Раді Вас бачити!

Ранкове сонце пробивалося крізь листя Лісового Оазису, але його тепло не могло розігнати холод, що оселився в серці Пальміри. Вона стояла біля священного джерела, де магія лісу була найчистіша, її пальці торкалися поверхні води, що виблискувала, мов розплавлене срібло. Але навіть тут, у серці її дому, вона чула дисонанс. Шепіт душ, її таємна іскра, приносив відлуння болю: дерева в’яли, коріння слабшало, а магія, що колись вирувала, мов буря, тепер була ледь чутним шепотом. Пальміра стиснула кулаки, її зелена шкіра спалахнула гнівом. Ліс умирав, і ельфи, що прибули «допомогти», лише посилювали її підозри.— Пальміро, ти впевнена? — прошепотіла Ліра, її крила тріпотіли, створюючи легкий вихор. Її очі кольору літнього неба були повні тривоги, але й надії, що дратувала Пальміру. — Кейл сказав, що вони хочуть лише дослідити джерело. Може, вони справді можуть допомогти.— Допомогти? — Пальміра фиркнула, її голос різав, мов тернові шипи. — Ельфи не допомагають, Ліро. Вони беруть. І якщо цей Тарін думає, що я дозволю йому копирсатися в нашій магії, він помиляється.Ліра опустила погляд, її пальці нервово пер***рали пелюстки сукні. Пальміра бачила, що сестра закохана в Кейла Зеленолиста, і вона так само не могла перечити їй. Та вона розуміла, що Тарін, холодний і гордий ельф, тримав Кейла на короткому повідку. Якщо ельфи щось задумали, Кейл — лише пішак у їхній грі.Повітря затремтіло, і Пальміра відчула їх раніше, ніж побачила. Тарін із Зоряного Двору ступив на галявину священного джерела, його плащ із ниток світла був переповнений магією, а очі, темні, як північ, ковзали по воді з холодною цікавістю. Поруч ішов Кейл, його аура була м’якшою, але напруженою, наче він відчував важкість погляду Таріна. За ними — двоє ельфів зі свити, чиї сяючі обладунки змушували ліс виглядати тьмяніше. Пальміра заскріпіла зубами. Вони поводилися так, наче цей ліс уже належав їм.— Дріадо, — сказав Тарін, його голос був низьким, як грім, але з ноткою насмішки. — Ти тут, щоб стежити за нами чи все-таки допомогти?Пальміра ступила вперед, її магія ворухнулася, і листя навколо затремтіло, наче ліс підтримував її гнів.— Я тут, щоб переконатися, що ви не знищите те, що залишилося від нашого лісу, ельфе. Твоя магія світла може засліпити Зоряний Двір, але тут вона нічого не варта без нашого дозволу.Тарін звузив очі, і повітря між ними загуділо, наче ось ось переросте у бурю. Його магія — захисне сяйво, що могло відбивати атаки, — спалахнула, і на мить Пальміра відчула її силу, гарячу й невблаганну, як сонце. Але вона не відступила. Її власна іскра, шепіт душ, відгукнулася, і вона вловила його емоції: роздратування, цікавість і щось глибше, що він ховав за холодною маскою.— Досить, — сказав Кейл, його голос був м’яким, але твердим. Він глянув на Ліру, і його погляді відчулося тепло. — Ми не вороги, Пальміро. Магія джерела слабшає, і це загрожує не лише вашому лісу, а всьому Сільвервейлу. Ми хочемо знайти причину.Ліра кивнула, її крила затріпотіли швидше.— Вони праві, Пальміро. Я відчуваю це в повітрі. Джерело… воно не таке, як раніше.Пальміра стиснула кулаки, але промовчала. Вона ненавиділа визнавати, що ельфи могли мати рацію. Але шепіт душ підтверджував їхні слова: джерело було серцем лісу, і його пульс слабшав. Вона кивнула, неохоче, і жестом запросила їх підійти до води.Тарін ступив до джерела, його пальці торкнулись повітря, і магія світла спалахнула, створюючи мережу золотих ниток, що занурюються у воду. Пальміра спостерігала, як нитки гуділи, шукаючи сліди аномалії, і не могла не визнати, що його майстерність вражала. Але її іскра душі вловила щось інше — тінь, що ковзнула під поверхнею, невидиму для магії Таріна. Вона торкнулася землі, і шепіт душ закричав: біль, страх і чиїсь очі, що стежили з темряви.— Ти щось бачиш, — сказав Тарін, не відриваючи погляду від джерела. Це не було питанням.Пальміра здригнулася. Він помітив її реакцію, і це її дратувало.— Може, я бачу те, що твоя магія пропустила, — відрізала вона. — Але я не довіряю тобі настільки, щоб ділитися.Він повернувся до неї, і його очі спалахнули гнівом.— Якщо ти знаєш щось, дріадо, говори. Чи тихочеш щоб твій ліс став попелом, і ти звинуватиш у цьому мене?— А може, це ви, ельфи, принесли цю біду? — Пальміра ступила ближче, її голос був повен гніву. — Зоряний Двір завжди брав, що хотів. Чому б не магію нашого лісу?Свита Таріна підняла руки, їхня магія спалахнула, але він жестом зупинив їх. Його погляд не відривався від Пальміри, і вона відчула, як її іскра душі здригнулася, вловлюючі його емоції: гнів, але й крихту поваги, яку він старанно ховав.— Ти смілива, — сказав він тихо, але його голос різав, мов клинок. — Але звинувачення без доказів — це шлях до війни. Якщо ти хочеш урятувати свій ліс, працюй зі мною. Або відійди.Пальміра не ворухнулася, але знала, що він має рацію. Вона не могла зупинити аномалію сама, і її іскра душі була єдиною, хто відчував тінь. Вона кивнула, неохоче, і повернулася до джерела.

***Того ж дня до Лісового Оазису прибув Віран Тіньовий, сид із очима, що сяяли, мов зірки в безмісячну ніч, і усмішкою, що могла зачарувати навіть дуби. Він з’явився на галявині клану, його плащ із тіней шумів магією ілюзій, і фейрі одразу загуділи, зачаровані його харизмою. Селеста, молодша сестра Пальміри, була першою, хто кинувся до нього, її крила тріпотіли від захвату.— Хто це? — прошепотіла вона, тягнучи Пальміру за руку. — Він виглядає, наче з легенд!Пальміра нахмурилась. Віран був занадто досконалим: його рухи — плавні, голос — мелодійний, а магія ілюзій створювала навколо нього ореол загадковості. Але її іскра душі вловила: холод, що ховався за його усмішкою, і тінь, що була надто схожа на ту, що вона бачила в джерелі.— Я Віран Тіньовий, — проголосив він, кланяючись клану. — Прибув із Темного Лісу, щоб допомогти розгадати таємницю вашої аномалії. І, звісно, насолодитися компанією таких чарівних істот.Фейрі зашарілися, альви усміхалися, але Пальміра склавши руки на грудях не піддалася на лестощі. Його слова були медом, але її іскра душі чула отруту. Віран підійшов до неї, його погляд пройшовся по її сукні з павутиння й пелюсток.— Пальміра, так? — сказав він, його голос був м’яким, та ніжним. — Я чув про твою сміливість. Кажуть, ти кинула виклик самому Таріну із Зоряного Двору. Мало хто на таке здатний.— Я не шукаю похвали, — відрізала Пальміра, але її щоки зрадницьки потепліли. — І я не довіряю тим, хто з’являється саме тоді, коли ліс слабшає.Віран засміявся, і його сміх був схожий на дзвін в темряві.— Обережна. Це добре. Але я не ворог, Пальміро. Я знаю, що Тарін не той, ким здається. Він зруйнував моє життя, коли я був у Зоряному Дворі. Його гордість не знає меж.Пальміра застигла. Його слова підтверджували її підозри, але щось у його тоні змушувало її іскру душі тремтіти. Вона не встигла відповісти, бо Селеста втрутилася, її очі сяяли.— Розкажи більше! — вигукнула вона. — Що він зробив?Віран усміхнувся, але його погляд залишався на Пальмірі.— Іншим разом, юна фейрі. Але якщо Пальміра захоче знати правду, я буду поруч.Він пішов, залишивши за собою шлейф тіней, і Пальміра відчула, як її серце б'ється у тривозі. Вона не довіряла Вірану, але його слова про Таріна оселилися в її думках, мов насіння бур’яну.***Тим часом Ліра і Кейл проводили дедалі більше часу разом. Пальміра бачила, як вони гуляли лісом, як магія Кейла впліталася в повітря Ліри, створюючи ілюзії квітів, що розпускаються під їхніми ногами. Але вона помічала й погляди Таріна, що стежив за другом із холодною стриманістю. Одного вечора, коли Пальміра поверталася від джерела, вона почула їхню розмову, сховавшись за старим дубом.— Вона фея, Кейле, — казав Тарін, його голос був різким, як клинок. — Її магія слабка, її клан — ніщо. Ти спадкоємець Зеленолистів. Такий союз зруйнує твою репутацію.— Ти не розумієш, — відповів Кейл, його голос був твердим. — Вона… вона не просто фея. Вона особлива.— Особлива чи ні, вона тягар, — відрізав Тарін. — Зоряний Двір не пробачить такого вибору. Якщо ти не можеш цього зробити сам, я зроблю за тебе.Пальміра стиснула кулаки, її магія ворухнулася, і листя навколо затремтіло. Вона хотіла вискочити й кинути виклик Таріну, але знала, що це лише погіршить усе для Ліри. Наступного дня Кейл не прийшов до Ліри. Вона чекала його біля джерела, її крила тріпотіли дедалі повільніше, а очі наповнювалися сльозами. Пальміра обійняла сестру, її серце горіло від гніву.— Він не вартий тебе, — прошепотіла вона, але слова були порожніми. Вона знала, хто винен, і цього разу Тарін заплатить.Її шанс прийшов через кілька днів, коли Тарін запросив її до джерела для спільного ритуалу. Він розробив заклинання, що мало виявити джерело аномалії, але потрібна була магія лісу. Пальміра погодилася, але лише тому, що її іскра душі відчувала тінь, яка ставала сильнішою. Вони стояли біля води, їхні магії гуділи, наче струни, що ось-ось лопнуть.— Сконцентруйся, — сказав Тарін, його пальці малювали в повітрі золоті символи. — Твоя магія повинна підтримати мою.Пальміра кивнула, але її іскра душі ворухнулася, і вона торкнулася землі. Шепіт душ накрив її, і вона побачила тінь — не просто ілюзію, а живу сутність, що пила магію джерела. Вона простягнула руку, і її магія, дика й некерована, спалахнула, створюючи вихор листя, що закружляв навколо джерела. Тарін ахнув, його магія здригнулася, але він не відступив. Їхні сили злилися, і на мить Пальміра відчула його — не лише його магію, а його суть: обов’язок, біль і щось, що змусило її серце здригнутися.Тінь закричала, і джерело спалахнуло, викидаючи хвилю магії, що відкинула їх назад. Пальміра впала на землю, її іскра душі горіла, бо вони торкнулися аномалії. І вона була сильнішою, ніж вони думали.— Що це було? — видихнув Тарін, його очі палали здивуванням. — Ти… ти щось зробила?Пальміра піднялася, її руки тремтіли.— Я відчула її, — сказала вона тихо. — Це не просто хвороба. Щось живе краде нашу магію.Він глянув на неї, і вперше в його погляді не було зневаги. Там була повага, але й підозра.— Ти знаєш більше, ніж кажеш, дріадо. І якщо ти приховуєш щось, це може коштувати нам усім життя.Пальміра не відповіла. Вона не могла розповісти про свою іскру душі, не могла довіритися ельфу, який винен у тому що Кейл розбив серце її сестри. Але вона знала одне: тінь була реальною, і вона була сильнішою, ніж вони думали.Тієї ночі, коли Пальміра повернулася до клану, вона знайшла Вірана, що чекав її біля дуба. Його очі сяяли, а усмішка була занадто теплою, щоб бути щирою.— Ти сильніша, ніж я думав, — сказав він, його тіні гуділи навколо нього. — Але Тарін не той, кому варто довіряти. Дозволь мені допомогти тобі, Пальміро. Разом ми можемо врятувати твій ліс.Пальміра відступила, її іскра душі попереджала, вловлюючі холод у його словах. Але його пропозиція була спокуслива, і вона знала, що вибір наближається. Довіритися Вірану, Таріну чи лише собі? Ліс шепотів, але відповіді не було.

Шановний читачу! Якщо тобі подобається цей твір, додавай його до Бібліотеки ставте вподобайку, пишіть коментарі. Це допоможе стежити за оновленнями та стане чудовою мотивацією для мене, як автора, продовжувати писати. Дякую!