Раді Вас бачити!

Єдине вікно кабінету виходить на сонячний бік. На ясному небі немає жодної хмаринки, вітер, що ледь-ледь проникає у відкрите навстіж вікно, приносить із собою, лише клуби пилу, свіжістю навіть не пахне. Рівний гул від машин, що мчать трасою, зливається з радісним гуркотом молоді, яка прогулює пари та розвалилася на лавочках інститутського стадіону, розташованого через дорогу. Весь цей шум раз у раз вривається в напружену тишу аудиторії. За вікном кипить життя — його звуки, крики й збуджений сміх відвертають увагу, заважаючи займатися. Минув тиждень, як знову почалися заняття. Я тепер другокурсниця. До кінця пари залишається ще сорок хвилин, не можу всидіти на місці. Дзвінок, що сповіщає закінчення цих тортур, здається, не настане ніколи. Уже не слухаю лектора, мрійливо вимальовую сердечка на полях зошита і чекаю, коли за мною заїде мій хлопець. Виглянувши вкотре у вікно, помічаю, як під'їхав його автомобіль.

— Вибачте, можна вийти? — звертаюся до викладача.

— Я не збираюся Вам щось забороняти. Вас ніхто не тягнув сюди силою. Тож Ви можете йти, куди завгодно, якщо не потрібна гарна оцінка на іспиті, — грізно він виблискує очима з-під скла новомодних окулярів.

Нічого не боюся, і схопивши свою сумку, залишаю кабінет. Перший курс я добре закінчила не без допомоги свого коханого. Він заплатив за всі мої заліки та іспити. Швидко збігши сходами, виходжу на вулицю. Біля ґанку стоїть срібляста «BMW», яку він орендував у дядька на час свого перебування тут. Побачивши мене, він вилазить із машини, цілує, коли підходжу, а потім відчиняє задні дверцята, пропонуючи присісти.

— Привіт, Барбі, ти нас у вікно побачила? — сідаючи, чую голос Сашка.

— Привіт, не захотіла чекати, коли «пара» закінчиться, — відповідаю.

Чому всі стали називати мене так? Вже й не пам'ятаю, коли це почалося.

Напевно, тоді, коли перефарбувала своє волосся і стала яскравою блондинкою. А може, після того, як одного разу в клубі під час сварки Андрій назвав мене при всіх бездушною лялькою. І тоді наші приятелі помітили мою разючу схожість із лялькою «Барбі». Якось непомітно для всіх і для мене самої, це прізвисько приклеїлося до мене. І тепер усе місто знає, хто така Барбі. Багато хто зі мною особисто не знайомий і ніколи не бачив, але знає, що Барбі — це дівчина Мажора.

— Сонечко моє, ми тебе зараз відвеземо додому. Ти там відпочивай, а я ввечері заїду і поїдемо в клуб, — повідомляє мені наречений.

— Я не зрозуміла?! Ти, що зі мною не залишишся, знову мене кидаєш одну?

— Ну, не ображайся.

— Ти мене зовсім не кохаєш! — вередую.

— Перестань, ти ж знаєш, що кохаю!

— Скажи, коли востаннє ми провели весь день разом? Ти пам'ятаєш? Я вже ні. Тебе постійно немає вдома, а ввечері ми завжди тусимо в клубі в натовпі твоїх товаришів. Ми не буваємо з тобою удвох, я тебе тільки вночі й бачу!

— Але ж бачиш.

— Не кричи на нього, у нас сьогодні ще справи, бос дав завдання, — заступається за нього водій.

— Кицю, я зі справами розберуся і ми з тобою обов'язково проведемо цілий день разом. Закриємося вдома і нікуди не будемо виходити, — знову обіцяє милий.

— Що ти з нею сюсюкаєшся? Жінка має знати своє місце, — втручається Олександр.

— Не вчи його всяких гидот, — дую свої красиві губки.

Коли вони привозять мене, переступивши поріг своєї квартири, одразу ж телефоную приятельці, бо не хочу цілий день сидіти вдома сама, а з нею буде веселіше збиратися.

Ми з моїм співмешканцем майже щовечора проводимо в «Джазі» і лише іноді залишаємося вдома, щоб відпочити та побути наодинці один з одним. Ще рідше ходимо в гості до дядька Віктора в його величезний двоповерховий котедж.

«Джаз» — це закритий нічний клуб, де зазвичай збирається «золота молодь» цього міста. На першому поверсі будівлі розташований бар із чудовою кухнею, кальянна та окремий танцмайданчик. На другому — сауни, джакузі, невеликий басейн і більярдна. Тут також проводяться підпільні азартні ігри під грифом великої секретності для серйозних людей на дуже великі гроші. Господар цього клубу Геннадій Хрестін, колишній кіноактор, якому не судилося стати знаменитим, тому що знімався тільки в другорядних ролях. А ще він любить джаз і добре грає на саксофоні, тому так і назвав свій заклад. Весь вигляд Хрестіна свідчить про те, що в його руках влада і сила, та внутрішня сила, яка змушує підкорятися інших людей.

На зорі «дев'яностих» він тримав спортклуб східних єдиноборств. У той період такі організації стали перетворюватися на розсадники рекету. Бізнес, що зароджувався, нерідко набував кримінального акценту, і спритні керівники цих клубів за допомогою кількох десятків міцних бійців створювали бойові угруповання, що завоювали в кримінальному світі величезні сфери впливу. Геннадій теж сколотив щось на кшталт організованої банди. Для того, щоб називатися організованим злочинним угрупованням, банді не вистачає елементарної дисципліни. Але свою нішу в секторі соціально-економічного розквіту вони зайняли, успішно опанувавши деякі сфери ринкової економіки й легкого татаро-монгольського оподаткування. Батько Андрія разом із Хрестіним навчався в школі та, взагалі, вони друзі з дитинства, а тепер ще й куми. Тому «братки» Геннадія — «дах» бізнесу Віктора, молодшого брата його приятеля. Хрестін любить свого похресника і всіляко балує, хлопцеві безплатно в будь-який час доступні всі послуги на другому поверсі клубу, він платить тільки в барі. Але й там може взяти випивку і поїсти коштом закладу, якщо закінчилися гроші.