Спочатку:
На сторінку книги
Потім Алекс обережно, ніби кришталеву вазу, відніс мене в душ. Гаряча вода стікала по наших тілах, але ми майже не помічали її тепла — нас зігрівала близькість. Ми допомагали одне одному митися, і в кожному русі мочалки, у кожному дотику намилених рук було стільки ніжності, що слова здавалися зайвими. Згодом ми просто впали в ліжко, сплітаючись ногами й руками, і заснули в міцних обіймах.
На ранок я прокинулася на самоті.
Холодна порожнеча з іншого боку ліжка спрацювала як тригер. Миттєво, наче крижана хвиля, мене накрили спогади з минулого. Колись я вже це проходила. Був хлопець, якого я кохала всім серцем, а він просто зник одного дня, не залишивши жодного пояснення. Тоді я розбилася на тисячі уламків, ніби тонке скло. Життя розкололося, і я довго збирала себе по шматочках.
Коли той пекучий біль нарешті вгамувався, я стала іншою. Саме тоді в моєму житті з'явилися мотоцикли та йога — два полюси, що рятували мою вибухову натуру. Швидкість давала змогу втекти від думок, а йога — знайти центр усередині цього хаосу.
Я заплющила очі, обхопивши себе руками, ніби намагаючись втримати цілісність. «Тільки не знову», — промайнуло в голові. Але, переборовши заціпеніння, я піднялася і помітила на подушці клаптик паперу.
Тремтячими пальцями я взяла записку.
«Сью, ти неймовірна! Я вже сумую за тобою. Вибач, з’явилися термінові справи, мусив бігти. І пам’ятай — ти все ще винна мені бажання. Твій Алекс».
Тривога, що стискала горло, відпустила. На обличчі мимоволі з’явилася посмішка — щира, тільки для себе самої. Він не зник. Він просто пішов у справах.
Хвилин за п’ять тишу квартири порушив наполегливий дзвінок у двері. Накинувши шовковий халат, я пішла відчиняти. На порозі стояв усміхнений кур’єр із величезним оберемком квітів.
— Доставляння для пані Сью, — промовив він, простягаючи букет.
— Ого. Проходьте всередину, — я розгублено відступила, впускаючи аромат лілій та троянд у коридор. — А від кого це?
— Вибачте, замовник побажав залишитися анонімним, я не маю права розголошувати інформацію, — хлопець простягнув мені бланк. — Поставте, будь ласка, підпис ось тут.
Я розписалася, притискаючи до себе оберемок квітів. Серед пелюсток знайшлася ще одна маленька картка:
«Для найчарівнішої жінки — найчарівніші квіти, які вдалося знайти. Сподіваюся, твій день буде ще кращим».
Очі засяяли, а на душі стало так тепло, ніби я випила сонячного світла. Я й без імені знала, чиї це слова. Поставивши квіти у вазу, я ввімкнула легку джазову музику і, пританцьовуючи, попрямувала на кухню.
Сьогодні сніданок мав бути особливим. Скрембл із соковитими овочами та моя улюблена — не надто корисна, але така смачна — кава. Я насолоджувалася кожним шматочком, поки тишу не перервав телефонний дзвінок.
— Сью, вітаю, — почула я голос керівника. — Слухай, тут виникли деякі питання щодо проекту, який ти здала. Потрібно, щоб ти терміново під’їхала в офіс. Поглянемо разом на правки.
— Гаразд, скоро буду, — відповіла я.
Я зітхнула, зробила останній ковток кави й посміхнулася своєму відображенню у вікні. Робота чекала, але цей ранок уже ніщо не могло зіпсувати. Я пішла одягатися, відчуваючи, що сьогодні я готова підкорити цей світ.
