Спочатку:
На сторінку книги
Різнобарвний натовп магічного ринку зустрів їх запахами спецій, мокрої вовни та свіжоспечених булок. Тут було гамірно: торговці вигукували ціни на сушених кажанів, а домогосподарки запекло торгувалися за пучки самонавідної петрушки, яка намагалася втекти з кошиків.
Лія почувалася тут як риба у воді, спритно маневруючи між возами. Каель же йшов за нею з таким виглядом, ніби він ступав по мінному полю. Незважаючи на те, що на ньому були джинси та худі, він примудрявся зберігати поставу імператора у вигнанні.
— Дивись, яка милота! — Лія зупинилася біля лотка з «кишеньковими дракончиками», які насправді були просто перефарбованими ящірками з наклеєними крильцями.
— Це ображає мої органи чуття, — процідив Каель, навіть не подивившись на «дракончиків». — Ми тут не для розваг. Де той сплеск чоловічої енергії? Поки що я бачу лише сплеск антисанітарії та безглуздого галасу.
— Ти просто не вмієш розслаблятися, — кинула Лія, зупиняючись біля ятки з овочами. — О, пане Гріша! Дайте мені два кореня спокути і кілограм звичайної картоплі.
Пухкий торговець, витираючи руки об фартух, спочатку глянув на Лію, а потім перевів погляд на Каеля.
— Ого, Лієчко! А хто це такий з тобою? Такий похмурий, ніби йому замість кави дьогтю налили. Твій новий… супутник?
Лія почервоніла до кінчиків вух.
— Це… це мій двоюрідний брат! Здалеку. Ну... дуже здалеку.
— У твого «брата» погляд такий, ніби він зараз викличе податкову інспекцію з самого Пекла, — хмикнув пан Гріша, подаючи пакунок. — Тримай картоплю, донечко. З тебе п’ять мідяків.
Лія почала порпатися в кишенях своїх бездонних штанів. Вона витягла фантик, ґудзик, сушений корінь невідомого походження, але гаманця ніде не було.
— О ні… — прошепотіла вона. — Каелю, здається, я забула гаманець дома, на тій клятій канапі.
Каель зітхнув так важко, що фрукти на сусідньому лотку почали швидше дозрівати.
— Ти — катастрофа. Що від тебе ще можна було очікувати?!
Він зробив крок вперед, і пан Гріша мимоволі відступив. Каель не дістав гроші, а просто подивився торговцю в очі. Його зіниці ледь помітно витягнулися, ставши вертикальними.
— Послухай, добрий чоловіче, — голос Каеля став низьким і вібруючим. — Хіба ти не бачиш, що ця поважна панна щойно надала тобі честь, очистивши твій прилавок від надлишків крохмалю? Хіба ти не хочеш зробити їй подарунок на знак поваги до її… хаотичного шарму?
Пан Гріша застиг, мов загіпнотизована жаба.
— Звісно… звісно, панночко. Беріть безкоштовно. І ось ще морквина… в подарунок. Тільки нехай він не дивиться на мене так більше.
Лія схопила пакунок і швидко відтягнула Каеля вбік.
— Ти що робиш?! Це ж гіпноз! Ми мали тихо сходити на ринок за продуктами!
— Я просто оптимізував ваші ринкові відносини, — знизав плечима Каель, поправляючи капюшон. — До речі, приготуйся. Праворуч від нас, біля фонтану, стоїть об'єкт, який за всіма людськими стандартами вважається «привабливим». Давай, спробуй не бути собою хоча б п'ять хвилин.
Лія озирнулася. Біля фонтану стояв високий блондин у сяючому обладунку, який допомагав старенькій підняти кошик.
— О, це ж сер Аларік! — прошепотіла Лія, відчуваючи, як пітніють долоні. — Він такий… вихований.
— Він такий нудний, що я чую, як росте трава, просто дивлячись на нього, — зауважив Каель. — Але він ідеально підходить під твій запит. Йди і скажи йому щось розумне.
Лія зробила глибокий вдих, розправила футболку з написом про вибухи і рушила до лицаря. Каель залишився стояти на місці, схрестивши руки на грудях.
— Привіт, сер Аларік! — вигукнула Лія, але саме в цей момент її неслухняний капець зачепився за виступ бруківки.
Світ на мить перевернувся. Пакет з картоплею злетів у повітря і одна картоплина, наче магічний снаряд, полетіла прямо в шолом лицаря. Дзинь!
Аларік обернувся, приголомшений ударом, саме вчасно, щоб побачити, як Лія приземляється носом у фонтан.
Каель спостерігав за цим дійством, приклавши руку до обличчя.
— Геніально. Тактика «штурму картоплею» ще ніколи не підводила у справах сердечних.
Каель простояв нерухомо рівно три секунди, спостерігаючи, як вода у фонтані змикається над головою його «катастрофи». Він міг би просто розвернутися і піти, дозволивши їй самотужки борсатися серед латаття та монет на щастя, але золота нитка на зап’ясті зрадницьки сіпнулася, обпікаючи холодом.
— О щоб тобі, — процідив він крізь зуби.
Мить — і він опинився біля краю фонтану. Поки сер Аларік, розгублено кліпаючи очима, намагався відтерти пляму від картоплі зі свого блискучого шолома, Каель одним різким рухом схопив Лію за комір її футболки й витяг назовні, ніби мокре кошеня.
Лія відпльовувалася, витираючи обличчя руками. З її волосся звисала довга зелена водорість, а футболка прилипла до тіла, роблячи напис про вибухи ще більш іронічним.
— О, Ліє! Ви... ви в порядку? — нарешті оговтався лицар, роблячи крок до них. Його обладунок так сяяв на сонці, що Каель болісно зажмурився. — Якраз збирався вам допомогти...
— Збиралися? — Каель розвернувся до Аларіка, все ще тримаючи мокру Лію за загривок. — Швидкість вашої реакції, лицарю, вражає. Якби на її місці була фортеця, вороги б уже встигли там посіяти озимину і зібрати врожай.
— Каелю, тихо... — прохрипіла Лія, намагаючись встати на ноги.
— Тихо? — демон перевів погляд на неї. Очі його спалахнули справжнім полум’ям. — Ти щойно нагодувала благородного пана сирою картоплею методом прямого влучання в голову і прийняла ванну в громадському місці. Твій «ідеальний супутник» на вашому ринку — гальмо в консервній банці. Ходімо звідси.
Аларік насупився, випрямляючись:
— Пробачте, юначе, але ваша манера спілкування...
— Моя манера спілкування — це єдине, що зараз рятує цей ринок від локального апокаліпсису, — відрізав Каель.
Він не просто взяв Лію під руку — він буквально підхопив її, мокру й принижену, і повів геть через натовп, який розступався перед ним сам собою. Навіть у мішкуватому худі Каель зараз випромінював таку небезпеку, що торговці припиняли кричати.
Тільки коли вони відійшли на безпечну відстань у пустий провулок, він зупинився і відпустив її. Лія тремтіла від холоду, і не тільки.
— Ну що, відчула «щире кохання»? — саркастично запитав він. — Серце тьохнуло, коли він дивився на твій політ з картоплиною?
— Перестань, — Лія відвернулася, відчуваючи, як до очей підступають сльози. — Це було жахливо. Я просто хотіла... хотіла бути як Селеста. Хоча б раз. Щоб мені допомогли, щоб я не впала. А я знову все зіпсувала.
Каель замовк. Його обличчя на мить пом’якшало, втрачаючи маску гордовитості. Він подивився на мокру дівчину перед собою — незграбну, хаотичну, але таку відчайдушно справжню.
— Селеста — це порожня вітрина, Ліє, — тихо сказав він, і в його голосі вперше відчувалась підтримка. — У ній немає життя, тільки віддзеркалення очікувань. А ти...
Він клацнув пальцями. Повітря навколо Лії миттєво потеплішало. Вода почала випаровуватися, футболка висохла, а волосся знову стало сухим, хоча й залишилося безладно кучерявим.
— Ти — катастрофа, — повторив він, але цього разу це прозвучало майже як... комплімент? — Але ти — катастрофа, яка вміє створювати життя навколо себе з нічого. Навіть якщо це життя у формі картоплі, що летить у лицаря.
Він простягнув їй руку. Його зап'ястя з золотою ниткою було зовсім поруч.
— Повертаємося додому. На сьогодні з мене досить «соціалізації». І, до речі... той блондин тобі зовсім не личив. Занадто багато блиску без жодного змісту.
Лія глянула на його руку, потім у його глибокі очі.
— Ти справді так думаєш?
— Я демон, Ліє. Я не думаю, я констатую факти. А тепер іди, поки ти не знайшла ще якусь калюжу.
Вони йшли додому мовчки. Лія час від часу позирала на профіль Каеля, який у своєму сірому худі тепер здавався їй кимось більшим, ніж просто в’язнем контракту. А Каель... Каель думав про те, що золота нитка на його руці сьогодні не тиснула, а приємно пульсувала.
Далі буде...
