Раді Вас бачити!

Кухня смерділа прогірклим маслом і вчорашньою картоплею. Аліса сиділа за старим столом, вкритим клейонкою з вицвілими ромашками, і стискала чашку з холодним чаєм так, що кісточки побіліли. Вона не піднімала очей. У цій квартирі слабкість була розкішшю, яку вона давно викинула.
— І скільки твоя сопля сидітиме в нас на шиї? — голос Степана вдарив, як молоток. Він кинув каструлю на плиту, І металевий брязкіт різонув по вухах. — Думаєш, ми тут благодійники?
Аліса ковтнула, відчуваючи ком у горлі. Її зарплата була смішною — шість тисяч. Але кожна копійка йшла на Соню: молоко, одяг, хоч якісь іграшки. На себе вона не витрачала вже роки. «Я виб’юся, — подумала вона. — Я вже піднімалася з нуля».
— Я все поверну, — сказала тихо, але твердо. — Зарплата в середу.
Степан розсміявся гидко і порожньо. Він підійшов ближче, і нудотний запах перегару вдарив у ніс. Його обличчя нависло над нею брилями, у тьмяних очах блищали червоні прожилки. Аліса стиснула кулак під столом, але не відвела погляд.
— Звониш людям за шість тисяч? — він скривився. — Мені за твою дитину на молоко йде більше!
У дверях з’явилася Надія. Її руки були в борошні, очі — порожні, як вимкнений екран. Вона витерла долоні об фартух, ніби відмахувалася від Аліси. Її мовчання різало глибше, ніж крики Степана. Аліса згадала, як колись мама гладила її по голові. Але це було до Степана. До Соні. До того, як вона стала тягарем.
Два роки тому Аліса мала все, принаймні їй вистачало, і були перспективи. Крамничка еко-товару була її маленьким, але впевненим бізнесом: замовлення з Європи, відгуки, клієнти з усього світу. Її ідеї — логотипи, упаковки — любили. Вона мріяла про дизайн для великих брендів. Але Влад з його усмішкою й обіцянками все зруйнував. «Я не готовий, Лісо», — кинув він після тесту з двома смужками і зник колись. А коли знову з'явився — Аліса залишилася з боргами, Сонею і цією квартирою, де стіни дихали отрутою. Але вона не зламалася. «Я встану знову, — подумала вона. — І заберу Соню».
— Ма-а-а-а! Де мій зайчик? — маленький голос прорізав напругу, як сонце хмари. — Зник!
Аліса повернула голову. Соня стояла в дверях, боса, у гарній піжамі з єдинорогами. Карі очі дивилися з такою довірою, що Аліса відчула жар у грудях.
— Знову? Ото вже той зайчик, — вона поставила чашку й присіла перед донькою, її голос пом’якшав. — Він, мабуть, під ліжком, подивись.
Соня кивнула, кучері затанцювали, і вона побігла до кімнати. Аліса дивилася їй услід. Заради неї. Усе заради неї.
Степан кашлянув, повертаючи до реальності.
— Я скоро дам вам спокій, — сказала вона.
— Спокій? Від тебе дочекаєшся! — він скривився. — Ти ні хріна не можеш. Принесла нам це… — він кивнув у бік кімнати Соні.
Аліса стиснула кулаки так, що нігті вп’ялися в долоні. Вона згадала Сонин малюнок — кривувату квіточку червоним олівцем. «Це тобі, мам, бо ти найкраща». Аліса носила його в сумці, як оберіг. Єдина річ, яка нагадувала, навіщо вона ще жива, навіть у миті відчаю.
Надія заговорила сталевим, холодним тоном.
— Думай, Алісо. Ми не тягнутимемо твою дитину вічно. Або нормальна робота, або віддамо її в інтернат. Тобі не вперше втрачати.
Аліса відчула, як усе всередині похололо. Вони серйозно. Вони можуть забрати Соню — через суд, опіку, що завгодно.
— Я знайду роботу, — сказала вона. — І заберу її.
Степан зареготав, але в його сміху було щось зловісне.
— А якщо ні? — він підійшов ближче, його тінь нависла. — Я через суд заберу її. У тебе умов нема. Мати-одиначка без копійки.
Аліса виправляла поставу, її очі блиснули.
— Побачимо, — сказала вона, дивлячись йому в очі. — Я маю варіанти.
Степан розсміявся так, що стіни здригнулися.
Вона глибоко вдихнула, встала зі стільця і мовчки пішла до Соні. У кімнаті пахло старими шпалерами й дитячим шампунем. Соня сиділа на підлозі, обіймаючи зайця, колихала і щось йому бурмотіла.
Аліса сіла поруч, погладила її по голові. Завтра знову в кол-центр, виконувати безглузді завдання за шість тисяч. Але в неї справді був варіант.
Подруга Олена казала, що у «Дам'ян - Груп» завжди є відкриті вакансії. Макс Дам'ян. Чоловік, про якого скрізь шепочуться, але вголос не говорять. Холодний, недосяжний, здатний знищити кар’єру словом. Але якщо вдасться потрапити до нього, вона виб’ється. Навіть найменша зарплата в його офісі на порядок вища теперішньої.
Вона дістала телефон, відкрила повідомлення від Олени: «Ліс, Дам’ян шукає когось. Спробуй, ти розумна». Аліса стиснула екран, записала в нотатки: «Резюме. Співбесіда. Нова квартира». Це вже було схоже на план.
Вона згадала Влада. Його брехню. «Я не готовий». Як він зник, не знаючи, як звати Соню. Як з'явився і дав надію, а потім взяв на неї кредит на розвиток її ж бізнеса — і знову зник, з грошима. Але вона вирветься. Аліса дістала з сумки Сонин малюнок. Квіточка червоним олівцем була незграбною, але такою щирою.
Влад з часом перетвориться на Степана, вона це бачила вже зараз, і тоно не тужила за ним. Тужила за тим, нею дбайливо збудованим життям, яке розбилося вщерть через її довіру до того, хто вже раз зрадив.
Лягла поруч із Сонею, обіймаючи її тепле тільце. Слова Степана лунали гулом у голові «Через суд заберу». Але страх відступив. «Я не дам їм перемогти, — подумала вона. — Завтра я влаштуюсь хоч прибиральницею у Дам'яна, і це вже буде стрибо угору. Я поверну собі себе. Собі і Соні».