Раді Вас бачити!

Коли останній потяг залишив позаду столичні вежі, Агата уперше за багато років відчув полегшення. Вона сиділа біля вікна старого вагона, спостерігаючи, як знайомий світ поволі розчиняється за склом. Спочатку зникли високі кам'яниці передмість, потім - фабричні труби, що випускали в небо клуби сизого диму, а згодом розтанули й золотаві шпилі магічних академій, які ще кілька годин тому виблискували над столицею.

Потяг рухався на північ, дедалі далі від гамірних вулиць, переповнених площ і нескінченного людського натовпу. За вікном змінювалися пейзажі: доглянуті поля поступалися місцем зарослим чагарниками лукам, невеликі села з червоними дахами залишалися позаду, а на обрії дедалі частіше з'являлися темні силуети лісів. Небо затягували осінні хмари, і час від часу на скло падали поодинокі краплі дощу.

Агата відкинулася на спинку сидіння й заплющила очі.

Вона не відчував ані жалю, ані страху перед невідомістю. Принаймні так їй здавалося.

Столиця колись була її мрією. Сім років тому вона приїхала туди з невеликого провінційного містечка, маючи одну валізу, кілька золотих монет і диплом магічного коледжу, який вважав перепусткою до великого майбутнього. Їй здавалося, що попереду - неймовірні відкриття, складні заклинання, стародавні таємниці й зустрічі з людьми, чиї імена колись увійдуть до підручників історії.

Вона уявляла себе дослідником забутих магічних традицій, мандрівною чарівницею або принаймні викладачем у престижній академії. Їй хотілося зрозуміти природу магії, дізнатися, чому одні заклинання залишаються дієвими протягом тисячоліть, а інші зникають разом зі своїми творцями. Вона прагнула не просто володіти силою, а збагнути її сутність.

Проте столиця швидко розставила все на свої місця.

Виявилося, що диплом провінційного коледжу не відкриває дверей до королівських лабораторій. Для цього потрібні були рекомендації впливових магів, знайомства серед викладачів і, бажано, родичі в міській раді. Агата не мала нічого з переліченого. Її здібності визнавали достатніми, знання - пристойними, а характер - надто незалежним для кар'єри в установах, де кожне слово мало бути погоджене з трьома начальниками.

Тому вона погодився на посаду помічника при міській управі.

Спочатку це здавалося тимчасовим рішенням. Вона планувала пропрацювати рік, накопичити грошей і спробувати щастя ще раз. Але рік минув, за ним другий, третій… І поступово життя перетворилося на нескінченний ланцюг однакових днів.

Уранці вона приходила до управи, де на неї вже чекала кореспонденція. До обіду перевіряла міські захисні чари, виправляла дрібні магічні несправності й вислуховувала скарги торговців, чиї зачаровані ваги раптом починали показувати неправильну масу. Після обіду складала звіти, відповідала на листи й вислуховувала начальника відділу, який мав дивовижний талант перетворювати будь-яку розмову на лекцію про службову дисципліну.

Сам начальник магією майже не володів. Зате він чудово знав, як потрібно заповнювати бланки.

- Магія, пані Фінч, - любив повторювати він, поправляючи окуляри на переніссі, - це насамперед порядок. Якщо заклинання не внесене до відповідного реєстру, можна вважати, що його не існує.

Агата ніколи не наважувався відповісти, що в такому разі половина найвидатніших магічних відкриттів світу мала б зникнути ще до свого народження.

Вона мовчала, ставила підпис там, де належало, і поверталася до роботи.

Найгіршим було навіть не це. Вона могла би змиритися з нудними обов'язками, якби відчувала, що його праця комусь потрібна. Проте більшість магічних проблем, які вона вирішувала, були настільки незначними, що їх можна було б усунути без його участі. А коли Агата пропонувала дослідити старі міські чари, перевірити походження кількох незвичайних артефактів або вдосконалити систему захисту, його пропозиції відкладали до кращих часів.

Кращі часи, як вона зрозуміла, ніколи не наставали.

Згодом вона перестала ходити до бібліотеки магічної академії, де колись проводила кожну вільну годину. Перестала відвідувати лекції та наукові зібрання. Навіть книжки, які раніше не випускала із рук, тепер припадали пилом на полицях його маленької орендованої кімнати.

толиця поступово втратила для неї барви.

Колись вона милувався її величними вежами, що здіймалися над хмарами, й зачарованими мостами, які самостійно змінювали напрямок залежно від руху зірок. Тепер ці дива здавалися лише дорогими прикрасами, створеними для того, щоб багаті мешканці могли нагадувати одне одному про власну винятковість.

Навіть магія тут пахла не таємницями, а холодним каменем, дорогими чорнилами й канцелярським пилом.

Остаточно її розчарування оформилося одного зимового ранку, коли вона подала чергову пропозицію щодо дослідження стародавніх захисних чарів, знайдених під фундаментом одного з міських кварталів. Агата витратила на підготовку документа кілька тижнів, перечитала десятки старих трактатів і навіть власним коштом придбала кілька рідкісних книг.

Начальник переглянув перші дві сторінки, відклав документ і сказав:

- Вельми цікаво, пані Фінч. Але чи справді нам потрібно знати, як працює захист, якщо він і так працює?

Агата тоді не відповіла. Вона лише забрав свої папери, повернувся до кабінету й довго дивилася у вікно, за яким кружляв сніг.

Саме того дня вона уперше серйозно замислилася над тим, що більше не хоче залишатися в столиці.

А майже через рік на її столі з'явився лист із Туманого Броду.

Пропозиція була короткою й позбавленою зайвих прикрас. Містечку на північному кордоні королівства потрібен був міський маг. Попередник залишив посаду, а місцеві мешканці не мали достатньо коштів, щоб запросити когось із відомих чарівників. Пропонували скромну платню, службове житло й повну самостійність у виконанні обов'язків.

Останній пункт привернув увагу Агати найбільше.

Вона перечитала лист двічі, потім дістала карту королівства й знайшла Туманний Брід. Містечко розташовувалося далеко від столиці, серед лісів і пагорбів, неподалік від річки, яка з'єднувала кілька північних поселень. Через нього проходила залізнична гілка, прокладена ще за часів діда нинішнього короля.

На карті Туманний Брід був позначений невеличкою чорною крапкою. Поруч стояла примітка: «Місцевий магічний округ. Історичних досліджень не проводилося».

Агата усміхнувся.

Можливо, саме там вона нарешті зможе займатися справжньою магією. Нехай без академічних лабораторій, багатих покровителів і доступу до королівських архівів. Нехай доведеться лагодити зачаровані плуги, допомагати пекарям із духовками та перевіряти, чи не заблукали в міських криницях водяники. Принаймні це буде її робота, її рішення й її відповідальність.

Вона погодився майже відразу.

Тепер, дивлячись на туманні пагорби за вікном потяга, Агата сподівався, що не помилилася.

Вагон тихо погойдувався на стиках рейок. Усередині було тепло, пахло вологим деревом, чаєм і старою тканиною. На сусідньому сидінні дрімав огрядний чоловік у хутряній шапці, а навпроти літня пані в'язала довгий шарф, час від часу кидаючи на Агату зацікавлені погляди. Більше пасажирів у купе не було.

Агата відкрила сумочку й дістала невелику книжку в темно-синій обкладинці. Це був її особистий записник, у якому вона протягом багатьох років занотовував цікаві магічні явища, незвичайні заклинання й уривки з рідкісних трактатів. На кількох сторінках залишилися схеми стародавніх рун, а між ними - записи, зроблені ще під час навчання.

Вона перегорнув кілька аркушів і зупинився на малюнку дивного символу, який колись знайшов у старій книзі без назви. Викладачі вважали його декоративним елементом, але Еліан завжди підозрював, що руна мала якесь практичне призначення.

Вона провила пальцем по вигнутій лінії. На мить їй здалося, що чорнило ледь помітно блиснуло. Агата моргнув. Символ знову став звичайним малюнком на пожовклому папері.

- Втома, - пробурмотіла вона і закрила записник.

Останні кілька тижнів вона спала погано. Збирання речей, оформлення документів, прощання з нечисленними знайомими - усе це забрало більше сил, ніж очікувалося. До того ж вона не звикла до довгих подорожей потягом. У дитинстві залізниця здавалася їй дивом сучасної магії, але тепер вона знав, що більшість її механізмів працювала завдяки паровим двигунам і вправним інженерам, а не чарівним кристалам, як запевняли в рекламних брошурах.

Раптом потяг смикнувся й почав сповільнюватися.

За вікном з'явилася невелика станція, майже повністю схована серед дерев. На дерев'яній табличці темними літерами було написано: «Туманний Брід».

Агата підвилася, дістала валізу з полиці й поправила комір.

- Ну що ж, - тихо сказала вона. - Почнемо спочатку.

Потяг зупинився з протяжним скрипом гальм.

Коли двері вагона відчинилися, Агата відчула запах мокрого листя, холодної землі й диму. Повітря було значно свіжішим, ніж у столиці, хоча вологість одразу проникала під одяг. Над платформою висів густий туман, крізь який ледь виднілися дерева та похилений дах станційної будівлі.

Туманний Брід зустрів її дощем.