Спочатку:
На сторінку книги
Тиша після слів Фари — чи Фаркса (чорт, називатиму за ніком аватара) — не була порожньою. Вона тиснула. Кожен думав про своє, але напрямок думок був один — ми влізли у щось занадто велике для нас.
Як це пояснити?
Голка — це справжній світ. Для надто багатьох настільки ж реальний, як і звичайне життя. А ми — так, дрібні самозайняті гвинтики, за яких ніхто особливо не впишеться. Натомість великі гравці — гільдії — крутять по-справжньому серйозні капітали.
Це цілі механізми й структури: лідери, бухгалтери, бойові підрозділи, звичайні працівники найрізноманітніших напрямів. До того ж розмір гільдії прямо залежить від площі стабілізованих земель. Тобто розширення територій фракталами — це розширення можливостей, зростання самої організації.
Це як купівля нового корпусу банком, що розширюється. Хоча ні — більше схоже на придбання готової фабрики, магазину й гуртожитку водночас, щоб одразу запустити новий виток фінансової імперії. Бо на нових фракталах можуть бути унікальні ресурси, рецепти, технології — усе, що дає перевагу.
Як я вже казав, ніхто ніколи не знає, які саме умови заклали розробники в новий фрактал для його стабілізації з центром. Принаймні, так вважалося. Вони завжди наполягали, що в грі ніхто не матиме доступу до альфа- чи бета-версій нових фракталів. А штрафи за порушення NDA настільки величезні, що жоден співробітник не ризикнув би їх зливати.
І тут з’являється Фаркс — чий брат, схоже, побував у цьому фракталі ще до його офіційної появи в грі.
За одне лише доведене згадування такого нас можуть просто стерти.
Хто?
Або гільдія, яка стоїть за діями Кела.
Або самі творці гри — якщо з’ясується, що вони дозволили порушити власні правила.
Я першим відвів погляд від ядра.
— Гаразд, — сказав я спокійно. — Почнемо з простого. Ти знала, що це буде тут.
Фара відповіла не одразу. Вона дивилася на механізм, ніби перевіряла, чи не зникне він, якщо відвернутися.
— Не точно, — нарешті сказала вона. — Але майже була впевнена.
Вайро коротко хмикнув.
— Чудове формулювання.
— Дай їй договорити, — тихо вставила Майка.
Фара видихнула.
— Мій брат грав тут. Це його аватар.
Я завмер.
— Фаркс? — уточнив я.
Вона кивнула.
— Так. Це був його акаунт.
— Був? — перепитала Майка.
Фара повільно провела рукою по передпліччю, ніби стираючи щось невидиме.
— Уже кілька днів як він зник.
Вайро насупився.
— У сенсі «зник»? Вийшов із гри й не повернувся?
— Якби ж, — тихо відповіла вона.
Тиша стала гострішою.
— Він перестав відповідати, — продовжила Фара. — Спочатку в грі. Потім і поза нею. Акаунт висів онлайн ще майже добу, а потім просто зник.
Я мимоволі сильніше стиснув арбалет.
— Бан? — запитав я.
— Ні. Перевіряла. Ні блокування, ні видалення. Як бачиш — я сама змогла зайти з нього. Кела вдома немає. Його техніку я перевезла до себе. Поліція навіть не почала шукати. Знаєте, як це працює: заяву прийняли — і до побачення. Тіла немає, злому немає, хлопець дорослий — може, поїхав кудись і нікому не сказав.
— І ти вирішила… — почав Вайро.
— Я вирішила розібратися, — перебила вона. — Спершу думала, що він просто влип у брудну історію. PvP, гільдії, борги. Він добре заробляв в Голці — навіть окрему квартиру собі взяв, а мені залишив батьківську.
Вона на секунду замовкла.
— А потім я знайшла його файли.
Я підняв погляд.
— Які саме?
— Чернетки. Мапи. Логи. Частково розшифровані.
Вона активувала інтерфейс — у повітрі на мить спалахнули фрагменти схем, координати, дивні позначки.
— Він щось шукав, — сказала вона. — І це був не фарм і не рідкісний дроп.
Я придивився.
Деякі координати здавалися знайомими.
— Це фрактали, — тихо сказав я.
— Так.
— І вони пов’язані.
Фара кивнула.
— Саме так.
Майка нахилилася ближче.
— Зачекай… це схоже на маршрут.
— Не маршрут, — сказав я. — Мережа.
Вайро схрестив руки.
— І де тут ми?
Фаркс подивилася на нього.
— Ось тут. Бачите номер фрактала?
— І ще… — вона завагалася. — Там були згадки.
— Які? — запитав я.
Вона відповіла не одразу.
— Закритий гільдійський проєкт.
— Який? — коротко кинув Вайро.
— «Ешелон».
Назва зависла в повітрі. Навіть Майка перестала рухатися.
— Ти серйозно? — тихо сказала вона.
Я теж знав це ім’я.
Не топ-1 за чисельністю.
Не найгучніша медійна активність.
Але…
Фаркс кивнула.
— Він писав, що його «підключили» до внутрішнього гільдійського проєкту. Без деталей. Лише натяки.
— І ти вирішила, що це пов’язано з цим? — Вайро кивнув на ядро.
— Я впевнена, — відповіла вона. — Він знав про вузли.
Я повільно видихнув. Картина складалася — і вона мені зовсім не подобалась.
— І ти пішла його слідами.
— Так.
— Використовуючи його акаунт.
Вона кивнула.
— У мене був доступ. Він колись дозволяв заходити, тож я знала, що зможу.
— І ти одразу знала, куди йти? — вставив Вайро.
Фара подивилася йому прямо в очі.
— Не одразу. Але дізналась швидше, ніж мала б.
Він фиркнув.
— Ось саме.
— Вайро, — тихо сказала Майка. — Досить.
— Ні, не досить. Вона нас обманула.
— Вона не брехала, — заперечила Майка. — Просто не сказала всього.
— Це і є брехня.
Я підняв руку.
— Стоп.
Вони замовкли.
Я подивився на Фару.
— Питання просте. Ти нас використовуєш?
Вона не відвела погляду.
— Так.
Чесно.
— Але не так, як ти думаєш.
Вайро пирхнув.
— Авжеж.
— Я не веду вас у пастку, — сказала Фара. — І не збираюся підставляти.
— А якщо доведеться? — жорстко запитав він.
Вона замовкла лише на секунду — і цього вистачило.
— Зрозуміло, — кивнув Вайро. — Дякую за відвертість.
Майка стиснула губи.
— Ви обоє зараз перегинаєте.
— Ні, — відповів він. — Я просто не хочу втратити все або здохнути через чужі секрети.
Я перевів погляд з одного на іншого, а потім — на ядро. Пасивка мовчала.
— Слухайте, — сказав я.
Вони замовкли.
— Маємо приховану кишеню, нестабільний вузол і, можливо, артефакт, за який гільдії готові вбивати.
Я подивився на Фаркса.
— Так, вона сказала не все. Так, це може стати проблемою.
Погляд — на Вайро.
— Але це також шанс не сидіти рівно на місці, а стати справді впливовими.
Я знизав плечима.
— Ми вже замаралися. Ніхто не повірить, що ми мовчатимемо. Тож треба йти далі. З нею або без неї.
Майка одразу кивнула.
— Я за.
Вайро мовчав кілька секунд.
Потім важко видихнув.
— Гаразд. Але якщо що — я попереджав.
Я кивнув.
— Прийнято.
І знову подивився на Фаркса.
— Веди до того, що ти ще знайшла.
Вона на мить завмерла, потім кивнула й розвернулася до глибини залу, де за ядром уже вимальовувався новий прохід.
І, судячи з того, як одразу засигналила моя пасивка, найцікавіше тільки починалося.
