Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Кетрін стояла перед величезним особняком у неоготичному стилі, і її серце калатало так сильно, що, здавалося, вона чула його стукіт у вухах.
Це точно та адреса? — подумала вона, дивлячись на високі вікна, з яких лилося тепле світло.
Вона глибоко вдихнула й натиснула на дзвінок.
Двері відчинилися майже одразу.
На порозі стояла жінка, яка була настільки красивою, що Кетрін на мить забула, як дихати.
— Кетрін? — запитала вона з легким акцентом, який звучав як щось середнє між французьким та італійським. — Я — Ізабелла. Заходь, будь ласка.
Ізабелла була високою, з довгим чорним волоссям, яке спадало хвилями до талії. Її шкіра була блідою, а очі — темними, глибокими, із золотистими іскрами. На ній була червона сукня, яка підкреслювала кожен вигин її тіла.
Кетрін проковтнула слину.
— Дякую, — сказала вона, переступаючи поріг.
Вона увійшла до холу, який був розкішно обставлений: старовинні меблі, кришталеві люстри, картини на стінах. Це було схоже на музей, але з дуже затишною атмосферою.
— Даміане! — покликала Ізабелла. — Наша гостя прийшла.
Із сусідньої кімнати вийшов чоловік.
Він був високим, із темним, трохи скуйовдженим волоссям і пронизливими сірими очима. На ньому була біла сорочка з розстебнутим коміром, і він мав такий вигляд, ніби щойно повернувся з якоїсь важливої зустрічі.
— Кетрін, — промовив він глибоким, мелодійним голосом. — Я — Даміан. Радий познайомитися з тобою.
Він підійшов до неї й узяв її руку, підносячи до губ. Його дотик був прохолодним, але не неприємним.
Кетрін відчула, як мурашки пробігли по її шкірі.
— Я теж рада познайомитися, — сказала вона, намагаючись не показувати, наскільки сильно нервує.
Ізабелла посміхнулася.
— Ходімо, ми приготували для тебе вечір. Ти, мабуть, голодна.
Кетрін підняла брову.
— Ви готуєте? — запитала вона.
Даміан та Ізабелла переглянулися й посміхнулися.
— Ми намагаємося, — відповів Даміан. — Хоча, чесно кажучи, ми не їмо звичайної їжі.
Кетрін зупинилася.
— Що ви маєте на увазі?
Ізабелла підійшла до неї й поклала руку на її плече. Її дотик був ніжним, але прохолодним.
— Кетрін, — промовила вона. — Ми повинні тобі дещо розповісти. Це може здатися неймовірним, але... ми не зовсім люди.
Кетрін нахмурилася.
— Ви хочете сказати, що ви... вампіри?
Даміан та Ізабелла знову переглянулися.
— Так, — відповів Даміан. — Ми вампіри. Ми живемо вже понад три століття.
Кетрін відчула, як її серце забилося швидше. Але замість страху вона відчула... збудження.
— І ви запросили мене сюди, щоб... — Вона не закінчила фразу.
Ізабелла посміхнулася.
— Ми шукали третю учасницю для наших ігор, — сказала вона. — Але коли ми побачили твою анкету, то відчули, що ти особлива. Твоя енергія... Вона притягує.
Кетрін відчула, як тепло розливається її тілом.
— І що це за ігри? — запитала вона, і її голос прозвучав хрипко.
Даміан підійшов ближче й поклав руки їй на талію.
— Ігри, у яких ми досліджуємо межі задоволення, — прошепотів він їй на вухо. — Ігри, у яких ми п'ємо кров, але ніколи не переходимо межу.
Кетрін відчула, як її коліна слабшають.
— Я... я не знаю, чи готова до цього, — сказала вона.
Ізабелла взяла її за руку.
— Тобі не потрібно бути готовою, — сказала вона. — Тобі потрібно лише довіритися нам.
Кетрін подивилася в її темні очі й відчула, як її страх поступово зникає.
— Добре, — сказала вона. — Я спробую.
