Раді Вас бачити!

Через кілька місяців ридань в подушку, принцеса Феллінія усвідомила, що сльозами горю не допоможеш і вирішила діяти. Вона прийшла до кабінету батька та заявила, що Еділана потрібно негайно рятувати.

— Я знаю, дочко, що ти горюєш за ним, — зітхнув Імператор Релліван. — Але ж не можна кидатися в бій не маючи зброї. Я працюю над стратегією і коли все буде готово, то піду рятувати твого горе-нареченого. Звичайно, якщо після того, що сталося, ти ще хочеш бачити його в ролі нареченого.

— Тату, він же не винен, що його одурманили! — в очах принцеси спалахнув вогонь обурення. — Темна магія — страшна штука, хто знає, через що він пройшов. Я сподіваюся, ти не станеш опиратися нашому шлюбу?

— Якщо Еділан справді не контролював себе, то я нічого не матиму проти. Тут вирішувати тобі, дочко. Але якщо він свідомо перейшов до темних, то це зрада, а за зрадника я тобі вийти заміж не дозволю.

— Тату, Еділан не зрадник! Він не такий! Я вірю в нього!

— Сподіватимемося, що ти маєш рацію, доню. А тепер іди, не заважай. Мені потрібно ще багато речей обміркувати та спланувати.

Феллінія слухняно залишила батька одного, але пішла з болем у серці — вона не вірила у швидкий порятунок свого нареченого.

— Потрібно діяти самій, — прошепотіла вона своєму відображенню в дзеркалі.

Задоволена таким рішенням, принцеса лягла спати раніше, щоб уже з ранку почати будувати власні плани порятунку коханого.

У той час у палаці Детрена Етіреля градус ненависті до світлих магів піднявся не на жарт. Не встиг король темних магів повечеряти, як до нього в кабінет без стуку увірвався радник Намін Нагор, скуйовджений і з палаючими від злості очима. Взагалі, так вриватися в особистий кабінет короля було неприпустимо, але двоюрідному братові король іноді дозволяв подібні вільності.

— Що трапилося? — король Детрен підняв одну брову, тільки цим і висловивши своє невдоволення пізнім візитом родича.

— Можна мені трохи віскі, Детрене? — наодинці Детрен та Намін спілкувалися без церемоній, як брати. — Я таке дізнався! Голова кругом іде. Треба трохи охолонути, заспокоїтися.

— Наливай, — Детрен махнув рукою у бік віскі, що стояв на столі. — Склянки сам знаєш де.

Намін взяв склянку з шафки, налив півсклянки віскі і в один ковток осушив її. Зробивши кілька глибоких вдихів, щоб заспокоїтися, Намін налив ще стільки ж віскі і звалився на диван.

— Розповідай, — Детрен налив і собі віскі, вмостився в кріслі навпроти брата і з вичікуванням на нього подивився.

— Я дещо розкопав про цього твого світлого мага, — Намін задоволено усміхався, отже, інформація була не на користь світлого.

— Він не мій, а моєї дочки, — пробурчав Детрен. Йому зовсім не подобалося, що його пов'язують із світлим магом. Його! Самого темного короля! Прямого нащадка Ерти Етірель!

— Не має значення. Так от, мені один мій надійний розвідник таке про Сетірама накопав! Тримайся міцніше за крісло, Детрене, бо впадеш!

— Наміне, зав'язуй із драмою, говори ближче до діла.

— У роду у Сетірамів були маги з силою… — Намін не зміг відмовити собі в драматичній паузі, хоч і знав, що Детрен їх жах як не любить. Король нетерпляче стукнув рукою по столу, поряд з яким сидів, і тоді Намін повідомив: — Поглинання!

— Що?! — від подиву король випустив із рук склянку з віскі і та з гуркотом розлетілася на уламки. Залишки напою розлилися по паркету, наповнивши кімнату своїм ароматом. — Ти впевнений? Але як? Усіх поглиначів давно винищили. Я років 15 про них нічого не чув, зі смерті Данори. Я думав, що тоді й вимерли всі поглиначі.

Намін Нагор встав, щоб узяти другу склянку і, наповнивши її віскі, передав королю.

— Ти не зовсім мене зрозумів, Детрене, — Намін знову сів на диван. — Я не сказав, що Сетірами мають зараз силу поглинання. Я сказав, що вона була у них.

— Ну, якщо була у предків, то й чорт із ними.

— Ні-ні-ні, знову не в тому напрямку думаєш, — на обличчі Наміна заграла хитра усмішка.

— Слухай, Наміне, не тягни кота за хвіст. Викладай все прямо як є. Не дратуй мене!

— Все-все, говорю, — Намін підняв руку в примирливому жесті. — Ти напевно чув історії про загадкову смерть першої дружини Емівана Сетірама, прадіда Еділана?

— Звичайно, — кивнув Детрен. — Якими тільки чутками вона не обросла. Навіть що її з ревнощів убив брат Емівана, а потім утік. То була найпопулярніша версія, адже брата так і не знайшли.

— А якщо я скажу, що Еміван сам убив свою дружину силою поглинання разом зі своїм братом, бо саме він приревнував, а не брат?

— Звучить як маячня.

— А мене переконали, що то є правда.

— Але чому тоді Імператор не тільки не стратив Емівана Сетірама, а ще й дозволив йому правити Сутінковим островом?

— А хто тобі сказав, що Імператор знає правду? — Намін засміявся. — Правда старанно приховувалася. Коли все сталося, королем був ще батько Емівана, тому історія із загибеллю дружини його старшого сина швидко зам'ялася. Той тоді поїхав із маленьким сином кудись у глушину відпочити, оговтатися від втрати, а його брата довго шукали, але так і не знайшли.

— А хіба Імператор не повинен був знати, які сили мають його королі та їхні спадкоємці? Адже за поглиначами активно полювали.

— Сетірами нею ніколи не користувалися до того випадку. Еміван розлютився на дружину і брата, почав з ними битися і випадково висмоктав усю силу з дружини, надто вже розлютився на ту через зраду. А брата вже прикінчив за компанію. Так мені розповіли. Після всього Еміван придушив у собі силу поглинання, вона стала сплячою. Він закрив собі доступ до неї, а його нащадки навіть не намагалися пробудити в собі силу поглинання, адже вони знали, що вона зло. Тим не менш, одного разу сила може прокинутися через століття, в якомусь майбутньому поколінні, як погана хвороба, яка роками передається у спадок, але не виявляється до певного моменту. Сетірами втратили доступ до сили поглинання, але вони все ще є її носіями. Їхній рід треба винищити, або ж позбавити їх сил.

Король Детрен зробив великий ковток віскі, що обпалив йому рота, і, скривившись від міцності алкоголю, спитав у Наміна:

— Ти впевнений, що твій розвідник каже правду, а не розповідає тобі чергові міські плітки?

— Впевнений. Він тривалий час жив на Сутінковому острові, має контакти з прислугою Сетірамів і саме від когось із них він отримав ту інформацію. Він не став би мені ні брехати, ні приносити щось сумнівне. Він надійний чоловік, я вірю йому на всі сто.

— Неймовірно...

— А ще мені розповіли, що молодший син Емівана втік зі своєю родиною на Землю — це немагічний світ, чи то боячись, що сила в ньому прокинеться і Імператор його стратить, чи то, що сила знову прокинеться в його батькові і він випадково вб'є і сина.

— Значить, десь у немагічному світі можуть блукати нащадки Сетірамів зі сплячою силою поглинання? — у Детрена очі на лоба полізли від почутого. — Вона ж не пропадає у світі, де немає магії, просто так само дрімає. Тут ми можемо їх відстежити, вони королівська сім'я, а там шукай голку в копиці сіна!

— Сподіватимемося, що ніхто з тих втікачів, нащадків Сетірама, не повернеться назад до Велланії.

— З немагічних світів важко переміститися, особливо якщо магія в сім'ї забулася.

— Так, я знаю, Детрене. Сподіватимемося, що сила поглинання зникла назавжди. Я знаю, як ти її не любиш, — Намін Нагор підвівся і підбадьорливо поплескав по плечу короля. — Гаразд, відпочивай, братику. Тільки не забудь подумати про долю цього вашого Сетірама. Він небезпечний. І насамперед для твоєї доньки. Якщо вона від нього завагітніє…

— Я цього не допущу! — Детрен в один ковток допив віскі і стукнув склянкою по столу, мало і цю не розбивши.

Намін Нагор тільки похитав головою, ніби сумніваючись у тому, що король зможе проконтролювати інтимне життя своєї доньки, і вийшов із кабінету.

Король Детрен хотів одразу покликати доньку і все їй розповісти, але, подивившись на годинник, зрозумів, що краще зробить це вранці. Потрібно заспокоїтися, підібрати правильні слова, щоб переконати дочку залишити цього мерзенного світлого, адже його дівчинка так ним зачарована. Король ще не знав, що попереджати Валідану пізно, все вже сталося.

— Любий, у мене для тебе чудова новина! — залишившись увечері наодинці з Еділаном, Валідана поспішила повідомити йому важливу звістку.

— Яка? — Еділан усміхнувся.

— У нас буде дитина! Правда, чудово? — Валідана повисла на шиї коханого, обсипаючи його обличчя поцілунками.

— Так звичайно. Дитина — це добре, — Еділан залишався спокійним, проте обійняв Валідану. Він любив дітей, але жодного відгуку не відчув. У ньому не було радості.

— Тепер ми зможемо одружитися! — вислизнувши з байдужих обіймів Еділана, Валідана схвильовано забігала по кімнаті. — Після такої новини батько не перешкоджатиме нашому шлюбу. Ти радий?

— Звичайно, Вал, — кивнув Еділан. Тільки радості він не відчував, просто розумів, що так має бути й усе, а його почуття не мали значення. Він взагалі перестав їм бути власником, усім ним від тіла та до душі заволоділа Валідана.

Наступного дня після сніданку король Детрен покликав доньку на розмову до кабінету.

— У мене до тебе важлива розмова, доню, — король виглядав надто серйозним, через що Валідана вирішила, що татусь знову чимось незадоволений.

— У мене до тебе теж, — Валідана посміхнулася, намагаючись розвіяти батьківську строгість, але Детрен давно не піддавався на ці хитрощі доньки.

— Послухай, Валідано, твій Еділан — носій сили поглинання, — Детрен переказав доньці все те, що йому повідомив учора радник і під кінець додав: — Мені дуже шкода, але настав час припинити ці ігри в кохання.

— Нііі… — губи Валідани затремтіли, з очей тут же ринули сльози, а вона сама сповзла з дивана на підлогу.

— Ну ж бо, доню, будь розсудливою, — Детрен сів поруч із донькою і спробував обійняти, але та його відштовхнула. — Я не вбиватиму його з любові до тебе, просто віддам його Імператору, розповім усе. Нехай позбавить його сили та й чорт із ним. Так ми позбудемося і сили поглинання, і запобіжимо війні зі світлими. Я вже був на війні, більше не хочу воювати. Одна річ — постійні протистояння та дрібні сутички, і зовсім інша — повномасштабна війна. Загине багато людей, в тому числі й жінки з дітьми. Я не хочу бути причиною їхньої смерті. Я хочу, щоб мої люди жили.

— Я не віддам Еділана, тату! — Валідана підхопилася з підлоги і стала навпроти батька.

— Він потенційний маг-поглинач!

— І що?

— Ти хіба забула, Валідано, хто вбив твою матір?! — прогарчав король. Йому досі віддавалася болем у серці смерть його коханої дружини Данори. Доньці було всього 9, коли вони втратили її.

— Не забула, — прошипіла Валідана. — Але ж це не були Сетірами! Те, що мою матір убила сила поглинання, не робить усіх поглиначів злом! Еділан — не зло! Він найдобріший і найдбайливіший чоловік, якого я знаю! Я поговорю з ним і він погодиться позбавитися своєї сили, якщо вона в ньому досі живе. В чому проблема?

— Проблема в тому, що з силою він чи ні, а за ним все одно рано чи пізно прийде Імператор.

— Щось він не поспішає! Вже два місяці минуло. Може, він йому й не потрібний. Не забирай його в мене, тату, — Валідана знову почала ревіти. Найбільше на світі вона боялася, що батько забере у неї коханого зараз, коли її щастя майже стало повним. — Ми хотіли одружитися.

— Та ти при своєму розумі, Валідано?! — закричав на весь голос король Детрен. — Тільки через мій труп!

— Але я люблю його, тату… — Валідана хникала як мале дівчисько, сподіваючись, що розжалобить батька своїми сльозами. У дитинстві це завжди спрацьовувало.

— Сила поглинання передається у спадок. Я не потерплю онука з такими здібностями, не кажучи вже про те, що він буде наполовину світлим!

Валідана завмерла, навіть схлипувати перестала. Те, чим вона хотіла порадувати батька, перетворилося на погану звістку, але вона повинна була її повідомити, нехай навіть батько й розлютиться. Дороги назад немає, все одно нічого не виправиш.

— Але я вже вагітна, тату.

Тепер завмер Детрен. Він дивився на дочку очима сповненими жаху і не міг вимовити жодного слова — всі слова просто застрягли в його горлі. Такого він від дочки не очікував.

— Як ти могла, Валідано?.. — насилу видавив Детрен через кілька довгих хвилин мовчання. — Ти встромила мені ніж у спину…

Король Детрен розвернувся і, грюкнувши дверима, вискочив зі свого кабінету, залишивши Валідану одну. Вбита реакцією батька, вона опустилася на підлогу і розридалася. Вона так хотіла цю дитину, але вона зруйнував її стосунки з батьком, вона зруйнувала все. Нехай Валідана і кричала, що не звинувачує всіх поглиначів у смерті матері, насправді вона так само, як і батько їх люто ненавиділа. Тепер же вона носить під серцем дитину зі сплячою силою поглинання, а її серце належить людині з цією ж силою. Яка іронія!..