Раді Вас бачити!

Будучи за певними мірками майже на самісінькому дні, я хапався за будь-які варіанти. І коли давній знайомий запропонував приїхати до маловідомого містечка і замінити викладача літератури – я вагався, але мій баланс на карті і величезні борги змусили мене переглянути своє становище.

В борги я вліз, як всі – нахапався мікрозаймів – вирішив пожити на широку ногу, побути крутим серед друзів, які, до слова, зменшувалися зі швидкістю зменшення того самого балансу на моїй карті. Отож, недавно лише закінчивши навчання і можна сказати з гарячим дипломом на руках і мішком боргів – мені пощастило знайти роботу, щоб ці самі борги віддавати. Життя на систему – клас – від народження про це лише і мріяв! Та діватися не було куди. Або це, або в′язниця. Я не настільки у відчаї. Тим паче, я знаю, що мене чекає там – тюремне життя, потім вихід на волю і неможливість соціалізуватися, знайти роботу і в результаті чого знову опинюся за гратами. Бачили, не треба.

І ось я їхав до богом забутого містечка, яке скоріше селом можна назвати, і думав, чому тут досі є якийсь коледж і скільком студентам я викладатиму мову й літературу? Десять хоч набереться?

Знайомий, який мене сюди запросив – швидко влаштував мені екскурсію та завів до жіночки, яка здала мені невеличку квартиру за помірну плату, оскільки її внучка буде моєю студенткою. Це було натяком на корупцію. Але за знижку на житло, так і бути – я перегляну свої моральні принципи, це ж коледж, а не виш. Тим паче ці дипломи нікому не потрібні, якщо вже на те пішло.

Перші тижні минали досить непогано. В мене навіть з'явилися активні слухачі серед студентів. Правильніше слухачки. Спочатку мені видалося, що вони щиро зацікавлені в розумовому зростанні і наповненні душі прекрасним. А потім виявилося, що зацікавлені вони в дечому геть іншому. За тиждень я достеменно вивчив всіх студентів( їх дійсно виявилося небагато) і що вони собою являють. І побачене мене не вразило. Жоден не вразив. Окрім однієї дівчини. Вона не була відмінницею, принаймні по іншим предметам цього не видно, але чомусь саме з мого предмету вона заслужено отримувала позитивні оцінки, охоче брала додаткові завдання та виконувала творчі роботи. Я бачив, як очі дівчини горіли жагою до знань і всіляко її підтримував. Я би поклявся чим завгодно, що ця дівчина знає матеріал і додаткову інформацію краще за мене! І її любов до літератури теж була більша за мою.

Дівчину звали Рута. І вона була досить гарненькою, щоб не страждати від браку чоловічої уваги. Каштанове волосся, карі очі, аристократична блідість і тендітність вміло поєднувалися в одній особі, а її гострий розум та іноді колючість в купі з іронічністю і любов'ю до сарказму зробили її відмінною кандидаткою для того, щоб невдовзі я почав до неї щось відчувати. Так, саме так. Ось ми, наче ще кілька днів тому лише познайомилися, а ось я вже не можу відірвати очей від її обличчя під час доповіді. Або просто ловлю себе на тому, що протягом пари мій погляд постійно блукає в правій частині аудиторії - де сидить вона.

І було дійсно іронічно. Деякі інші дівчата з її групи намагалися познайомитися зі мною ближче, так би мовити, чи навіть не соромилися кудись запросити, щоправда під приводом чогось надважливого. І звісно терпіли невдачу. А вона ж - нічого. Ніби я для неї був суто роботом чи статуєю, яка лише оцінює її роботи та відповіді. Трішки зачіпало самолюбство. Але з іншого боку я розумів, що це на краще - я менше думатиму про неї.

Але мій план провалився. Навіть цілковитим ігноруванням, цій дівчині вдалося повністю звести мене з розуму! Якщо спочатку це були почуття до неї, як до харизматичної, розумної та ерудованої дівчини, то потім почалося якесь шаленство! Рута почала з'являтися на парах у достатньо вишуканих нарядах, які змушували мене кілька разів покидати кабінет, щоб охолонути. Пізніше я почав злитися, тому що ненароком почув її розмову з подругами, де вони запитували, в кого це вона так закохалася, що одягає такі сукні? Рута з'їхала з теми розмови, але з підтексту було ясно, що вона таки закохана. Що ж, в мене зникли всі шанси. Нехай навіть я собі їх ніколи й не дозволив би! Але я дозволяв єдине, що було доступне: погляди, розмови, інколи дотики, які я маскував під суто навчальним приводом.

А тоді стався день, який змусив мене сумніватися в усьому і станцював танго на моїх нервах.