Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Дзвінок у двері перериває мої спогади. Підіймаюся з ліжка і йду відчиняти. На порозі стоїть висока з рудим волоссям і зеленими, як два смарагди, очима дівчина років вісімнадцяти. Попри те, що вчора ми були разом і за логікою речей, вона повинна теж мати не найкращий вигляд, але, здається, свіжою і квітучою, а її очі випромінюють щастя. «Все зрозуміло, закохалася», — здогадуюся, знаючи, що вона так сяє, коли на горизонті з'являється якийсь черговий плейбой. Запрошую її пройти в кімнату.
— Ти щось будеш — чай, каву чи, можливо, сік?
— Я б зараз не відмовилася від холодного соку, — видно, що її переповнюють емоції та станеться вибух, якщо не виплесне все це назовні.
— Що сушить після вчорашнього? Я сама ще не відійшла. Зараз принесу.
Йду на кухню та повертаюся звідти зі склянками, наповненими помаранчевим апельсиновим соком. Сідаємо на ліжко.
— Ну, не томи, я щось пропустила вчора? Коли ми з Андрієм їхали, пам'ятається ти ще залишалася в клубі? — допитуюся, відчувая інтригу.
— Анжело, здається, я закохалася, — загадково посміхається Юлія.
— Я його знаю?
— Не впевнена, знайома ти з ним чи ні, але ти його могла бачити в «Джазі», він один із людей Хрестіна.
— На цих «братків» увагу не звертаю — не люблю бандитів.
— Він не такий, як ці «відморозки», він вчиться і працює на заводі.
— То, що вчора сталося, ти мені розкажеш?
— Я вже давно на нього задивляюся, але ніколи не думала, що цей красень помітить мене. Ну, слухай, коли ви поїхали додому, я присіла біля стійки бару і вирішила випити ще один келих мартіні перед тим, як викликати таксі. А тут раптом він зайшов, підійшов до стійки та замовив собі віскі. Коротше, ми з ним познайомилися, разом пили, довго розмовляли, він мені скаржився на свої проблеми. Уже світало, не знаю, як він мене вмовив, ми піднялися в сауну і там було все, ну ти розумієш…
— Ти ж пристойна дівчина — так одразу?
— Звісно, я була конкретно під «шафе», але по-моєму йому просто неможливо відмовити!
— Напевно, справжній мачо?!
— Даремно іронізуєш. Коли я тобі його покажу, сама все зрозумієш. Він настільки чарівний, від нього виходить такий магнетизм, що ніхто не зможе встояти перед ним.
— Ти, випадково, не про мого ненаглядного говориш? Для мене тільки він чарівний! — сміюся.
— Не приховую, багато хто хоче опинитися на твоєму місці. Але це здебільшого через статус твого бойфренда, а Роману не треба бути мажором, за ним і так натовпи дівчат бігають.
Моя подруга по нічному клубу справляє враження обачливої й холодної, але завжди говорить правду в обличчя.
— Ти мала вдачу закохатися в бабія?! Ну, і навіщо тобі цей серцеїд? Ти ж хочеш серйозних стосунків!
— Він узяв мій номер телефону, обіцяв сьогодні ввечері зателефонувати. А раптом у нас все вийде?
— Не знаю, у мене не було особистого досвіду спілкування з такими типами. Але мені здається, що їх уже не зміниш.
— Хтозна, наш «золотий хлопчик» до цього часу, взагалі, ні з ким не зустрічався, задовольнявся тільки одноразовими дівками на вечір, а до тебе він ставиться інакше. Багато хто досі в шоку, що він знайшов постійну половинку.
— Він не такий, ти не порівнюй. У нас почуття, напевно, раніше він просто ніколи не закохувався.
— А, може, і в нас буде кохання! — з надією каже співрозмовниця.
Вона ще довго розповідає всі подробиці свого побачення, інтимні моменти й про те, який він класний. Загалом, вона повністю потрапила під чари цього таємничого спокусника.
— Я тебе, напевно, відриваю, ти поспішаєш кудись? — помічає, як поглядаю на годинник.
— Ми сьогодні ввечері йдемо на прийом до його дядька, треба встигнути привести себе до ладу.
— Зрозуміло, вечеря в сімейному колі.
— Цього разу — це ділова вечеря з партнерами по бізнесу. Мені не подобається ходити туди. Ця їхня демонстративна зарозумілість, що вказує іншим людям на їхній соціальний статус, зневажливе ставлення до тих, хто не з їхнього кола…
— Ну, ти ж знаєш, що не піти не можна. Гаразд, не буду заважати, тобі треба збиратися. Ви з Мажором з'явитеся в «Джазі»?
— Думаю, ні, напевно, там доведеться бути допізна. Ну, а потім додому — спати.
Гостя обуває свої дизайнерські туфлі зі стразами і йде. Не люблю бувати в гостях у Віктора, його сім'я поводиться зі мною зарозуміло, показуючи, що я їм нерівна. А ще вони не сприймають мене серйозно, ставлячись, як до всього, лише чергової подружки їхнього племінника. «Хочеш, не хочеш, а йти доведеться», — подумавши, йду в душ.
