Раді Вас бачити!

Замок Сірого Клинка

За довгим дерев’яним столом у світлій залі сиділи перевертні. Уже не першу годину тривала гаряча суперечка — голоси то зростали, то стихали, наче хвилі перед бурею.

За чолом столу сидів Ярослав із непохитним поглядом, що мовчазно притягував увагу всіх присутніх. Праворуч, трохи осторонь, сиділа Квітана, вже помітно змарніла від нескінченних суперечок. Ліворуч розташовувався Віктор, поважно оглядаючи всіх своїм суворим поглядом, мов справжній страж порядку. На протилежному кінці столу сиділа Хелена, хвилюючись не менш ніж перевертні, її нервовість відчувалась у кожному тонкому русі, що свідчив про внутрішню напругу в цій вирішальній годині.

Янголіна стояла біля відкритого вікна, за яким густо падав сніг, мов сріблястим покривалом огортаючи землю. Вона повернулась до перевертнів спиною — наче навмисно відмежувалась від їхнього світу, тримаючи між собою і ними невидиму стіну. Та попри зовнішню відстороненість, її постать була напруженою, а слух уважно вловлював кожне слово з розмови — жодна фраза не вислизала від її пильності.

Після довгоочікуваної тиші, що повисла над залом, нарешті озвалася Хелена. Її голос був спокійний, але в ньому вчувалась рішучість:

— Нам потрібна допомога двох Покликаних.

Тиша одразу вибухнула.

— Ти несповна розуму, якщо таке кажеш! — Вигукнула Марина, зі злості вчепившись у край стільця. Її обличчя було блідим від болю, а очі палали.

Обурення прокотилося залом, немов глухий гуркіт грому. Дехто схопився з місця, інші лише важко зітхнули, втупившись у стіл.

— Після того, як ти ледь не спалила всіх вампірів, — з гіркою іронією озвався Мстислав, — Вікторія з великим задоволенням не тільки не допоможе нам, а ще й стане поруч зі своїми новими друзями. Стоятиме осторонь і спостерігатиме, як чорні ворони роздирають нас просто на її очах.

— А може, ще й буде підказувати воронам, як кровожерніше нас убити, — додала Павліна з глузливою посмішкою, схрестивши руки на грудях.

Хелена опустила погляд, але не відступила. Вона не відповідала, лише стиснула щелепу.

Квітана, яка весь час мовчала, нарешті озвалась. Її голос був спокійним, проте твердим, мов крига:

— Ти дозволяєш страху говорити замість розуму, Хелено.

— Ви самі добре розумієте, що тільки Покликані здатні вам допомогти! — Хелена майже кричала, сльози блищали в очах. — Наберіться хоробрості це визнати й відкиньте свою гордість!

— Ніколи! — Марина підвелася з місця. — Я ніколи не звернусь за допомогою до п’явок! Краще померти!

— Так, краще смерть, ніж таке приниження, — гаряче підтримав її Мстислав.

Зала завмерла. Всі перевертні перевели погляди на бета-пару. Ярослав і Квітана мовчали, зберігаючи спокій, але напруга в їх поглядах була відчутною.

— Я проти, — нарешті порушила мовчанку Квітана.

— А що скаже інший Покликаний? — Запитав Ярослав, не відводячи погляду від Віктора.

Усі погляди звернулися до нього. Хелена затамувала подих.

— Ми впораємось самі. Без сторонньої допомоги, — спокійно відповів Віктор.

Усі з полегшенням видихнули, та вже за мить знову поринули в суперечки. Голоси зливались у гамір, але жодна думка не приводила до цілісного плану дій.

Хелена не зводила очей із Віктора. Але він навіть не глянув у її бік. Зосереджений, втягнутий у словесний бій перевертнів, він здався їй далеким і холодним.

Нарешті вона опустила плечі й важко зітхнула. Та раптом у грудях розлилося приємне тепло. Хелена перевела погляд — біля вікна все ще стояла Янголіна. Її очі світились добром, а на обличчі грала лагідна усмішка. Хелена здивовано подивилася на неї. У її власних очах промайнула тінь надії, а в душі — запанувало несподіване полегшення. А Янголіна все продовжувала усміхатись, випромінюючи м’яке біло-золоте сяйво, мов сама тиша благословляла її присутність.

• Чи не здалось вам, що Янголіна з Хеленою щось задумали?
• Можливо, у вас є припущення щодо їхнього плану?

Поділіться своїми думками в коментарях — дуже цікава ваша думка.