Раді Вас бачити!

Наталя спробувала покласти накопичувач у шухляду, але там уже лежав інший — такий самий, тільки без наліпки.

— Оцей ваш? — запитав Олексій.

— Теж наш. Не той.

Він притримав коробку, поки вона діставала зі шухляди кабелі. Один зачепився за ручку ножиць. Наталя смикнула, ножиці впали, і обоє нахилилися по них із різних боків столу.

— Я ж хотіла прибрати до твого приходу, — сказала вона.

На її моніторі було відкрите креслення. Поверх нього висіло повідомлення, що на мережевій папці бракує місця. Олексій поклав ножиці біля клавіатури й повернув коробку до себе.

Повна перевірка закінчилася о шостій ранку. Він двічі перечитав результат, потім поснідав, як і збирався. Тепер передавав Наталі короткий висновок, у якому не було слова «справний».

— Дані читаються, нових помилок за ніч немає. Але я б не лишав на ньому єдину копію. Для додаткової — можна, доки працює. Основне вже лежить окремо.

Наталя повернула накопичувач наліпкою до себе.

— Тоді напиши великими літерами, що він запасний. Бо зараз я все зрозуміла, а через місяць знову знайду два однакових.

Він узяв маркер. На пластику не писало; довелося шукати ще шматок паперу. Наталя знайшла липкі етикетки між рахунками, відірвала одну, другу ненароком приклеїла собі до рукава. Олексій написав назву копії й дату. Поки розгладжував край, повідомлення на моніторі зникло, а тоді з’явилося знову.

— Другий комп’ютер, про який говорили, — кивнула Наталя. — На ньому теж це. Тільки вони закривають вікно, щоб не заважало.

Олексій відчув давнє бажання одразу сісти, відкрити налаштування, знайти винного за п’ять хвилин. За столом уже чекала жінка з папкою. Вона ввічливо дивилася в коридор, але папку тримала надто міцно.

— Я прийду в обумовлений день. О десятій усе ще зручно?

— Зручно. До одинадцятої вільний буде тільки цей стіл.

Вони уточнили, який саме комп’ютер треба перевірити й де подивитися, чи робляться копії. Обоє внесли в календар точний час.

Жінка з папкою нарешті присунула стілець. Він підвівся, зачепив сумкою край столу й упіймав коробку вже на падінні.

— Це теж у перевірку входить? — спитала Наталя.

— Ні. Цю послугу я не раджу.

Вона всміхнулася й забрала накопичувач. За дверима Олексій ще раз глянув на повідомлення з підтвердженим часом. Потім сховав телефон і пішов до зупинки.

***

У Ноктірі Lyra знайшлася під навісом крамниці паперу. Сиділа боком до столу, випроставши ногу, й чекала, поки продавець перестане пояснювати, чому нові аркуші дорожчі за старі.

— Я беру старі, — сказала вона.

— На старих край пожовтів.

— Мені дорога посередині потрібна.

Продавець подивився на неї з жалем до людини, яка не розуміла паперу. Відрахував аркуші, загорнув у тонку тканину. Raven зупинився біля стовпа, поки Lyra платила. Вона помітила його й кивнула на вільний край лави.

— Якщо не поспішаєш, потримай, — попросила вона, подаючи нижню схему.

— До вечора вільний.

Він притиснув її до столу, звільнивши Lyra обидві руки. Поряд лежала чиста копія: без плями, що лишилася біля звуження. Зламаний настил був перекреслений двома рисками; нижній бортик вона намалювала окремо, більшим.

— Терен бере? — запитав Олексій.

— За сто вісімдесят. Уже втретє пише, що дорогу тепер можна просто спитати.

— Нехай спитає.

— У тебе?

Raven усміхнувся, але вона дивилася на папір. На чистій копії бракувало одного позначення. Lyra перенесла його, перевірила, чи не розмазується, й підсунула аркуш ближче до світла.

Сто вісімдесят замість чотирьохсот п’ятдесяти. Олексій не хотів вимовляти різницю вголос. Вона й без нього вміла рахувати.

Під навіс підійшов гравець у короткому плащі. Спершу подивився на посох Raven, потім на простягнуту Lyra карту.

— Це та сама? — спитав Терен.

— Копія тієї самої. Ось тут речі передають окремо. Через верх не підеш.

Він нахилився. Провів нігтем від сходів до нижнього повороту, не торкаючись паперу.

— Двісті. І покажеш нашому передньому на місці.

Lyra підняла на нього очі.

— Сто вісімдесят за копію, як написав. Показу зараз немає.

Терен нарешті помітив її ногу. Відійшов на пів кроку, щоб не нависати.

— Коли зможеш?

— Не в цьому замовленні.

Йому це не сподобалося. Він ще раз прочитав пояснення, довго роздивлявся позначку звуження. Raven мовчав, хоча вже придумав дві причини, чому копія коштує дорожче. Терен заплатив сто вісімдесят і сховав аркуш у плащ.

— Якщо не розбереться, напишу.

— На запитання відповім, — сказала Lyra.

Коли він пішов, вона лишила монети на столі. Відокремила плату за папір, решту прибрала в гаманець. Потім дістала невеликий складений аркуш із іншою рукою: грубі літери тіснилися навколо круглої плями.

— Вейна відповіла. Залишила мене у списку.

Raven узяв листок, коли вона посунула його до нього. Наступного вечора провідниця чекала охочих у дворі перевізника Ердена, біля верхньої брами. Групу збирали на вихід за тиждень. Потрібна була людина для запису орієнтирів і промірів дороги до північних уступів. Внизу стояло: «Матеріали принести свої. Місце в списку не означає місця на вантажі».

— Приємна жінка, — сказав він.

— Я питала, чи можна частину дороги їхати.

Lyra забрала листок. Поправила ногу, зачекавши, доки мине біль. Олексій посунув лаву ближче до столу; цього разу вона сама допомогла, впершись здоровою п’ятою.

— Скільки ще бракує?

— Досить.

Вона сказала це без злості. Але Raven уже уявив, як вони з Kain беруть ще один супровід, Сава знаходить малу доставку, а він просить відкласти свою частку. Жоден із цих людей не був тут. Власних грошей на красивий план не вистачало навіть без її дороги.

— Ти хочеш запропонувати карту? — запитав він.

Lyra постукала по листку Вейни.

— Роботу. Їм потрібні записи. Я хотіла їхати й робити їх для себе. Можливо, зійдемося.

Вона забрала нижню схему з-під його долоні.

— Цю теж покажу. Тут є речі, які я перевірила ногами. І речі, які ногами перевірили мене.

Він засміявся раніше, ніж побачив її усмішку.

З вулиці потягло гарячим воском. Біля сусіднього прилавка двоє сперечалися, як упакувати світильник: покупець хотів у кошик, продавець — щоб покупець спочатку заплатив. Lyra дістала верхні переходи й розклала їх поряд. Раніше Олексій бачив окремі шматки. Разом вони займали майже весь стіл.

— Подивись, — попросила вона. — Не там, де ми ходили. Ось звідси. Ти виходиш із майстерні й шукаєш сходи. Куди повернеш?

Він провів пальцем до широкої лінії.

— Ліворуч. Тут прохід ширший.

Lyra заплющила очі, потім розплющила й потяглася по олівець.

— Це стіна.

— Дуже зручна.

Вона штовхнула його плечем. Не сильно — під час руху нога нагадала про себе. Raven притримав край паперу, поки Lyra додавала штрихування. За кілька хвилин він знову почав від тих самих дверей, тепер уже без її підказки. До сходів дійшов. На останньому повороті зупинився.

— А це місце для двох?

— По одному. Допишу.

Вона працювала повільно. Час від часу відкладала олівець і просто дивилася на аркуш. Олексій не квапив. Згори повз них пройшов Kain із двома подорожніми та носієм, який тягнув довгий футляр. Щитоносець помахав рукою; носій одразу попросив його взяти другий кінець. Kain узяв і зник за поворотом, навіть не встигнувши спитати, чим вони зайняті.

Lyra проводила його поглядом, звірила чистий аркуш із чернеткою й почала згортати. Raven потягнувся до верхньої карти, допомагаючи прибрати, але вона лишила її на столі.

— Цю візьму. Тільки кути підріжу.

— Завтра провести?

Lyra задумалася.

— До двору. Якщо не поспішатимеш. Там далі сама.

Він кивнув. Вона сховала листок Вейни до карт, спробувала застебнути переповнений тубус і вийняла один зайвий клапоть.

На звороті клаптя виднівся обрізаний малюнок мосту. Lyra розправила загнутий кут, подивилася й усе-таки знайшла йому місце в тубусі.