Налаштування

Шрифт:

Arial Verdana Times New Roman Courier New Roboto Roboto Serif Garamond Baskerville Sans Serif Trebuchet MS Helvetica

Розмір шрифту:

Інтервал:

Колір:

тексту:
фону:
На сторінку книги

Горицвіт ішов уперед, повільно, ніби кожен крок відважувався на невидимих терезах, поки за спиною нарешті зникло те кляте болото — його волога темрява, що чіплялася за п'яти, наче голодні пальці. Перед ним розстелявся ліс, сірий і безжиттєвий, мов вицвіле полотно, забуте в пилюці старовинної скрині. Дерева тут стояли нерухомо, їхні стовбури вкриті товстим шаром сірого моху, що повз по корі, наче живий, але отруйний наліт. Повітря було важким, просякнутим запахом гнилі й сирості — тим самим, що проникає в легені й осідає на душі, наче сажа від далекого вогнища. Туман звисав пасмами, низькими й хитрими, ховаючи коріння під ногами, а кожен крок Горицвіта лунав глухо, відбиваючись у порожнечі, ніби ліс сам шепотів: "Ти тут чужий... і не повернешся".Він кликав Елайну, голос його розривав тишу — спочатку голосно, з надією, що відлунює крізь гілки, а потім тихіше, надривніше, бо відповіддю був лише вітер. Сухий, колючий, з присмаком попелу, наче дихав з попелища давно згаслого вогню. Вітер цей не гудів, а шкрябав по шкірі, ніби пальцями з тріскучими суглобами, і в його подиху ховалася якась дивна обіцянка — не свободи, а пастки, що затягується непомітно.Раптом з-за покрученого куща, що стирчав із землі, наче зламаний хребет якоїсь давньої звірі, випросталася постать. Стара баба в сірому лахмітті, що злилося з туманом, ніби вона виросла з нього сама. В руках у неї тремтів вузлик трав — сухих, скручених стебел, що пахли гіркотою й чимось отруйним, наче зілля, варене над вогнем з людських кісток. Волосся її було не просто сивим — воно скидалося на сухий мох, що обвисав пасмами з голови, чіпляючись за плечі, і шелестіло при кожному русі, ніби шепотіло забуті прокляття. Очі — каламутні, наче вода в стоячому ставі, де тоне все живе, але в їхній глибині блищали живі іскри: насторожені, хижі, ніби в вовчиці, що вичікує здобич у сутінках.Вона щось шепотіла, перебираючи стебла пальцями — довгими, зірчастими від бруду й трави, — і слова її губилися в тумані, наче дим від тліючого вогню. Не підводячи погляду, вона сказала, і голос її був хрипким, як скрип гілок у бурю:— Не ходи туди, хлопче. Там земля п'є кров. Не просто воду чи сік — кров, гарячу, з серця. Вона ковтає її повільно, смакуючи, і віддає назад тільки тіні.Горицвіт зупинився, ноги його ніби прикипіли до вологого ґрунту. Він дивився на неї з недовірою, серце калатало в грудях, ніби хотіло вирватися й утекти кудись углиб лісу. Повітря навколо густішало, туман клубочився повільніше, ніби прислухався до слів старої, і в цій тиші чулося щось інше — далекий шурхіт, наче листя шепотіло секрети, яких не варто знати.— Ти хто така, стара? — суворо кинув він, намагаючись надати голосу твердості, але слова вийшли тихими, ніби й вони боялися розбурхати ліс.— Та хто ж... — прокряхтіла вона, і в цьому "хто ж" пролунала нотка стародавньої іронії, наче вона сміялася над самим питанням. — Травниця. Ще з тих часів, як ліс був молодим — зеленим, повним шепотів птахів і сміху вітру. Тепер він гниє зсередини, коріння його трухле, а я збираю те, що лишилось живим. Збираю, бо інакше... все зникне. Навіть спогади.Вона підвела голову, повільно, ніби даючи час туману розступитися, і Горицвіт відчув, як мороз пробіг по спині — холодний, липкий, наче павутиння, що чіпляється за шкіру. Обличчя її було зморшкуватим, як стара кора, з борознами, що скидалися на тріщини від блискавки, але очі... Очі були не старечими: чорні, бездонні, як трясовина, що ховає під собою не дно, а безкінечну прірву. В них мерехтіло щось древнє — не людське, а дике, що дивиться крізь тебе, ніби вже знає твої таємниці й готується використати їх проти тебе.— Шукаєш когось? — прошипіла вона, і шипіння це нагадувало звук змії, що ковзає по мокрому листю. — А може, то тебе шукають? Тіні в тумані... вони завжди голодні до мандрівників.— Я... — почав Горицвіт, голос його зірвався, ніби корінь під ногами раптом став слизьким. — Загубив своїх супутників. В болоті... у тумані...Стара повільно випросталася, опираючись на палицю — висохлий корінь, вигнутий, як кігтістая лапа, з вузлами, що скидалися на суглоби давно забутих звірів. Рух її був неквапливим, але в ньому ховалася сила — не людська, а та, що росте з землі, повзе корінням і душить повільно, без поспіху. Туман навколо завихрився, ніби від її подиху, і в ньому на мить промайнули тіні — довгі, витягнуті, наче пальці, що тягнуться до горла.— Ой, хлопче, — прошелестіла вона, і шелест цей пролунав, як опале листя під ногами в осінню ніч, повну примар. — Загубив ти не лише друзів своїх... Загубив і кохання. Воно десь там, у глибині, де вогонь лиже кору дерев і шепоче брехню серцям.Горицвіт різко підняв очі, і в грудях стиснулося — не від слів, а від того, як вони вдарили в саме серце, ніби стара вже тримала в руках його нитки долі. Ліс навколо ніби стиснувся, гілки нахилилися нижче, а запах гнилі посилився, змішуючись з чимось солодкуватим, отруйним — запахом зради.— Звідки ти знаєш про це? — прошепотів він, і голос його тремтів, ніби листок на вітрі.Стара посміхнулася — повільно, криво, і в темряві блиснули зуби: кілька темних, гнилих обрубків, наче коріння, що проросло в яснах. Посмішка ця не зігріла, а навпаки — розлила холод по венах, ніби отрута, що крапає непомітно.— Звідки, кажеш? — переспівала вона, і в голосі пролунала насмішка, гостра, як шип. — Я ж бачу нитки, що тягнуться від серця твого... Одна червона, гаряча, аж тремтить — то любов твоя, Елайна, правда ж? Але тепер її обплів вогонь. Вогонь той лисий, жадібний, що палить усе на своєму шляху. Він тягне її до себе, хлопче, і нитка твоя рветься... повільно, крапля за краплею.Він зробив крок назад, ноги заплуталися в корінні, що раптом здалося живим — чіпким, наче хотіло утримати. Туман заклубочився густіше, ховаючи обличчя старої в напівтіні, але очі її горіли, ніби вуглинки в ночі.— Ти не проста, стара, — вигукнув Горицвіт, намагаючись відступити ще, але повітря стиснуло груди. — Хто ти така? Чому ти тут... одна?— Ти ж сам здогадуєшся, — захрипіла вона, ступаючи ближче, і з кожним кроком її палиця стукала по землі — глухо, ритмічно, наче серцебиття самого лісу. Голос став глибшим, наче виринув з глибин землі, і навколо завихрився туман — холодний, липкий, з краплями, що сипалися, як отруйний дощ. — Люди сюди не ходять, бо в цих місцях їх нема. Тільки ті, хто пам'ятає, як ліс ще дихав — повним грудьми, з кров'ю в жилах. А тепер... тепер він кличе таких, як ти. Щоб забрати те, що горить усередині.Вона нахилилася ближче, так близько, що Горицвіт відчув її подих — гнилий, з присмаком землі й трави, що в'яне в могилі. Очі спалахнули темним світлом — не теплим, а холодним, як блиск зміїних лусок у сутінках, і в ньому ховалася обіцянка: допомога, та з гачком, що впивається в душу.— Я можу допомогти тобі, хлопче, — прошепотіла вона, і слова ці обвилися навколо, наче плющ, що душить повільно. — Можу повернути те, що він забрав. Твоя царівна, так? Гарна, мов перша квітка весни — ніжна, з росою на пелюстках. Але тепер на ній чари того вогняного, того Темпсі, що прагне володіти лісом і її серцем. Він шепоче їй про силу, про полум'я... а ти? Ти стоїш осторонь, і нитка рветься.— Темпсі... — прошепотів Горицвіт, і ім'я це вирвалося з вуст, наче прокляття, а обличчя скривилося від люті — гострої, пекучої, що змусила руки стиснутися в кулаки. Ліс відповів — далеким гарчанням у кронах, ніби прокинувся від сну, і туман заклубочився, ховаючи шлях назад.— Так, — протягнула стара, і в голосі її бриніла насолода, наче вона смакувала його болем. — Ти сам відчував, як вона дивиться на нього — не так, як на тебе. Очі її тепліють, щоки червоніють, а серце... серце б'ється в такт його вогню. Але я можу змінити це. Одним зіллям, одним шепотом, і нитка повернеться до тебе. Тільки скажи... і ліс почує.

Олесь Король
Лісова царівна і Змій

Зміст книги: 43 розділа

Спочатку:
Розділ 1 Пісня сопілки
1775418245
53 дн. тому
Розділ 2 Застереження
1775447335
52 дн. тому
Розділ 3 Знахідка
1775447692
52 дн. тому
Розділ 4 Угода
1775447988
52 дн. тому
Розділ 5 Сестри - русалки
1778996115
11 дн. тому
Розділ 6 Грицик
1773637942
72 дн. тому
Розділ 7 Перші ревнощі
1773810541
70 дн. тому
Розділ 8 Іскра
1773895445
69 дн. тому
Розділ 9 Загроза
1773988827
68 дн. тому
Розділ 10 Мертвий ліс
1774071163
67 дн. тому
Розділ 11 Вовкулака
1774156443
66 дн. тому
Розділ 12 Потерчата
1774243101
65 дн. тому
Розділ 13 Ночівля
1774375681
64 дн. тому
Розділ 14
1774453725
63 дн. тому
Розділ 15 Дідько
1774620588
61 дн. тому
Розділ 16 Трясовиці
1774674941
60 дн. тому
Розділ 17 Яблунька
1774940877
58 дн. тому
Розділ 18 Вландер
1775096302
56 дн. тому
Розділ 19 Травниця
1775102988
56 дн. тому
Розділ 20 Квітка Марева
1775128143
56 дн. тому
Розділ 21 Зоря
1775173217
55 дн. тому
Розділ 22 Чортяче поселення
1775174528
55 дн. тому
Розділ 23 Невідома небезпека
1775276002
54 дн. тому
Розділ 24 Перша ніч
1775316009
54 дн. тому
Розділ 25 Кам'яний велетень
1775406780
53 дн. тому
Розділ 26 Фараона
1775458857
52 дн. тому
Розділ 27 Загадки
1775495285
52 дн. тому
Розділ 28 Скарбогад
1775553540
51 дн. тому
Розділ 29 Після бою
1775622320
50 дн. тому
Розділ 30 Вибір
1775694852
49 дн. тому
Розділ 31
1775747917
49 дн. тому
Розділ 32 Зміївна
1775801822
48 дн. тому
Розділ 33 Вогняний змій
1775803564
48 дн. тому
Розділ 34 Сумнів
1775889851
47 дн. тому
Розділ 35 Тінь зради
1775905514
47 дн. тому
Розділ 36 Поєдинок
1775906324
47 дн. тому
Розділ 37 Перемога
1775930977
47 дн. тому
Розділ 38 Навь
1775971573
46 дн. тому
Розділ 39 Жертва
1775999337
46 дн. тому
Розділ 40 Вогонь, що запалює епохи
1776003950
46 дн. тому
Розділ 41 Втрата
1776009113
46 дн. тому
Розділ 42 Коло замикаєтьсЯ
1776010042
46 дн. тому
Епілог
1776010250
46 дн. тому
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
×

Вітаємо🎉

🎁 Спеціальний подарунок для Вас! 🥳

Зареєструйтесь та отримайте 10% знижки на першу покупку!