Раді Вас бачити!

Стіл, за яким Lyra мала показувати карти, стояв на возі.

Віз був без одного колеса. Замість нього під вісь підклали два бруси, а на столі хтось лишив розібрану пряжку, половину хлібини й важкий сувій рахунків. Lyra озирнулася на ворота. Raven лишився там, де вони попрощалися: допомагав хлопцеві витягти з-під стулки застряглий ремінь. До неї не дивився.

— Сюди, — покликала Вейна.

Провідниця прибрала хліб, струсила крихти собі в долоню й висипала під ноги коневі. Кінь понюхав їх і відвернувся.

— Зіпсований, — сказала вона. — Дають яблука, потім я винна.

Lyra поставила тубус біля воза. Сходинка була високо. Вейна дивилася, як вона піднімається, але руки не простягла.

Вейна запропонувала сісти. Виявилося гірше, ніж стояти: низький край кузова змушував надто сильно згинати ногу. Lyra пересунулася боком. Вейна підсунула порожній ящик.

— Під п’яту. На ньому можна, він не оплачений.

Чоловік у темному жилеті, що саме виходив із комори, почув останнє.

— Уже оплачений.

— Тоді особливо можна.

Ерден поставив біля столу чашку. На жилеті в нього лишилася світла смуга від мішка, а за вухом стирчав олівець. Lyra впізнала гравця за доступним позначенням і прибрала погляд, перш ніж воно відвернуло її від розмови.

— Покажеш свої проходи? — спитав він.

Lyra розгорнула верхню карту. Нижню поклала поряд, притиснувши кут власною долонею. У дворі закричали, щоб відчинили другу стулку. Віз із діжками здавав назад, і його край загрозливо наближався до їхнього стола.

Ерден не озирнувся.

— До правого стовпа ще долоня, — гукнув він. — Ліве колесо лишіть як стоїть.

Віз зупинився. Lyra раптом захотіла, щоб її аркуш так само легко відповідав на запитання: де людина стоїть і куди може посунутися.

Вейна почала з нижньої схеми. Провела пальцем по позначеному бортику.

— Самі тут пройшли? З вантажем?

— Після пошкодження настилу виходили нижньою полицею, з особистими речами. Усі повороти перевірені, але кошик не пройде: біля перегородки навіть щит передавали окремо.

Вейна прочитала приписку, кивнула й повернулася до верхньої карти. Тут Lyra почувалася гірше. Нижній вихід вона пам’ятала до кожного каменя, хоча воліла б забути частину тих спогадів. Верхній аркуш був ширший і красивіший; на ньому легше було пропустити дрібницю.

— Припустімо, я зайшла з цього боку, — сказала Вейна. — Підйом бачу. А спуск де?

— За опорою.

— За якою з двох?

Lyra нахилилася. На малюнку обидві опори були однаковими. Вона пам’ятала темну подряпину на потрібній, але подряпини на карті не було.

— Оця, з відбитим краєм унизу. Хоча звідси його не видно, треба обійти…

Вейна прибрала руку, чекаючи. Lyra відчула жар у щоках. Учора Raven уже відправився в стіну на цьому самому аркуші; сьогодні інша людина не могла знайти сходи.

Вона взяла олівець.

— Я допишу. Від другої опори три кроки далі й обернутися. А тут зроблю окремий вигляд.

— Доробиш потім, ми ще маємо про дорогу поговорити.

Lyra все одно зробила коротку позначку. Інакше дорогою назад згадуватиме не сходи, а те, як сиділа перед ними на ящику.

Ерден підтягнув до себе верхній аркуш, спитавши поглядом дозволу. Вона кивнула.

— Таку схему мені й треба. Людина повинна повернутися звідти й пояснити, що довезе до мосту. Де стане віз, де доведеться нести. Старий тракт є на плані, але за планом у мене й цей віз зараз на чотирьох колесах.

Він легенько вдарив п’ятою по кузову. Стіл хитнувся, чашка поїхала до карти. Всі троє схопилися за неї; Ерден устиг перший.

— Поганий приклад, — визнав він і поставив чашку на землю.

Lyra розправила аркуш. Тепер на нього дивилися уважно, і їй було шкода, що треба говорити про гроші саме зараз.

— Я не можу внести повну плату, — сказала вона. — Але можу робити записи в дорозі. І чистову копію після повернення.

— Ти вже писала, — відповіла Вейна. — Я тебе тому й покликала. За зайві руки не беру, якщо від них є користь. Але мені не потрібна людина, яка всю дорогу доводитиме, що в неї нічого не болить.

Lyra подивилася на свою ногу. Сьогодні до воріт дійшла без чужого плеча. На останньому підйомі зупинялася двічі.

— Довго вниз іти ще важко. До виходу є час.

— Є. Через три дні принесеш мені схему проходу від цього двору до вантажного спуску біля північної брами. Обидва підходи. Зі сходами й місцями, де можна розминутися. Не треба робити за один вечір.

— Ви його знаєте.

— Знаю. Тому побачу, що ти пропустила. І тобі буде куди повернутися, якщо заболить.

Lyra кивнула. Їй хотілося відразу сказати, що пройде завтра. Вона притиснула язик до зубів і не сказала.

***

Рахували на звороті старого рахунка. За місце, харчі та ночівлі на першому виході Вейна назвала шістсот аден. Lyra мала відкладене, до нього вчора додалася Теренова оплата; повної суми однаково не вистачало без відмови від власних витратників.

Ерден поглянув на карти ще раз.

— За польові записи й чистову схему першої розвідки я даю п’ятсот. Чотириста підуть Вейні за твою дорогу. Сто отримаєш, коли принесете звіт. Решту участі платиш сама.

Двісті. Lyra мовчки повторила число. Після нього в сумці ще щось залишалося.

— Що саме у звіті?

Вейна назвала дорогу від північної бази до уступів, придатні підходи й те, що вони зможуть побачити на місці. Вона керуватиме промірами; Lyra допомагатиме, вестиме записи й зведе їх в один аркуш. Стан опор без огляду ніхто не обіцятиме. Якщо далі не пройти, на схемі так і лишиться.

Ерден додав:

— І всі матеріали по цій дорозі спочатку мені. Не хочу завтра купувати власне замовлення в когось іншого.

Lyra поклала долоню на тубус. Слово «всі» було коротке, а паперу вміщувало забагато.

— Копія звіту — вам. Мої старі карти в цю ціну не входять.

— Мені твої катакомби не потрібні.

Lyra посунула до нього рахунок. Ерден подивився на неї й викреслив два слова. Не розсердився; це трохи збило її готовність сперечатися.

— А північний матеріал? Якщо я плачу за дорогу, мені неприємно фінансувати чужого перевізника.

— Ви платите за записи й копію. Якщо хочете, щоб більше ніхто її не отримав, це інша ціна.

У дворі зняли колесо з гака. Воно покотилося до воза, вдарилося в брус і впало. Lyra здригнулася. Вейна спокійно притримала стіл, перечікуючи, поки робітник підніме колесо.

— Ми ще не знаємо, що саме там намалюємо, — сказала провідниця. — Ердене, дай їй спочатку поїхати.

Той відкинувся, упершись руками в край кузова. На великому пальці в нього темніла свіжа скалка.

— Добре. Першою завершену роботу пропонуєш мені. Обговорюємо окремо. Якщо не погодимось, за цей вихід усе одно розраховуюсь.

— Гаразд. Але авторство лишається за мною.

— Підписуй хоч упоперек. Аби дорогу було видно.

Вейна пирхнула. Lyra не хотіла сміятися, але засміялася теж.

Вони дописали обсяг. Двісті вона вносила після остаточного підтвердження готовності, до від’їзду. Ерден прибрав рахунок, а вона переписала собі умови. На її аркуші рядки вийшли рівніші, ніж вона сподівалася.

Коли Lyra почала складати карти, Вейна затримала верхню.

— Сходи допиши. І цей аркуш не перемальовуй через одну помилку. Тут є добра робота.

Lyra взяла його обережно. Вперше за всю зустріч їй захотілося дивитися провідниці просто в обличчя, не вгадуючи наступного запитання.

— Кого ще берете?

— Маю носія і людину, яка лікує. Потрібні ще підтримка й щит. Під уступами будемо розходитися недалеко, але на двох мене не вистачить.

— Я знаю двох.

— Клич. Хочу з ними поговорити.

***

Lyra спускалася з воза повільно. Спершу поставила здорову ногу на сходинку, потім зняла тубус, щоб він не тягнув назад. Вейна прийняла його, дочекалася, поки вона стане на землю, й одразу повернула.

Ворота вже були вільні. Raven пішов; на стовпі лишилася темна смуга від ременя, який вони витягували. Звідси починався її новий маршрут — звичайний міський прохід до вантажного спуску. Вона подивилася вгору, де люди оминали віз із діжками.

Можна було піти прямо зараз. Дійти хоча б до повороту, запам’ятати, де край стіни звужує дорогу.

Lyra сіла на низький камінь біля воріт. Дістала аркуш, написала назву двору. Дала нозі відпочити, поки позначала перші двері, а тоді надіслала Raven повідомлення про зустріч із Вейною.

Після цього відкрила канал Kain. Почала з того, що робота оплачувана.