Раді Вас бачити!

Замок Вогняного Крила

Замок вампірів зустрів їх тишею, неприродно глибокою, майже зловісною. Щойно перші з них перетнули поріг, як залу головного павільйону заполонив гул обурених голосів, що змішався зі свистом розкритих крил і гуркотом важких дверей, які грюкнули з такою силою, що від стін відлетів пил.

— Як вони посміли?! — Пролунав різкий голос Росани, її очі палали червоним вогнем. — Це була пастка! Підступна провокація!

— І Віктор… — з гіркотою додала Зореслава. — Віктор сам нас вигнав. Нас! Після всього, що ми зробили!

— А чого слід було очікувати від перевертнів?! — Гримнув Лука, вдаривши кулаком по кам’яній колоні.

Максим мовчав, але його погляд — спокійний і водночас спустошений — говорив більше, ніж слова. Він пройшов до каміна, роздмухав вогонь, але сам лишився в тіні, ніби збирався з думками.

Святослав зайшов останнім. Тихо. Велично. Він тримав Вікторію за руку, але, відчувши, як вона затремтіла, міцніше обійняв її.

— Вони хотіли розколу, — кричала Росана, — і, здається, їм це вдалось. Але знаєте, що найгірше? Їм повірили.

— Із завтрашнього дня ніякого "пліч-о-пліч", — з іронією прошепотіла Зореслава. — Тепер лише "око за око". І зуб за кожне брехливе слово.

— Ми не можемо діяти необдумано, — пробурмотів Максим, нарешті підіймаючи голову. — Якщо підемо в лоб, втратимо все.

— Я не збираюсь сидіти склавши руки, — гаркнула Росана. — Перевернені самі обрали цей шлях.

Всі замовкли. Їх увагу привернула Вікторія. Вона відпустила руку Святослава, який насторожено розслабив її долоню. Повільно, наче під гіпнозом, вона підійшла до багаття в каміні, що вже яскраво палало. Вона зупинилась саме тієї миті, коли Максим підкинув ще одне поліно, і полум’я спалахнуло з новою силою.

Вампіри стурбовано переглядались один на одного, відчуваючи наростаюче напруження. Вікторія ж мовчки дивилася у вогонь, ніби бачила крізь нього щось невидиме для інших. Язики полум'я відкривали перед нею образ — нову постать, яку бачила лише вона.

З полум’я повільно виникла дівчина. Її тіло, руки, волосся й одяг горіли, але не згорали, немов обіймаючи її живим вогнем. Обличчя та руки були вкриті болісними волдирями, а все тіло — попелом, що ніби захищав і водночас мучив її. Навколо розносились крики натовпу “Спалити!”, “Відьму спалити!”

— Мене не простили, — ледве чутно прошепотіла дівчина, її тіло палахкотіло вогнем, а голос був наповнений гірким смутком і безнадією. — Колись я не знала пощади та не відчувала розкаяння. Тож білі й чорні янголи відкинули мене, не дозволили пройти у свій світ. Тепер я заблудша душа, яка вічно тиняється між світами, без права знайти спокій.

Її очі, якими було охоплене полум’я, світились нестерпним болем і жадобою прощення, що ніколи не настане.

Вікторія стояла мовчазна, не відводячи погляду від того вогняного образу. Кожен рух, кожне слово цієї спаленої душі вбиралось глибоко в її серце.

Дівчина простягла до Вікторії свої опалені руки, ніби сама пекельна вогняна хвиля пройшла крізь них. Її голос рвонувся з глибин душі, наповнений гірким болем і відчаєм.

— Прости мені, Вікторіє… — кричала вона, сльози змішувались з димом і попелом, стікаючи по обличчю. — Святозара простила мене… Прости й ти. Навчись прощати… Молю тебе…

З цих слів виривався весь той нестерпний біль, що мучав її душу віками, що перетворив її на вогняний вир, котрий не дає спокою ні їй, ні тим, хто поруч.

Вікторія повільно закрила очі та відступила назад, наче намагаючись сховатися від болю, що розривало душу.

Одразу ж вона відчула, як турботливі руки ніжно огорнули її, даруючи спокій і підтримку. Приємний холод, що ледь торкався шкіри, розтікся по всьому тілу, заспокоюючи тривогу.

Коли вона повільно відкрила очі, перед нею вже не було спаленої дівчини. Замість неї стояв Святослав — його погляд був наповнений хвилюванням і ніжністю. Він м’яко торкався її обличчя, ніби боячись зламати тендітність миті.

— Крихітко, що з тобою? — Схвильовано запитав Святослав. — Ти наче була не з нами.

— Все добре... — Вікторія на мить замовкла, ніби збираючи думки. — Правда, зі мною все гаразд.

Вона обвела поглядом усіх присутніх. Росана і Зореслава дивились на неї розгублено, а Лука з Максимом, наче скам’янілі, відчували до неї глибокий жаль.

— Тобі потрібно відпочити, — ніжно прошепотів Святослав, легко торкаючись губами її чола.

— Це все через тих дурнуватих перевертнів, — розпочала голосити Росана. — Ох, доведуть ці вовки до ручки.

Лука, Зореслава та Максим підтримали її й теж почали голосити, немов збентежені діти.

— Ходімо, — ніжно прошепотів Святослав.

Відкриваю новий спойлер: цю обгорілу дівчину звати Лада. Вона має пряме відношення до створення Пророцтва.

Ви обов’язково зустрінетесь з нею в наступних частинах циклу й дізнаєтеся, що такого вона накоїла, за що досі не може знайти спокій.

• Але чи навчиться Вікторія прощати?
• Адже пробачити свого ворога — це дуже сміливий крок, на який здатен не кожен.

Читайте твір далі. Попереду на вас чекає багато розгадок, які вас дуже здивують…