Спочатку:
На сторінку книги
Згадавши майже все. Незважаючи на туман у голові, тіло ломило від солодкого інтимного стомлення. Я все ще сиджу на ліжку декілька хвилин, насолоджуючись тишею, просоченою лише ледь чутним запахом чоловічого парфуму і шампанського. Потім мій погляд падає на електронний годинник, що стоїть на невеличкому столику біля ліжка. Червоні цифри різонули очі: Вже майже 16:00! І я розумію, що мені ж потрібно ще встигнути на сімейну вечерю, а перед цим заїхати в крамницю та забрати подарунки для рідних, які були замовлені напередодні. Я неквапно встаю з ліжка, відчуваючи холодний дотик підлоги, та йду збирати одяг, що лежить на підлозі. Аж тут раптом чую низький, хрипкий після сну голос незнайомця.
– Вирішила піти по-англійськи? – говорить він до мене, і в його тоні відчувається лінива посмішка. Він, не розплющуючи очей, потягується під ковдрою.
Я повертаю голову до нього, тримаючи в руках свій одяг. Тканина — тонка і м’яка — здається чужою у моїх спітнілих долонях.
– Та ні, оце думала зганяти в аптеку, щоб полікуватися, – відповідаю я з сарказмом. Мої власні слова звучать різкіше, ніж я очікувала. Я намагаюся приховати посмішку, опускаючи погляд.
Він же ще лежить, підвівшись на лікті, і дивиться на мене, його погляд — пронизливий і теплий — явно не очікував такої відповіді. Але все ж таки знову говорить.
– Тобі пасує моя футболка. – Потім він переводить погляд на тумбу, яка стоїть біля ліжка, і бачить на ній склянку з водою. – О, приємно, дякую, що заздалегідь подумала ще і про мою жагу. Він підморгує, і я відчуваю, як червоніють мої щоки.
– Не переживай, собі не заберу, мені нема з чим її носити. Витирати нею підлогу, якось нечемно, а тобі вона якраз. Та будь ласка, – промовляю я до незнайомця і починаю одягатись. Чоловік п'є воду, а я швидко знімаю його завелику, ще теплу футболку. Мій рух змушує його поперхнутися, а очі округлюються. Він ледь не подавився, коли я, не соромлячись, стала одягати нижню білизну, а потім і сукню. Я одягнулась. Залишилось лише застібнути сукню.
– Ну ти й швидко одягнулась. Кудись поспішаєш? Чи все-таки тікаєш від мене? – запитав він. У його голосі прослизає іскорка інтриги. Він з цікавістю схиляє голову набік.
– Можна сказати, що поспішаю. І якщо ти думаєш, що я від тебе тікаю чи скажу щось на кшталт "Це була помилка..." або "Я шкодую", як кажуть у фільмах, то ні. Вчорашній вечір був... надзвичайним. Я дивлюся йому прямо в очі, щоб він не сумнівався у моїх словах.
Він дивиться злегка здивований на мене. На секунду його очі стають серйозними.
Він не встає з ліжка, одягає халат на своє оголене тіло та йде на кухню. Приходить з кухні та приносить мені таблетку від похмілля та воду і протягує їх мені.
– Тримай. Це має полегшити твій стан. Він простягає склянку, ніжно торкаючись моєї руки.
Я беру склянку з водою і таблетки, дістаю одну та кидаю її у воду. Вона розчиняється, і я випиваю. Відчуваю гіркоту і полегшення одночасно.
– Дякую... – І запинаюся, бо не пам'ятаю, як його звати. Відчуття незручності обпікає щоки. Я винувато опускаю погляд.
– До речі, я Сью, – простягаю до нього руку. Я змушую себе усміхнутися.
– А я Алекс. – Він бере мою долонь до своїх рук і цілує її. М’який, теплий дотик його губ до зап’ястя відправляє легенький струм вгору по руці.
Я легенько забираю свою руку. Відчуваю, що посмішка стає ширшою.
– Рада знайомству, Санто.
– Взаємно, Сніжинко. – Він примружується, і в його очах спалахують вогники.
– Яка я тобі Сніжинка? – намагаюся висловити обурення, але голос виходить занадто лагідним. Я схрещую руки на грудях, роблячи вигляд, що ображена.
– Ти так повільно і гарно танцювала. Сніжинки падають так само. Він підходить ближче, дивлячись на мене з м'якою посмішкою.
– Знаєш, дивні порівняння, як для Санти-стриптизера.
– Хто, Санта-стриптизер? Оце так комплімент! – І він починає сміятись. Його сміх гучний, щирий, він заповнює кімнату. Алекс запрокидає голову, насолоджуючись жартом.
Я ж стаю злегка здивованою і продовжую розмову. Він нарешті припиняє сміятись, бо мені так і хотілося запустити в нього подушкою. Цей чоловік небезпечно чарівний.
– Ну а хто в клубі танцював?
– А ти про це. Танцював я, але не тому що стриптизер. Програв другу парі, ось і виконував його бажання. Він знизує плечима, наче це звичайна справа.
– Як діти малі. Але якщо з цим покінчено, то допоможи мені застібнути сукню. Я повертаюся до нього спиною, показуючи на блискавку.
Він підходить і застібає мою сукню. Його пальці ненадовго торкаються моєї спини, викликаючи хвилю мурашок. А на вухо шепче мені спокусливим голосом:
– Розстібати мені подобається більше. Так що можу повторити. Його теплий подих лоскоче мені шию, і я мимоволі здригаюся.
Він обіймає, і його руки ковзають по моєму тілу. Я вдихаю його запах. Мені хоч і подобаються його дотики, і він сам, але в мене є, так би мовити, сімейні справи. Тому відповідаю йому наступне.
– Вибач, Алексе, але мені вже час. Я обережно кладу свої руки поверх його, намагаючись відсторонитися.
– Шкода, – з ноткою розчарування каже він. Його обійми стають міцнішими, немов він не хоче відпускати. – Мені подобалось з тобою проводити час. Він ховає обличчя в моєму волоссі.
І тут мені в голову приходить геніальна ідея. Спалах натхнення, шалена спонтанність, як і вчорашній вечір.
– Якщо тобі подобається проводити зі мною час, то я була б рада, якщо ти сьогодні пішов зі мною на сімейну вечерю. Я швидко відвертаюся і дивлюся на нього, спостерігаючи за реакцією.
Він спочатку вагається. Його брови зводяться, він оцінює ситуацію. Він постукує пальцями по підборіддю, розмірковуючи. Але потім погоджується.
– Гаразд. Я виручу тебе, якщо ти виручиш мене. Його посмішка стає широкою і з легка лукавою.
– Домовились. Я відчуваю полегшення і тріумф одночасно.
І Алекс почав швидко збиратися.
