Спочатку:
На сторінку книги
Андрій.
Моє життя досить банальне, немає нічого цікавого, одна рутина. Чому так? Влітку у мене завжди так. Я з братом їдемо у село до бабусі. Там не так цікаво, як може здатися, на перший погляд. У мене та брата там є компанія, але кожен день у нас все одне й те ж саме. Але зараз вже осінь, а точніше перший день осені, перший день у школі. Мені не дуже подобається навчання, та осінь все ж трохи цікавіше літа. Я сказав, що у мене є брат, так от ми з ним близнюки. Я старший за нього на декілька хвилин як сказала мама. На скільки точно старше не сказала. Ми з ним однакові, але характери у нас різні. Я спокійний, а він ні. Він більше спілкується з друзями, а у мене їх майже немає. До речі, я ж не сказав як мене звати, а вже почав розповідати про себе та ще й брата згадав. Мене звати Андрій Іващенко, мого брата звати Сашко. І нам по сімнадцять років, у січні буде вісімнадцять. У нас взагалі з братом хороші стосунки. Ми з ним цікаво проводимо час, коли у мене є настрій йти гуляти. А у школі як нам весело, це словами не передати. У нас був екзамен у сьомому класі, навіть не знаю чому. Ми так хитрили, що після отримали від вчительки та батьків, але було цікаво. Річ у тім, що у нас були екзамени з декількох предметів. Брат краще знається на технічних науках, а я на українській літературі та мові. Так, от. Ми вирішили, що я здам за нас двох літературу та мову, а він алгебру та геометрію. Вчителька та батьки якось дізнались про це, але вже після екзамену так нас сварили. У мене є припущення, що ми занадто добре склали ці екзамени один за одного, адже оцінки на уроках у нас дуже відрізняються, а тут все однаково. Нас мама сварила, посадила нас під домашній арешт на всі канікули. На щастя це були осінні канікули й ми сиділи дома лише тиждень. Як я поставився до цього покарання? Спокійно, не можна виходити гуляти ну й добре, а ось Сашко дурів від того, що немає чого робити. Він ходив нудив весь час. Мене це дуже бісило, тому я одягав навушники, включав музику та читав книгу. А взагалі мама у нас хороша та строга в той самий момент. Вона до дев’ятого класу контролювала кожен наш крок, а після у неї з татом була серйозна розмова. І після цього мама нас не контролює як раніше. Чому контролювала? Чи є якийсь привід? Так, він є. Річ у тому, що у нас є старша сестра. Вона нас на десять років старша. Так, за нею треба було слідкувати тільки так. Сестра виросла, а звичка у мами контролювати всі дії залишилась. Нашій сестрі зараз двадцять сім, вона вже має свою сім’ю. А тобто є чоловік та маленька донечка якій лише пів року. Сестру звати Анастасія й у нас з нею хороші стосунки. Коли ми з Сашком щось робили погане, типу вазон з квітами розбили чи ще щось, то вона брала вину на себе тільки, щоб нас не сварили. Та я думаю, що це не правильно.
Сьогодні перше вересня і виявляється, що цей перший день у школі відрізняється від всіх інших. Сьогодні у наш клас прийшла новенька учениця. Я її помітив ще на лінійці. Помітив, що серед всіх наших однокласників стоїть якась незнайома дівчина. Після у нас була екскурсія містом. Вдалось познайомитись з цією дівчиною. Сашко зразу зрозумів, що вона мені сподобалась. Тому це він запропонував нам до неї підійти. Я б сам не наважився, хоча не знаю. Наче впевнений у собі, але з дівчатами спілкуватись нормально не виходить, хоча й зустрічався з ними. На відмінну від мене у Сашка зараз є дівчина, яку звати Тоня.
Після того як провів Дарину додому прийшов до себе додому. Мама вже у коридорі чекає на мене. Я зайшов у квартиру.
— Привіт, а де Сашко?
— З Тонею пішов гуляти
— Добре. Переодягайся та виходь обідати. Розкажеш як перший день у школі минув
Я швидко переодягнувся та зайшов на кухню до мами. Вона якраз поставила на стіл дві тарілки з супом. Ми разом сіли їсти. Мама тільки-но взяла ложку в руку як у двері подзвонили. Мама пішла відчиняти двері та через хвилини дві я почув голос брата, а після й Тоні. Мама ставиться до Тоні як до рідної дочки, тому вона у нас частий гість. Вони всі пройшли на кухню, мама дістала ще дві тарілки та налила суп, а після ми всі сіли їсти.
— Як день у школі пройшов?
— Добре. До нас у клас нова учениця прийшла.
— В одинадцятому класі нова учениця? — запитала здивовано мама.
— Так. Вона така мила дівчина — сказав я, а Сашко почав посміхатись.
— Андрію вона дуже сподобалась.
— Ви з нею познайомитись вже встигли? — запитала Тоня.
— Так, на екскурсії. Шкода, що тебе не було, теж би з нею вже знайома була.
— Мабуть. А чим вона така цікава?
— Вона розповіла, що це вже п’ята школа в якій вона вчиться та й жила в п’яти містах. Ще сказала, що добре вчиться, хоча не знаю чи правда це...
— Завтра подивимось
— Як хоч цю дівчину звати?
— Дарина. Вона брюнетка з карими очима...
— Ну, що ж завтра я з нею познайомлюсь — перебила мене Тоня.
— Я впевнений, що у неї вже є три друга — сказав я — я ж сподіваюсь, що ви будете з нею спілкуватись
Після обіду брат та його дівчина пішли до нас у кімнату. Брат сказав, що вони хочуть якийсь фільм подивитись і я можу приєднатись до них, але я не захотів. Я сів у вітальні, включив комп’ютер та почав шукати Дарину в соціальних мережах. Якщо вона є в Інстаграмі, то це просто чудово, бо наша староста зробила групу саме в цій соціальній мережі. Ми в цій групі обговорюємо уроки та все тому подібне. Добре б було і Дарину в цю групу додати, щоб вона знала, що відбувається. Я шукав її хвилин десять, писав її ім’я одним чи іншим варіантом та все ж знайшов. Сторінка у неї відкрита, тому я спершу розглянув її фото перш ніж додати її у групу. Фотографії у неї дуже красиві. На основній фотографії, вона висить у повітрі прив’язана якоюсь тканиною ніби роблячи шпагат. Вона займається повітряною гімнастикою? То це цікаво, треба буде її запитати. Є фото з якихось змагань, дві фотографії там де вона із золотою медаллю. Я її додав у групу та підписався на її сторінку.
Наступний день.
Ми з братом та Тонею, втрьох прийшли до школи, я побачив як Даринку хтось підвіз на машині до двору школи. Вона вийшла з машини та пішла, а машина поїхала. Я зрозумів, що її підвозять до школи, бо вона не знає це місто. Сподіваюсь, що якщо я їй запропоную сьогодні прогулятись містом, вона мені не відмовить.
Почався урок. Дарина сіла окремо від усіх, мабуть, їй ще не комфортно у новому класі, адже майже нікого не знає. А я сів за своїм братом та його подругою. Урок української літератури пролетів швидко, що й оком кліпнути не встиг. До кінця уроку залишилось п’ять хвилин.
— І, так. Тепер домашнє завдання — сказала вчителька — вивчити вірш, який я щойно вам читала. Сподіваюсь ви вивчите його до п’ятниці
— А можна його зараз розказати? — запитала наша новенька однокласниця, всі подивились на неї здивовано включно з вчителькою.
— Якщо знаєш та впевнена, що розповіси його правильно, то виходь до дошки. До кінця уроку залишилось п’ять хвилин, тому встигнеш розказати — я побачив, що Дарина встала зі свого місця та підійшла до дошки. Вона почала його розповідати. Розповідала дуже чітко та без помилок. В цей час я подивився на вчительку, вона дивилась то в книгу, то на Дарину. Однокласниця закінчила розповідати вірш. Вчителька на неї подивилась з посмішкою.
— Молодець, Дарино. Я ставлю тобі оцінку на відмінно. І виявляється, ти вже своє домашнє завдання зробила. Можеш сідати — Дарина підійшла до свого місця і якраз продзвенів дзвоник на перерву. Я швидко все склав та підійшов до Дарини. Вона подивилась на мене.
— Що таке? — однокласниця посміхнулась.
— Як ти дивишся на те, щоб попити каву зараз у буфеті?
— А урок?
— Він почнеться через п’ятнадцять хвилин, тому у нас є час.
— Тоді я згодна — вона поклала книгу у наплічник. Ми з нею пішли у буфет, де зараз повинно бути багато людей. Сподіваюсь все ж ми встигнемо попити каву, поговорити.
Я з Дариною зайшли в буфет, людей дійсно багато, вільних столиків немає. Але нам пощастило у тому, що біля продавчині нікого не було. Тому ми швидко купили каву та вийшли у коридор. У коридорі є стільчики на яких можна посидіти. Ми сіли на стільці та почали пити каву.
— Ти бачила, що я тебе додав у наш чат класу?
— Так, бачила, дякую.
— На основній фотографії ти...
— Так, я займаюсь повітряною гімнастикою — перебила мене Дарина та відповіла на запитання, яке я не встиг задати.
— Це цікаво, давно займаєшся?
— З дитинства, а саме з п’яти років. Мене мама запитала, чим я хочу займатись. А я згадала в той момент, що десь бачила як хтось виступав на шоу талантів, як тоді пам’ятаю сказала “Я хочу як та тітка, висіти у повітрі”. Мама мені пояснила, що саме воно таке, а на наступний день ми пішли у секцію повітряної гімнастики
— Класно. І у тебе там були фото з медалями.
— Я розумію, що ти встиг всі мої фото подивитись. Так, я була на змаганнях, коли жила в Тернополі два рази. Перший раз посіла друге місце, а на других змаганнях перше, бо тренувалась активніше. Треба й тут секцію знайти по повітряній гімнастиці. Сподіваюсь у цьому місті такі є
Перерва закінчилась, ми пішли на наступний урок. Це урок алгебри, а веде у нас його наша класна керівничка Ірина Олексіївна. Уроки з нею проходять завжди “весело”. Навчальний рік вона починає з перевірки знань, а тобто на скільки ми пам’ятаємо ту чи іншу тему.
Ми зайшли у клас, я подивився на однокласницю.
— Можна я сяду біля тебе?
— Звісно, буду тільки рада, щоб зі мною хтось сидів — ми пройшли до останньої парти та сіли за парту. І ось почався цікавий урок.
— Доброго ранку, всім. На скільки ви знаєте, навчальний рік ми починаємо з перевірки знань. Сьогоднішній урок не виключення, тому дістаємо подвійні листочки та робимо ось ці завдання — вона відкрила дошку. На ній написані два варіанти — я сподіваюсь ви розумієте, що кожен ряд це різні варіанти, тобто якщо ви за однією партою, то варіанти у вас повинні бути різними. У вас є сорок п’ять хвилин та чотири завдання. І час починається прямо зараз — вчителька вийшла з класу. А я в цей час подивився на Дарину. Вона швидко, але спокійно почала переписувати завдання.
— Ти знаєш як вирішувати ці завдання?
— Так, вони легкі
— Серйозно? А я не знаю нічого
— Мг... не заважай, будь ласка
— Треба було за братом сідати — тихо сказав я, але Дарина це почула та подивилась на мене
— Можу допомогти, якщо хочеш
— Хочу. Я буду тільки вдячний, якщо допоможеш
— Добре. Давай я спочатку свої три вирішу, а після тобі допоможу. Сподіваюсь ти хоч щось знаєш та не будеш просто сидіти
Я сиджу, дивлюсь на ці завдання та взагалі нічого не розумію, подивився у сторону однокласниці, вона швидко вирішує свої завдання. Через хвилин двадцять вона почала мені робити завдання. Урок закінчився, на щастя Дарина і собі та мені встигла зробити всі завдання за що я їй вдячний.
Всі інші уроки пробігли, що оком кліпнути не встиг. А це були саме біологія, англійська мова, історія України та фізика. Я побачив, що Дарина вже виходить зі школи. Сашко до мене підійшов та сказав, що він з Тонею піде гуляти. Вони майже завжди гуляють після уроків. А я тим часом подумав, а не запропонувати Дарині піти додому разом. Тому вибіг зі школи та побачив, що вона вже майже вийшла з території школи.
— Дарино! Почекай мене!
Дарина зупинилась та подивилась на мене, а я до неї підбіг.
— Ти щось хотів?
— Хотів тобі запропонувати піти додому разом... нам по дорозі
— Ну, добре — вона посміхнулась. Ми разом вийшли з території школи та пішли додому.
— Дякую, що допомогла мені на алгебрі, як я можу тобі віддячити?
— Простого “дякую” достатньо
— Ні так не піде... як ти дивишся на те, щоб у суботу прогулятись містом, екскурсію тобі проведу?
— Ем... я звісно на суботу ще планів не маю, але точно сказати все одно не можу. Я тобі в п’ятницю скажу чи зможу, добре?
— Зрозуміло, добре. Чекатиму твоєї відповіді у п’ятницю — я посміхнувся.
