашій школі. Приваблива, струнка і надто яскрава у порівнянні зі мною — звичайною, непомітною, товстою нікчемою.

Сестриця Кайла Кінга просто не може прогаяти шанс і привести цю бісову зграю красунь. Те стерво дуже схоже на братика своїми мерзенними жартами, які сиплються з її брудного рота при кожній зручній нагоді! Тепер ідея прийти на вечірку до будинку Кінгів здається мені надзвичайно жахливою. А ще й ця закоханість Рея у таку красуню… Він завжди отримує те, чого бажає.

— Це справді твій зоряний час, Рей, — відповідаю я тремтячим голосом.

У голові все паморочиться: я вже відчуваю власну поразку. Навіть якби не існувала Вікі, знайшлася б інша дівчина. Мені давно треба було змиритися та поставити врешті крапку в цьому невзаємному коханні; рухатися далі… Тож чому я досі чіпляюся за настільки примарну надію?

— Кая, — промовляє Рей, змушуючи мене затремтіти від тембру його голосу, — якщо ти ходитимеш із таким похмурим обличчям, я просто не зможу радіти сам. Що сталося? Розкажи мені, і я допоможу, як ти завжди допомагаєш мені!

«Він занадто хороша людина. Мені ніколи не стати настільки відвертою, аби розкрити йому свої почуття. Я ніколи не наважусь сказати йому, що насправді робить мене сумною», — говорю собі подумки, спостерігаючи, як він уважно дивиться на мене.

Не витримуючи цієї гнітючої паузи, мій друг обережно бере мої холодні від остраху долоні.

Я не можу… просто не здатна дивитися йому в очі й тримати себе в руках: надто хочеться відкритися, а це надто небезпечно. Якщо я зізнаюся у своїх почуттях, він неодмінно розіб’є мені серце, і ми більше ніколи не будемо тими друзями, якими були раніше. Та його звабливий погляд зводить мене з розуму.

Наступної миті долоні мого друга лягають мені на плечі, і Рей терпляче чекає відповіді. Він хоче почути все — тут і зараз. А що я можу сказати на свій захист? Що він прагне почути?!

— Хто тебе образив? Скажи, Каю, я зроблю для тебе все, що завгодно! — продовжує Рей, зовсім не здогадуючись, про що благає.

Ніхто не може завдати мені такого болю, як він. Та як я можу звинувачувати того, хто й уявити не здатен, про що я мрію? Чи можу бодай ненадовго побути для нього дівчиною? Як шалено я цього хочу прямо зараз! Невже я геть з’їхала з глузду? Це все через його погляд… Я чманію від близькості з ним. 

Зупинись, Каю! Схаменись! Негайно!

Та марно. Він торкається до мене чолом так несподівано й ніжно, що я ледве тримаюся на ногах. Все вирішено. Я крокую назустріч темряві, і більше не існує вороття для тієї, що вперше наважується бути чесною не лише з собою, а з найкращим другом. Я дивлюся в його очі, де танцюють маленькі бісенята, і роблю свій відчайдушний крок у безодню:

— Рей… я… здається, я кохаю…

Ось і все. Я майже відчуваю, як лечу в прірву. Закриваю очі й лише чекаю на його відмову. Яка я нестерпна дурепа!

— Я так і знав, — раптово промовляє він, трохи відсторонюючись від мене, — нарешті я почув це. Не так уже й страшно, правда? Ти це зробила!

Що відбувається? Чому він говорить це з такою усмішкою, наче завжди знав про мої почуття? Невже я справді вважала, що вміло їх приховую?

Від несподіванки я не можу промовити ні слова, лише блимаю очима, мов дурепа. Не такої реакції я очікувала… зовсім не такої!

— Рей… ти знав? Ти знав, що я закохана у…

— У Кайла, авжеж! — перебиває він, відбираючи останню іскру надії на диво. — Тільки останній бовдур не здогадався б!

Та що це за безглузда маячня?! Чому саме Кайл Кінг?! Невже в його очах я справді така безнадійна? Рею, хіба ти так погано про мене думаєш? Авжеж… йому навіть на думку не спадає, що я можу кохати його. Невже це настільки абсурдно — відчувати щось до найкращого друга?

І все ж ти врятував мене від падіння у прірву. Тепер я можу й далі потай мріяти про тебе, удаючи, що нічого не сталося. Дякую тобі за це, Рею.

— Зрозуміло, — нарешті відповідаю я, натягуючи на обличчя фальшиву усмішку.

Тепер я збагнула. Остаточно. Це було ясно від самого початку, просто я вперто чіплялася за химерну надію.

Живіт знову зводить від болю, та цей біль — ніщо порівняно з тим, що коїться в грудях. Я не плачу, адже сил на сльози вже немає. Я усміхаюся лише тому, що усміхаєшся ти, Рею.

І навіщо я тільки наважилася відкритися тобі?