Раді Вас бачити!

– Волосся довірю тільки Міллі! – я вирвала з рук Бейна гребінець.

– А даремно, я добре натренувався, – флегматично озвався той.

– На небіжчиках? – хмикнула я.

– Яка різниця, – знизав він плечима. – До того, як стати дипломованим некромантом, доводилося допомагати батькові у підготовці небіжчиків.

– Мене ви, сподіваюся, не ховати зібралися, – пробурчала я, обурено дивлячись у дзеркало, як Міллі хихикає і переглядається з Бейном.

Знав би дорогоцінний женишок, хто готував його наречену до весілля! Як мої хлопці обирали мені сукню від мадам Дюшрі, ледь не розірвавши каталог готових виробів. А Раян потім, як майбутній лікар, ще й підшивав її трохи у талії. Зі словами «мистецтво зашити рану набагато тонше, ніж звичайні виточки».

Нянечці Файні, яка виростила мене з народження, довелося вночі тишком-нишком підправляти... Але Раяну цього не видала навіть її донька Міллі, моя, власне, служниця.

– Видаєте мене заміж, ніби єдину дочку. Одну на трьох, – буркнула я.

– На чотирьох! – обурилася Міллі, яка мене років на п'ять молодша. – І взагалі, геть звідси. Наречену треба вбрати!

Вона замахнулася на хлопців тим самим склеєним каталогом суконь.

– Я залишусь стежити, – визвався Бейн.

– Стеж, щоб нам одразу два весілля справляти не довелося, – хихикнув Раян.

– Привида на зад підвішу, – спокійно відповів Бейн, але я встигла побачити, як він підморгнув почервонілій Міллі.

– Ідіть уже. Я, може, й сліпа, але виглядати все одно хочу на всю тисячу!

– Хіба не ти тільки позавчора була найзавиднішою нареченою в запорошеній таємній комірчині? – знову не втримався від підколу Раян.

Я вихопила каталог у Міллі з рук і запустила в хлопця. Але Раян ухилився, і по голові отримав Танза:

– Гей! Наречені взагалі-то букетами кидаються.

– Вирішила зробити виняток, тільки заради тебе, – єхидно посміхнулася я.

– Ой, все, час валити. Поки наша наречена з Міллі остаточно не увійшли в режим берсерків, – реготнув Раян, випихаючи друзів у потаємний хід.

Декілька хвилин ми з подругою туди вдивлялися, але хлопці начебто не збиралися влаштовувати ніяких пакостей.

– Отже, Міллі, – я повернулася до дівчини, – викладай, що у вас із Бейном.

Міллі знову почервоніла вмить.

– Нічого, – пискнула неприродно високим голосом.

– Та гаразд, мені можеш розповісти, – змовницьки шепнула я і нахилилася до неї ближче.

Але спритна служниця стягнула моє волосся, мило посміхнувшись:

– Шейлі, тобі б спочатку зі своїм нареченим розібратися. Який же він красень!

– Ай! А ось про це я Бейну можу і розповісти!

– Не розповіси, бо виходити заміж за скелет, хай і свого ворога, не хоче ніхто.

Ми з нею переглянулись через дзеркало і одночасно засміялися.

– Дівчата, наступного разу переконайтеся, що двері зачинені, – долинув голос із потайного проходу.

– Раян?! – одночасно вигукнули ми.

Не те щоб нас застукали на чомусь непристойному, але іноді ж хочеться попліткувати чисто по-жіночому!

– А де Бейн? – прошепотіла Міллі.

– На ваше щастя, пішов оглянути територію разом із Танзою.

– Чию територію? – одразу запідозрила недобре я.

– Вже майже вашу з Дейкером загальну, – піддів Раян. – Не хвилюйся, Бейн не дасть Танзі натворити дурниць.

– Угу, він їх очолить, з властивою йому некромантською незворушністю, – буркнула я, повертаючись назад до дзеркала, щоб Міллі могла закінчити нарешті зачіску.

Сама служниця тихенько захихотіла. У цей час Раян прокрався до кімнати і стирав гілку винограду з блюда.

– Схоже, ми маємо нову проблему, – прокоментувала я.

– Яка? – насторожився Раян.

– Як пояснити майбутньому чоловікові мій невгамовний апетит, – і подивилася на столик біля вікна, на якому валялися огризки та кісточки, що залишилися від величезної тарілки з фруктами.

Раян простежив за моїм поглядом, оглянув безлад, почухав маківку і видав:

– Скажеш, привиди, ти сама їх бачила, – і під свій же сміх знову сховався за дверцятами. – Все, збирайтеся, а то ще на церемонію запізнитеся, поки свої секрети обговорюватимете.

– Йди вже! – кинула маленьку диванну подушку в нього Міллі, тим самим змушуючи якнайшвидше закрити панель.

Міллі швидко впоралася з накручуванням локонів. Підняла зачіску, щоб вони красиво спускалися вздовж шиї і відкривали плечі з ключицями.

Сукня витончено підкреслювала талію вишивкою з дорогоцінним камінням і струменіла пишною спідницею в підлогу. На відкриті плічка лягла легка сітчаста шаль, яку Міллі закріпила декоративною шпилькою, щоб не злітала. Я все ж таки скромна сором'язливка. Потрібно відповідати образу.

– Шейлі, ти така гарна! Ажно шкода, що вся краса для цього мерзотника, – промовила Міллі, захоплено дивлячись на мене у дзеркало.

На довершення фата мала прикрити обличчя і спадати по спині до самої підлоги. Її Міллі якраз і взяла в руки.

– Нічого йому не дістанеться! – обурилася я. – Краще скажи, де наші хлопці, – кинула погляд на настінний годинник, – церемонія незабаром почнеться.

Ми озирнулися на фальшиву панель. Подушка біля неї дивним чином зникла.

Схопившись, я кинулася туди.

– Шейлі, фата! – крикнула Міллі, змахнувши цим весільним атрибутом.

Але я відчинила дверцята, вдивляючись у напівтемряву таємного ходу.

Заспаний Раян від несподіванки підстрибнув з м'якої подушки в бойовій позі, тримаючи перед собою огризок:

– Кого бити?

Я рукою опустила його «грізну зброю»:

– Зараз будемо тебе. Де вони?

– Навіщо ж так одразу? – Раян ненав'язливо спробував нас виштовхнути назад у кімнату.

– Що відбувається? – нахмурилася я. – По фізіономії бачу, ви щось приховуєте!

– Люба, у тебе там все добре? – у двері постукав тато.

Між нами трьома почалася паніка. Ми зіткнулися лобами з Раяном у спробі згадати, хто куди має ховатися, і чи має взагалі.

Міллі, як завжди, помчала відволікати вогонь на себе.

– Вже одягаємо фату, лорде Верміліоне! – вона навіть прочинила двері, щоб продемонструвати батькові купу повітряної білості. І одразу ж захлопнула, щоб він не спробував увійти.

– Куди поділися хлопці? – скориставшись метушнею, прошипіла я.

– Та там дещо з'ясували... – відповів Раян, потираючи чоло.

– Що з'ясували? Про Дейкера? Щось про їхні задуми? – що ще могло відволікти друзів від мого весілля?

– Ти, головне, не хвилюйся. Роби, що намітила. Ми все порішаємо.

– Що ви там вирішувати зібралися? Ану зізнавайся

– Та не кип'ятись, Шейлі. Тобі неможна. Потім усе дізнаєшся.

– Або піду катувати Танзу! Вже він-то мені розповість!

– Гей! Ти куди?

Я вже забігла у таємний прохід. Раян ледве встиг прошмигнути за мною, до того як панель закрилася.

– Шейлі! – заволав, піднімаючи поділ ззаду. – Сукня! Так старанно мною зшита!

– Ти її тільки ушив.

– Це величезна праця!

– Ми тут давно все відполірували, – я про всяк випадок все ж таки підхопила спідницю, щоб не забруднити. – Гей, Танзо! Бейне! А ну зізнавайтеся, що відбувається!

– Тихіше ви! Вас за кілометр чути! – шикнув Танза, зустрічаючи нас за поворотом.

– Ти куди? – Раян із подивом оглянув нахмуреного друга.

– Краще скажи, звідки? – я склала руки на грудях, від чого поділ спідниці хвилею шльопнувся на кам'яну підлогу потайного проходу. – І де Бейн?

– Шейлі! Ти у сукні! – ніби заново глянув на мене Танза.

– Ти такий пильний. Не ухиляйся від питання! – покепкувала я.

– Твій наречений уже пішов до зали для обряду. От-от і тебе схопляться, – Танза взяв мене за лікоть і повів назад до кімнати.

– Признавайтеся, що ви дізналися? – зажадала я. Як витримати цілий обряд у незнанні?!

– Що ти ось-ось пропустиш своє весілля, – буркнув Танза.

– Нічого, справлю ще одне. Справжнє!

– Ти впевнена, що хочеш це зробити? – зупинив мене Танза.

– Це єдиний спосіб повернути тобі добре ім'я та землю, – я розуміла занепокоєння друга. Але це й справді може бути наш єдиний шанс. Дейкер із Анджи надто розумні та сильні.

– Ми придумаємо щось інше! – не вгамовувався Танза. Його проникливий погляд міг змусити тьохкати будь-яку душу.

– Як уже вигадали з нещасним слідчим? – я не збиралася відступати.

– Саме так. Ми не можемо ризикувати тобою! – Танза був серйозним, як ніколи.

– Пропонуєш комусь із вас переодягтися в мене? – я спробувала перевести все у жарт.

– В мене непогано вийшло б зображати лагідну сліпу, – хмикнув Раян.

– Ага, тільки ти і лагідність – як некромант і здорове почуття гумору, – пирхнув Танза.

– Я все чую! – казна-звідки пролунав голос Бейна. Здається, з кімнати в моїх покоях, яка сусідила з вітальнею.

– Що він там робить? – заінтригована, здивувалася я.

– Шейлі! – нас перервав обурений шепіт Міллі. – Фата!

Ми одразу ввалилися у вітальню, і дівчина кинулася прикріплювати фату на мою голову. Добре, що за допомогою магії це було досить швидким процесом.

– Міллі, церемонія ось-ось почнеться. Вона що, плаче? – пролунав за дверима стривожений голос батька.

– Ні, татусю, просто невеликі дівочі труднощі, – крикнула я в бажанні заспокоїти батька.

– Ага, у вигляді павутиння на зачісці, – хмикнув Раян, простягнувши до мене руку.

– Не чіпай! – шикнула на нього Міллі. І почала поправляти локони.

– Що там у вас відбувається? Я входжу! – пролунав суворий голос батька.