Раді Вас бачити!

Розділ 7

Такого чудового настрою в мене давно не було: пташки співали, у водному каналі весело вистрибувала риба, гондольєр віз нас у палац на королівську трапезу з претендентками. Брієра вдалося добре провчити, і навіть витівки Хрещеної Феї мене не торкнулися. Не життя, а казка!

Сардинія сиділа навпроти і терла почервонілий ніс. Дивна хвороба почалася у неї після того, як було оголошено список. Я навіть перевірила, чи не наклали на русалку чаклунство, але нічого не виявила. До того ж, варто нам повернутися додому і розійтися по своїх кімнатах, хворість тут же відступила.

– Я якось дивно почуваюся, – сказала Сардинія, почухавши кінчик носа, і, дзвінко чхнувши, схопилася за борт, щоб не впасти у воду. Ноги відразу перетворилися на риб'ячий хвіст. – Ось дива. Вчора тільки очі сльозилися, а сьогодні це. Чхі!

І хвіст перетворився назад на пару лівих ніг.

– Давай, я буду стежити, щоб ти з човна не випала, – сказала «Елла» і пересіла на лаву до русалки.

Братець не хотів з нами їхати до палацу, але для зустрічі з ворогом на його території мені потрібні будь-які переваги.

– Ой, відійди, будь ласка, – сказала Сардинія і розчихалася, щоразу змінюючи кінцівки. – Від твоєї присутності в мене ще дужче лоскоче у носі.

І справді, варто було Даніелю відсісти від дівчини, напади стали рідшими.

– Може, це на мене алергія? – пожартував Даніель.

– Навряд чи. Тоді б Сардинія страждала з першого дня вашого знайомства. Найімовірніше, вчора щось змінилося, і це змусило її так гостро реагувати.

– Чаклунство відьмака? – спитала русалка, витираючи сльози.

– Можливо, але точно може відповісти лише він сам. А поки що, Елло, тримайся подалі від Сардинії. Не хочу весь день тягати на собі риб'ячий хвіст.

І більше до палацу ніхто не промовив жодного слова. Я згадувала, хто ж був серед обраних. Через потрясіння вчорашнього вечора забула ім’я моїх суперниці.

У палаці нас провели в обідню залу зі столом у вигляді літери «Т» і скляними дверима у внутрішній сад. Монархів ще не було, а претендентки вже товклися по намазаному мастикою паркету. Деяких я навіть впізнала: Лусінда де Вешт – крилате непорозуміння, у якої мені вдалося забрати клієнта. Знаючи, як складався список, я не здивована побачити її тут. Ще до лав наречених затесалися дві феї, але з ними я раніше не перетиналася. Стукаючи кісточками, по залі нервово походжав жіночий скелет. Сукня вільно висіла на ньому, як на плічках, а на голові красувалася чорна перука з червоною трояндею. Мабуть, її взяли у відбір, щоб догодити гільдії скелетів, адже це вони були ініціаторами відбору, і було б безглуздо на місці Хрещеної Феї не враховувати це. Біля столу з багатоярусними пиріжницями стояла гномка, а троє людей щось жваво обговорювали, обережно поглядаючи на нас.

– Його Величність король Річард і Його Високість наслідний принц Монті зі свитою, – оголосив лакей, відчиняючи двері та пропускаючи королівську родину.

Відьмак і головна фея входили до їхнього числа. Я не стала зупиняти погляд на цій парочці, але навіть відвернувшись, відчувала на собі погляд відьмака.

Король і принц зайняли місця на чолі столу, і піддані заметушились, виставляючи перед ними особливі страви. Учасниці відбору також зайняли місця за довгим столом. Даніель і Сардинія сіли в різних кінцях столу, навпроти мене красувалася пихата Лусінда і скелетина, що розгублено розглядала столові прилади. Слуги поставили перед кожною з нас першу страву, від якої надходив запаморочливий аромат.

– Я чомусь вважала, що у нас десять претенденток, а не одинадцять, – заговорила Хрещена Фея, натякаючи на присутність Елли.

– Це моя кузина, Елла де В'єр. Вона зовсім недавно овдовіла, і я не можу залишити її наодинці. Себастьян Брієр знає її історію, – звернулася я до відьмака, який вдавав, що захоплений обідом. Він подавився і закашлявся, мабуть, згадав, за яких обставин відбулася перша наша зустріч.

– Леді де В'єр переживає втрату, – сказав Себастьян.

– Яка сумна історія, прийміть мої співчуття, – сказав король. – Я сам важко пережив кончину королеви і розумію вас як ніхто інший.

"Елла" манірно дістала з сумочки шовкову хустку і витерла невидимі сльози.

– Дякую, Ваша Величність, ваші слова гріють мені душу.

– Вважаю, що леді де В'єр нікому не завадить своєю присутністю. Ви зі мною згодні, Хрещена Фея? — звернувся він до мухокрилої.

– Цілком, Ваша Величність.

На якийсь момент у кімнаті повисла тиша, яку перебивав тільки ледь чутний стукіт ложок.

– Як відбуваються пошуки вчорашнього жартівника? – спитав король відьмака.

– Шукаємо, Ваша Величність, він від нас не втече.

Монті тупився в тарілку, доки не підійшов офіціант і не поставив нову страву.

– Містер Брієр, – заговорила Лусінда з грайливою усмішкою, – а розкажіть, що вчора сталося з вашим одягом. Не вважайте за нахабство, але цю новину обговорює все королівство.

Себастьян відкинувся на спинку стільця і ​​подивився на мене з хитрою усмішкою. Але я знала, що далі усмішки справа не піде.

– Я був у тронній залі, коли відчув коливання магічної сили. Мій обов'язок перевірити, що стало причиною. Я пішов магічним слідом і побачив, як потворна стара в брудному обдертому балахоні намагається зачарувати парочку діточок, які загрались і відстали від своїх батьків.

– Ви такий хоробрий, – із захопленням сказала гномка і вперше відірвала голову від тарілки.

– …ми зчепилися у чарівному поєдинку, але у злої відьми не було жодного шансу. Вам було не чутно грім і не видно блискавки та вогняні кулі? А на мені обгорів увесь одяг, але головне, що дітей вдалося врятувати. Вмираючій відьмі вдалося зачарувати свій шарф, і він накинувся на мене. Але навіть із зав'язаними очима мені вдалося розібратися з нею.

Міледі із завмиранням серця слухали розповідь відьмака, а потім тишу порушили оплески.

– Ви такий добрий, містере Брієр! І дітей врятували та з відьмою розібралися. Браво! –вигукнула "Елла".

Її тріумф підхопили й інші дівчата, а відьмак немов розтікся від загальної любові і обожнювання.

– Дивні якісь відьми, – сказала, коли всі затихли, – приходять у палац сповнений варти у найлюдніший час, щоб зачарувати дітей аристократів, коли по селах мільярд безпритульної хлопців та дівчат. Та й зі стрічкою якось дивно.

Я невимушено взяла кришталевий келих і зробила ковток.

– Ви натякаєте, що я брешу? – пролунав крижаний тон, змушуючи оточуючих застигнути в страху.

Але на мене він так не діяв.

– Я лише сказала, що це дуже дивно. У житті багато незвичайного, містере Брієр. Можливо, ваша історія є однією з них.

– Ой, зачекайте, а це не ви та сама де В'єр, у якої роман з містером Брієром? – озвалася руденька чоловічка.

Я зневажливо подивилася на нахабницю, списуючи на те, що до відбору спеціально підбирали дівчат невеликого розуму.

– Це все злі плітки.

– Може, то він з вами був тоді? Адже ви теж чарівниця? – не вгамувалася дівчина.

Я лищи подивилася на неї і, поклавши лікті на стіл, трохи нахилилася вперед.

– Крихіко, я не могла бути з містером Брієром, адже весь вечір провела в компанії принца Монті. І в результаті нашого спілкування він замінив двох претенденток на мене та мою сестру. А вам вдалося хоч словом обмовитися з принцом?

Руда побіліла і похилилася. Я потрапила у яблучко – ніхто з присутніх не спілкувався з принцом. Та це й не дивно, знаючи його особливості.

Залишок обіду пройшов без гострих тем. Король Річард сміявся і кидав до «Елли» важкі погляди, а Даніель захоплено їв, але не звертаючи увагу на його знаки прихильності.

Іноді щось говорила Хрещена Фея, але центром уваги був Себастьян. Негідник зачаровував своєю харизмою наївних дівчат, змушуючи хапати з язика кожне його слово. У мене навіть склалося враження, що це його відбір наречених, а чи не принца. Я з тривогою поглядала на Сардинію. Дівчина поводилася скромно, не виявляла особливих інтересів ні до монархів, ні до Себаст’яна. Її думки були зайняті чимось іншим. Або кимось. Чомусь згадався незнайомий чоловічий голос у її кімнаті.

Слуги знову заметушились і принесли десерт. Ним виявилися сухі тістечка з медовим прошарком. Це не тільки смачний десерт, а й перевірка на міцність: через твердість за етикетом його дозволено брати руками, але воно кришиться, перетворюючи спроби з'їсти його з гідністю в справжнісіньке суспільне фіаско. Ті самі думки читалися на обличчях суперниць.

– Наш кулінар дуже старався, щоб десерт вийшов надзвичайно смачним. Обов'язково почастуйте, – сказала крилата «змія».

Я з тривогою взяла тістечко і акуратно відкусила – мені вдалося не розкришити його. А ось решта дівчат не була такою щасливою: гномка забруднила обличчя крихтами, у двох дівчат тістечко розсипалося в руках.

Сардинія подивилася на мене і так само акуратно впоралася з ласощами. А ось Даніель… Здалося, що у мене на голові від жаху заворушилося волосся. Брат так уперто ігнорував знаки уваги короля Річарда, що боявся відірвати погляд від своєї тарілки. Він взяв десертну ложку і з насилу натиснув на край печива в спробі відламати шматочок. Від незручного руху ложка сковзнула, і тістечко вислизнуло з-під неї, як випущена з арбалета стріла, і влучно потрапило прямо в око королю Річарду. Монарх скрикнув і схопився, зачепив довгим рукавом мантії келих з вином і перекинув на сукню Хрещеної Феї.

– Та що таке! Допоможіть королю! – Вигукнула вона.

– Нічого, це лише тістечко. З ким не буває, – сказав старий, потираючи ліве око.

– Мені так шкода… – Даніель злякався наслідків свого вчинку, винувато дивлячись на монарха.

– Думаю, з трапезою покінчено, – Брієр ляснув у долоні тричі. – Запрошую претенденток прогулятися внутрішнім садом.

І поки панувала метушня навколо короля та зіпсованої сукні феї, я швидко встала з-за столу і, прихопивши своїх компаньйонок, вийшла на терасу. За нами пішли ще вісім дівчат.

– Як можна бути таким незграбним? – вичитувала я «Еллу», коли ми відійшли далеко від сторонніх вух.

– Я ж не спеціально! Просто так вийшло, – відмовлявся брат.

– Чхі! – пролунало за спиною.

Озернувшись, я побачила лежачу на підлозі Сардинію з плавцем, що стирчав з-під сукні. Благо, ми були одні, і ніхто не помітив метаморфозу.

– Як же все не вчасно, – простогнала я, і додала, дивлячись на Даніеля: – не наближайся до неї. — Біс зробила п'ять кроків назад. — Перетворюйся назад! — наказала Сардинії.

Русалка задумалася, а потім вимовила невинним голосом:

– Здається, я забула як чхати.

Своєю люттю я могла зруйнувати міста. Як мені вдається притягувати до себе суцільні неприємності?

– Міледі потрапили до складної ситуації? Я готовий допомогти.

Як на маяк безглуздих ситуація, до нас підійшов Себастьян Брієр.

– Дякую, ми самі розберемося, – тактовно відмовилася.

Але відьмак проігнорував мої слова і з цікавістю розглядав русалку.

– Яке незвичайне чаклунство… Хто зробив із вами таку підлість?

– Мізріель, – простодушно сказала Сардинія. – У мене є подвійний комплект кінцівок за договором.

Відьмак подивився на мене докірливо, і на мить стало соромно за цей договір.

– Чому я не здивований?

– Вона захворіла після вашого вчорашнього чаклунства. До цього з хвостом проблем не було, – виправдовувалась я.

– Моя магія нешкідлива, – сказав відьмак і простяг руку Сардинії. – Дозвольте.

Русалка вклала руку в йому долоню, і Себастьян поцілував її. Навколо хвоста закружляли різнокольорові блискітки, перетворюючи його на дві ноги.

– Ура! – скрикнула бездушна і, задерши сукню, розглядаючи свої гомілки. — Жаль, однаково обидві ліві. А я думала, від вашого чаклунства у мене стануть нормальні ноги.

Округливши очі, відьмак дивився на мене в легкому шоці.

– Ви зробили їй обидві ліві ноги?

– Недоліки професії.

Не бажаючи вислуховувати осуд від сторонньої людини, я підійшла до Сардинії і допомогла підвестися, бажаючи якнайшвидше позбутися суспільства Себастьяна. Але зухвалець не дав мені далекоуйти, схопивши мене за лікоть.

– Не так швидко, міледі де В'єр. У мене до вас є розмова.

– Нам нема про що розмовляти. Ми вчора все обговорили.

– Ось саме про це я й хотів поговорити. А ще про розслідування короля та змію, яка так вчасно з'явилася у тронній залі. Не так багато чарівників було того вечора.

Зло блиснувши очима, я сказала:

– Добре. Міледі, лишіть нас. Я вас трохи пізніше наздожену.

Тривожно поглядаючи на мене і Себастьяна, Даніель та Сардинія залишили нас самих. Тільки зараз відьмак відпустив мою руку.

– Ви мені звинувачуєте? – Пішла в наступ.

– Швидше, пропоную угоду. Ви ж не забули про наш договір, моя кізонька? Ви так і не повернули мені п'ять мільйонів.

– Останній термін ще не настав. Але щоб ви не турбувалися, можу вас запевнити, що поверну все до копійки зі своїх весільних грошей, промовила з насолодою, спостерігаючи, як він змінюється в обличчі.

– У вас надто великі амбіції, – зло прошепотів Себастьян, – я готовий пробачити третину суми, щоб ти і твої родичі більше не плуталися під ногами.

– Боїшся, що я стану твоєю королевою? Чи переживаєш, що безхребетний принц потрапить під чужий вплив? Не дарма ж ви стільки сил доклали, щоб зробити з нього безвольну маріонетку. Так, я розкусила ваш підступний план.

Себастьян схопив мене за руку і різко смикнув до себе. Наші обличчя опинилися у небезпечній близькості. Відчуття тривоги пробуджувало таємні бажання.

– Ти нариваєшся на великі неприємності, – промовив так тихо і проникливо, що у по тілу побігли мурашки. – Погоджуйся на угоду, і щоб духу твого тут не було.

Я з викликом подивилась у йому в очі.

– На нашому весіллі з принцом ти триматимеш мою вінчальну фату. А наступного дня твого духу не буде не лише у палаці, а й у королівстві.

Висмикнула руку і стрімко пішла наздоганяти своїх компаньйонок, навіть не обернулась на цього зухвальця, поки він не сказав:

– Це було останнє попередження, міледі де В'єр.

– Мені не страшно. Треба боятися вам.