Спочатку:
На сторінку книги
Автобус зупинився різко, ніби й сам не хотів їхати далі. Марта повільно підвелася зі свого місця, міцніше стиснувши ручку валізи. За запітнілим склом виднілися знайомі вулиці — ті самі, якими вона колись бігала до школи, мріяла втекти звідси назавжди... і все ж повернулася.
Повітря пахло мокрим асфальтом. Щойно пройшов дощ, і місто ніби видихнуло після довгого дня.
— З поверненням, — тихо прошепотіла вона сама собі.
Ніхто не зустрічав. Так було навіть краще.
Минуло сім років. За цей час змінилося майже все. Крім одного — спогадів, які чекали її за кожним рогом.
Старий будинок стояв таким самим. Дерев'яна хвіртка скрипнула, коли Марта відчинила її. У дворі росла стара яблуня. Колись вони з мамою збирали тут яблука, сміялися й пекли пироги. Тепер дерево скидало перестиглі плоди просто на землю.
Двері відчинив батько.
Вони мовчки дивилися одне на одного кілька секунд.
— Привіт.
— Привіт... Заходь.
Жодних обіймів. Жодних зайвих слів.
У цьому домі всі давно навчилися приховувати почуття.
Увечері Марта не могла заснути. Вона відкрила вікно. Дощ почався знову. Краплі тихо билися об підвіконня.
Їй хотілося вірити, що повернення стане початком нового життя.
Та доля вже готувала зустріч, яка змінить усе.
Наступного ранку вона вийшла до магазину. Біля пішохідного переходу хтось випадково зачепив її плечем.
— Вибач...
Вона підняла очі.
Перед нею стояв Артем.
Той самий чоловік, якого вона колись любила більше за власне життя.
Його погляд завмер. Він ніби не вірив, що бачить її.
— Марто?..
Її серце пропустило удар.
Сім років мовчання закінчилися одним поглядом.
Далі буде...
