Спочатку:
На сторінку книги
Поки Алекс збирався, я викликала таксі. Коли він нарешті був готовий, ми вийшли на вулицю, де на нас уже чекала автівка. Спочатку заїхали в магазин за подарунками, а потім — до мене додому.
Я швидко забігла до квартири: душ, макіяж, переодягання. Довелося обрати кофту з високим коміром, щоб приховати «сліди пристрасті», які залишив Алекс — тональний крем тут був безсилий. Взула черевики, накинула куртку, схопила сумочку з телефоном (заряд лише 20%!) і вискочила надвір до таксі, де чекав Алекс.
Я назвала водію адресу, і ми вирушили до моїх батьків. На годиннику було вже близько 18:45. В телефоні — пропущені від Ма. Я швидко написала їй, що запізнюся і буду не сама. Поки ми їхали, Алекс порушив тишу:
— Якщо ми вже їдемо до твоїх батьків, може, розповіси про них те, що мені варто знати?
Я коротко пояснила, хто є хто в нашій родині. Алекс уважно слухав.
— І головне: будь собою, не намагайся навмисно сподобатися. Просто імпровізуй і підігруй мені, це важливо.
— Чому це так важливо? — запитав він.
— Бо ти гратимеш мого хлопця, — впевнено, без тіні сумніву сказала я, насолоджуючись його реакцією.
Він подивився на мене здивовано, але з вогником в очах.
— Так ось навіщо ти мене запросила... Інтриганка.
— А ти як думав? Навіщо ще двоє дорослих людей їдуть на вечерю до батьків?
— Я думав, можливо, ти жартуєш і просто хочеш провести зі мною більше часу. Але я не проти, мені подобається ця авантюра. Тим паче, що навіть грати не доведеться. Можливо, я й справді стану твоїм хлопцем.
— А це вже подивимось по твоїй поведінці, — усміхнулася я.
Час пролетів непомітно. Поїздка була завчасно оплачена карткою, тож ми просто вийшли біля будинку. Алекс допоміг нести пакети з подарунками. І ось я заходжу до рідного дому, де минуло моє дитинство. Тепер я тут лише гостя... Ну та менше з тим.
Нас зустріла Ма. Ми зняли верхній одяг, і я почала розмову:
— Привіт, Ма! Вибач, ми трохи запізнилися.
— Сью, доню, я така рада тебе бачити! Рада, що ти нарешті знайшла час завітати до нас. — Ну а як інакше, ми ж сім’я. Знайомся, це Алекс. Мій хлопець.
— Дуже приємно, Алексе. Я Марина Олександрівна, — вона усміхнулася. — Запрошую до столу, всі вже зібралися.
— Взаємно, Марино Олександрівно, — відповів він. — Дякую за запрошення.
Подарунки ми залишили у вітальні. Я взяла Алекса за руку, і ми пройшли до зали. Марина пішла до кабінету батька. За столом уже сиділа Олена зі своїм чоловіком Олегом. Ми не були знайомі — звучить дивно, але я пропустила їхнє весілля, і до цього моменту ми не спілкувалися. Не прийшовши на їхнє свято. Я можна сказати, зробила Олені найкращий подарунок.
А от Оля — моя люба сестричка — одразу підбігла до мене й міцно обійняла.
— Сью, я так скучила! — вигукнула вона, а потім зацікавлено зиркнула на мого супутника. — Ти сьогодні не сама? Хто цей красень?
— Я теж скучила, Олі. Знайомтеся, це Алекс, мій хлопець.
— Рада познайомитись, я Оля, сестра Сью.
— Взаємно, — коротко відповів Алекс.
Ми сіли до столу. Я буквально відчувала шкірою, як Олена в цей момент хотіла б мене спопелити поглядом, але не звертала на це уваги. За кілька хвилин до зали зайшов батько разом із Мариною. Але щойно він побачив Алекса, його обличчя вмить змінилося.
