Раді Вас бачити!

Якщо чесно, то я ніколи не думала, що ми зустрінемося з нею коли-небудь знову. Таємно сподівалася, але ніколи не вірила в справжність своїх мрій. І от - зараз вона стоїть на відстані витягнутої руки і...робить вигляд, що ми незнайомі. Саме так - дівчина, яка була моєю найкращою подругою ледь не все життя зараз вперто робить вигляд, що ми незнайомці.
Це не перший епізод з нашого життя, коли вона щось подібне утнула, але один з тих, який дійсно робить мені боляче, хоч як би я намагалася цього не показувати.
Я впізнала її миттєво серед усього різноманіття студентів з паралелі. Дівчина, якою я марила все дитинство і весь всій підлітковий вік. І навіть зараз - уже в більш-менш дорослому житті вона все ще не покидала мої думки і час від часу її образ випливав в найменш очікувані моменти.
Стиль рудоволосої юнки помітно змінився за ці роки – червоний, рваний на колінках, комбінезон і такого ж кольору круглі окуляри, які використовувалися іншими людьми для понту, але на ній виглядали настільки органічно, наче були частиною її тіла. Вона мала просто фантастичний вигляд - наче котрась із акторок чи співачок зійшла з обкладинки журналу і постала перед нами в своїй божественній подобі!

Колишня подруга була в компанії студенток з паралелі та кількох хлопців – зрозуміло для чого вони тут – спілкування, яке переросте в стосунки – я такого вже надивилася вдосталь - суцільні парочки. Особливо багато їх стає повесні, коли замерзлі від зимових холодів юнацькі серця жадали зігрітися любов′ю. Я ж жадала наразі просто зігрітися, поки знайомилася з усіма і для годиться тисла по черзі холодні хлопчачі долоні.
Аж не віриться, що ще кілька хвилин тому я преспокійно дивилася свій улюблений "Готем" і насолоджувалася бананово-шоколадним морозивом, поки наша староста і за сумісництвом - моя подруга не перевернула цей вечір з ніг на божевільну голову!
Староста наої групи - Катруся(або Кейт, або Кетрін як я її називаю) геть не відповідала цьому статусу: була тихенькою, скромною, низенькою худенькою білявкою в окулярах. Самостійно вона боялася десь бовкнути зайве слово, остерігаючись привернути до себе увагу. Але в групі ця дівчина перетворювалася на справжню фурію і готова була як то кажуть – горлянки перегризти за нас – своїх підопічних. Як подруги ми здружилися з нею лише на третьому курсі, коли вона переїхала в сусідню кімнату і я дивним для себе чином виявила заховану в ній цікаву співрозмовницю і особистість. І ось – ми вже дружимо цілих півроку! І саме вона кількадесят хвилин тому увірвалася до моєї кімнати, переколошматила мою шафу в пошуках більш-менш підходящого для мене одягу і на правах подруги витягнула на двір. Під ті самі вікна гуртожитка. На ті самі лавки, де майбутні професори прокурювали і пропивали те саме своє світле майбутнє.
І от - тепер я від несподіванки і слова не спроможна була вимовити, хоча я й так небалакуча, а ця...моя колишня подруга продовжувала весело спілкуватися з компанією, наче мене тут і немає. Так, наче не вона кілька років тому завдала мені найпекучішого болю в житті.
- В когось є штопор? – російське слово неприємно ріже слух.
Дівчина оглядає всіх по черзі, зупиняючи останній погляд на мені.
- Ем, ні, - чомусь злякано відповідаю я, але колишня подруга, наче й не чує, а погляд її сірих очей вже давно шмигнув далі – туди, де за моєю спиною парубок галантно протягує їй вивертку.
- Жадано, ну, що ж ти так? Давай допоможу! – чую хлопчачий бас і рефлекторно повертаю на його звук голову.
Це Павло. Про нього я знаю лише те, що він ледь витягує на стипендію і то тільки тому, що з роботами йому допомагає наша Катруся. Так, стоп, а це не те, що я думаю? Я швидко глянула на подругу і на жаль мої сумні догадки підтвердилися. Так, саме Павло – той, задля кого вона сьогодні одягала сукню і шпильки та зробила макіяж, якого у звичайні дні на ній не побачиш.
Але зараз вся увага Павлуші була зосереджена на споглядання виду декольте Жадани, який відкрився, коли та нагнулася до землі, проводячи маніпуляції з відкоркуванням, тримаючи пляшку між затиснених стоп і гомілок.
Хоч і було досить прохолодно, але в дівчини була легенька куртка, яку вона навіть не застібнула. Схоже алкоголь діяв.
- Павлику, ти вже вибачай, але за твоєю допомогою я не звернуся навіть, якщо ти будеш останнім меном на землі, соррі, - холодно рубонула рудоволося, відсалютувавши вільною від корка пляшкою і випила з горла.
А вечір стає все цікавішим.
Після цього Павло поводив себе, як миша під віником і лише Катя могла з ним хоч якось комунікувати.
В інших учасників групи поки ще юних алкоголіків свято продовжувалося.
На мене увагу особливо ніхто не звертав, а це давало перевагу – я могла звертати увагу на них. Я взяла для годиться стаканчик вина, але й не думаючи його пити – я не любила алкоголь і не розуміла в чому цікавість заливати у всій шлунок отруту зумисно? Це для любителів садо-мазо?
Подруга все ще намагалася привернути до себе увагу Павла щось весело розповідаючи, в той час, коли він відверто і навіть не ховаючись дивився в бік Жадани, яка мило гомоніла зі старостою з іншого потоку - Маргаритою. Мій погляд теж хоч-не-хоч та все ж повертався до цієї дівчини так, до якої мене тягнуло, наче магнітом.
Колись ми з Жаданою були добрими подругами. Ну як добрими - з першого класу дружили і сиділи за однією партою. В нас була така дружба, коли ми могли спілкуватися з іншими, але ділилися секретами і всіма найкращими іграшками лише між собою і нікого ніколи не допускали в наше коло довіри! Ми часто ночували вдома одна в одної і навіть попри те, що батьки стелили постіль нам окремо, частіше за все нас обох знаходили зранку в одному ліжку. Батьки не могли натішитися нашою дружбою і пророкували їй роки життя і плавний перехід в дорослішання. Моя мама частенько жартувала, що якби ми не були дівчатками, то скоріше за все одружилися б. А її мама додавала, що ми хоч і не одружимося, зате точно будемо дружками одна в одної.
Але життя - складна і найменш прогнозована штука, тому ясна річ, що далі все пішло геть не так, як очікувалося. Після закінчення дев'ятого класу подруга просто зникла. Ну як зникла - переїхала можна сказати. Але при цьому не сказавши мені жодного слова і перервавши наше подальше спілкування. Єдине, що мені відомо в загальному - її батьки отримали дуже престижну роботу в Києві з купою бонусів і вони не могли прогавити такого шансу. Я розумію це. Я не дурна і розумію ВСЕ! Але ж до Києва не так далеко - кілька годин їзди і ми могли продовжити дружити, їздити одна до одної в гості. Але вона чомусь вирішила просто стерти багаторічну дружбу. Без пояснень.
І от тепер - вона тут. Стоїть в компанії інших, сміється свом заливистим сміхом, ніжно мружачись і прикриваючи очі долонею, ніби їй і смішно і незручно водночас. Так і незвернувши на мене жоднї уваги.
- Дівчата, - несподівано подала голос кучерява староста Маргарита, - у мене до вас питаннячко. Оскільки Жадана недавно перевелася на наш факультет, то комендантша ще не встигла видати їй ключ від кімнати, тому сьогодні їй ніде заночувати. Хтось зможе її прихистити в себе? - запитала вона багатозначним поглядом дивлячись в мій бік.
Я здогадувалася, що їй відомо про те, що я одна живу в кімнаті і вона мабуть таким чином натякала, щоб я прихистила Жадану. Вона не могла знати того, що було в минулому між нами, тому і очікувала від мене відповіді.
- В мене є вільне місце, сусідка якраз поїхала сьогодні додому, - врятувала мене Кетрін запропонувавши свою кімнату - схоже на моєму обличчі було написано щось таке, що вона повважала за небезпечний правпорець і вирішила врятувати ситуацію, за що я їй була невимовно вдячна!
Перебуваючи уже в кімнаті я дбайливо розправляла на вішаку свій синій светр. Це ж треба такому статися! 4 роки не діставала його, заховавши в найтемніший куток шафи, а прийша Катерина і якимось магічним чином відкопала його! Востаннє я його одягала одного прекрасного весняного дня, коли Жадана позвала мене гуляти містом. Несподівано почався дощ. Ми забігли під дашок, але її руки настільки сильно замерзли, що довелося відігрівати їх під моїм светром, а саму дівчину кутати в своїх обіймах. Здавалося я досі пам'ятаю як пах її гель для душу - жасмином і жожобою. Опісля ми повернулися до неї додому і залишок дня провели в ліжку зі саколиками, гарячим чаєм та переглядом романтичних фільмів. А тепер вона знову увірвалася в моє життя разом з цим светром, який сама і подарувала мені колись на Різдво!
По закінченні вечора, лежачи у своєму ліжку я знову і знову прокручую всі події в голові. І вагаюся чи не кинутися мені до сусідньої кімнати, щоб розставити всі крапки над "І"? Але вирішую не робити цього. Якщо вона не захотіла зі мною зв'язатися протягом стількох років, то не потрібно принижуватися зараз намагаючись з'ясувати те, що давно було загублено в минулому. Не потрібно осоромлюватися ще більше, ніж тоді, коли після її переїзду я намагалася зв'язатися з подругою через соцмережі(оскільки на дзвінки вона не відповідала), пишучи величезні монологи, на які так і не отримала жодної відповіді.