Спочатку:
На сторінку книги
Чим ближче був заліковий тиждень і друга атестація, тим напруженішим ставало повітря в кампусі. Йонас нервував через наближення екзаменів і нестачу балів по потрібним предметам, Зар зарився з головою у свої конспекти в марній надії вивчити весь матеріал за ніч, а Женя носився між корпусами, намагаючись з найменшими витратами часу закрити хвости по предметах, які вважав не надто важливими. Наприклад, з фізкультури. Хто взагалі ставить фізкультуру студентам, які мають хореографію тричі на тиждень?!
Втім, саме з цим предметом проблем у Жені не було, адже з викладачем він був у гарних взаєминах і лише одна пляшка гарного віскі вирішувала для нього всі проблеми. А от з іншими предметами було не так просто.
― Це повний триндець! ― заявив Женя голосно, падаючи на диванчик навпроти останнього стовпа своєї душевної рівноваги ― Сашка. От хто ніколи не нервував, так це Сашко. Навіть зараз, в розпал сезону «здай або помри», він спокійненько потягував чай в кав'ярні навпроти їхнього корпусу і ліниво перечитував конспекти. ― Вони вбити мене хочуть! Яке на біса «курсова робота на завтра»? І по чому? З ораторського мистецтва! Нас там вчити мали б говорити, а не писати!
Сашко поглянув на нього, важко зітхнув і співчутливо поплескав по плечу. Його мовчазна присутність трохи полегшувала нелегку долю Жені, але йому досі треба було виговоритися.
― Я через цього дурного Брюховецького не встиг сходити пообідати! Я через нього на ногах з сьомої ранку і навіть поїсти він мене не пустив, гад повзучий ораторський, щоб йому всертися, а під рукою лише наждачка була! Сам то потягував свій бісів смузі прямо посеред заліку, а студентів не відпустив навіть шаурми купити!
Сашко поглянув в сторону холодильника з тортиками. Все ж вони були в кав'ярні.
― Через його дурну курсову, я забув гаманець, ― пробубнів невдоволено Женя. ― Та й не те щоб в гаманці були гроші. Якби цей гад не проводив захист курсових так довго, цілих п'ять годин, Саня! Я б вже давно поїв і був би щасливий! Але за п'ять хвилин мені треба на консультацію до Семенка, того, що старший, і я нічого, до біса, не встигаю! Ще й та дурна домашка від Гетьманця! Ну хто задає стільки під кінець семестру?! Ми мало писали самостійних, чи що?! То може оцінювати їх було варто трохи вище, аніж по балу за кожну? Бо сотню цих дурних літучок ми так і не встигли написати!
Сашко тепер дивився йому за спину, та Женя вже не зважав, його понесло, адже він дістався своєї улюбленої теми.
― Ну чому найгарячіші викладачі такі засранці, га? Ходять у своєму сексуальному одязі, зокрема в цих дурних, до біса обтягуючих чорних джинсах, в яких так чудово видно дупу, а при цьому вимагають зосередитися на їх предметі?! Він знущається з мене! З рефератами, з відсутністю питань по ним, з залякуванням заліком! Я його ненавиджу і водночас хочу, блін, сісти йому на обличчя!
― Я вже зрозумів, що ти закохався в мене по вуха, можеш не горлати, ― раптом почувся голос за спиною. Мить, і до обличчя Жені прилила кров. Він повільно обернувся. Гетьманець сидів буквально за сусіднім столом, як його взагалі можна було не помітити?! Сидів, обернувшись до Жені, і нахабно всміхався. ― На жаль, на побачення я тебе візьму лише після того, як складеш залік, тож постарайся там.
Женя нервово ковтнув слину. Вперше йому було нема що відповісти на жарти Гетьманця і він від того почувався ще більш ніяково. Божечки, це що, він справді майже прогорлав йому на вухо, що хоче сісти на його обличчя?.. Може саме час відрахуватися?
― Ну і їсти не забувай, звісно, не хотілося б, щоб ти зомлів під час тесту, ― з цими словами Гетьманець підкинув щось, чого не було видно за спинкою його диванчику. Щось зробило високу дугу між їх столами та приземлилося чітко на коліна Жені. Снікерс. Величезний снікерс.
Гетьманець відвернувся і, ймовірно, продовжив займатися своїми справами. Женя теж повернувся назад до Сашка і виразно подивився на нього.
― Чому. Ти. Мені. Не сказав?
― Не встиг, ― просто відказав Сашко, вже знову читаючи свій конспект. ― Їж і ходімо, нам час на пару.
***
― Господи, ці викладачі взагалі з глузду поз'їжджали, ― пробурмотіла працівниця деканату, забираючи у Жені якісь папірці, що їх Гетьманець попросив передати після лекції. ― Я його просила це ще тиждень тому здати!
― Професора Гетьманця? ― уточнив Женя. Не те щоб його дійсно цікавили стосунки викладача з адміністрацією університету, але з оцією конкретною панною, в довгій спідниці, круглих окулярах та зі жменькою веснянок на обличчі, ― цікавили. Здається, саме вона залишила Гетьманцю синець на підборідді, який той, варто віддати належне, професійно приховував чи то тональником, чи то справжнісіньким гримом.
― Та який він професор, ― насупилась панна. Женя кинув швидкий погляд на документи на її столі. Серед них була табличка, на якій, втім було видно лише прізвище ― Яворівська Н.О. ― Не викладач, а суцільна пригода. Скільки скарг як на нього, від студентів не надходить ні на кого більше. При чому які скарги! «Кидався папером», «не пускав на пару за запізнення», «принижував честь студента недоречними зауваженнями щодо його знань». Наче сміх сміхом, не виженеш його за таке, але й не проігноруєш!
― Не проігноруєш, ― погодився Женя, ледь стримуючи усмішку. ― Це неналежна поведінка для викладача.
Дівчину ж тим часом несло. Женя почав підозрювати, що обговорення пригод Гетьманця для неї насправді було найбільш улюбленим способом згаяти час.
― А те, що він залицяється до студенток? Через це про нього стільки чуток ходить! І при цьому жодних серйозних звинувачень в цьому напрямку! Хоча брешу, є звинувачення! ― Яворівська дістала з-під завалу документів на столі недогризок аркуша в клітинку і зачитала: ― Прошу вплинути на професора Гетьманця і змусити його носити ширші джинси. Зосередитися на навчанні, коли він одягається так, просто неможливо.
Женя мало не вдавився повітрям. Це. очевидно, був чийсь жарт, та все ж дуже доречний жарт. Навіть було трохи образливо, що Женя сам до такого не додумався. Втім, його феєричні заяви в кав'ярні, мабуть, затьмарили всі інші підкати студентів до Гетьманця.
― Взагалі не розумію, що ви в ньому такого знаходите, ― продовжила бурмотіти Яворівська під носа вже трохи спокійніше. ― Здоровенний, нахабний, ненормальний, галасливий та ще і старший від вас усіх майже на десяток років, при цьому в голові порожньо, як в дзвоні. От що ти в ньому знайшов?
Вона зненацька суворо поглянула на Женю крізь окуляри. Уникнути питання під цим поглядом було б складно.
― Ну… Історію він читає дуже цікаво. Схоже, що горить своїм предметом… І навчати йому теж подобається, чи не так? Людей зазвичай тягне до тих, хто настільки захоплений своєю справою.
― Він просто залишився студентом в голові й ніяк не допише свою наукову, ― зітхнула Яворівська. ― Проїдає державні кошти, засранець такий. Не позаздрю я людині, з якою у цього дурка складуться стосунки.
― Тобто він зараз вільний? ― уточнив Женя, вже задкуючи до дверей. Все необхідне він тут вже дізнався, а сердитий погляд Яворівської не обіцяв йому нічого хорошого.
― Вільний як вітер в дупі, ― огризнулась Яворівська, кинувши на Жені суворий погляд. ― Не смій мені потім скарги на нього приносити, зрозумів?
― Так, пані! ― гукнув Женя і чкурнув за двері.
***
Остання пара на цьому тижні, як на зло, мала відбутися в іншому кінці міста. Женя ненавидів цю особливість університету. Ну хто додумався розмазати студмістечко по всьому немаленькому мегаполісу? Гаразд, не зовсім по всьому, але по доволі великій його частині. І щоб дістатися з одного кінця в інший, Жені потрібно було з пів години трястися в трамваї. В душному, смердючому, літньому трамваї…
Натовп на зупинці Женю буквально заніс в салон. Можливості впасти на одне з вільних місць не видалося, бо хлопця одразу притисли до протилежної від дверей стінки і мало не всунули обличчям в плече іншого пасажира.
― Перепрошую, ― пробубонів Женя на автоматі до хлопця, якому випадковим рухом підбив ліктя і тим самим мало не вибив у нього з рук книжку.
― Все гаразд, ― відповів хлопець на диво знайомим голосом. Женя підняв погляд. Натовп пасажирів трамвая мало не притискав його до широких грудей Гетьманця. Той сьогодні був в окулярах і футболці, яка, на відміну від його звичних сорочок, не приховувала м'язи та вже змушувала Жені активно думати, а чи вміє Гетьманець підморгувати цицькою. Вони ж у нього певно теж накачані. Що ж, поїздка обіцяла бути цікавою.
― Не думав, що ви користуєтеся громадським транспортом, у вас же машина наче є.
― Я економлю на бензині, ― хмикнув Гетьманець, все ще не відриваючи очей від своєї книжки.
― Краще б навколишнє середовище поберегли, а не власні ко-ой!
Трамвай гойднуло на повороті, Женя, який до цього моменту так і не знайшов, за що триматися, інстинктивно ухопився за перше, що попалося під руку ― за плече Гетьманця ― і фактично повис на ньому.
― Обережніше, ― пробурмотів той, все ж відволікаючись від тексту. Жені знадобилась секунда, щоб відновити рівновагу, і ще одна, щоб змусити себе відпустити біцепс. Не можна бути таким гарячим і знаходитись так близько!
Гетьманець тим часом згорнув книжку й опустив її, а потім приспустив на кінчик носа й окуляри, щоб поглянути на Жені понад їх оправою.
― Мені здається, чи ти обмацуєш мене своїм коліном?
Можливо Женя і хотів би це зробити, однак його нога опинилась впритул до стегна Гетьманця лише через тиск суспільства, точніше пасажирів трамвая, а ніяк не від хтивих думок. Втім, відповідав він з очевидним сарказмом в голосі:
― Це чиста випадковість, повірте мені.
― Тоді, може, посунешся?
― Ні, ― Женя весело всміхнувся і поглянув прямо в очі Гетьманцю. В сонячному світлі було видно, що вони горіхові, з зеленим обрамленням по краю райдужки. Красивий колір, до того ж в поєднанні з зовсім чорним волоссям. ― Навіть якби міг, не посунувся.
― Які в тебе агресивні залицяння, ― Гетьманець криво всміхнувся і трохи нахилився вперед. Тепер між їхніми носами було менше сантиметра. ― Мені подобається.
У вухах Жені миттю зашуміла кров, серце закалатало швидше. От же, гад гарячий! Якщо Женя підніметься навшпиньки, то зможе його поцілувати, і ця думка ніяк не хотіла полишати голову.
― То, може, запросите мене на побачення, професоре? ― хитро мовив він, сподіваючись, що колір обличчя не видає його. Або хоча б, що Гетьманець спише його на задуху салону трамвая. ― Скажімо, наступного тижня, в п'ятницю, одразу після десятої. Якщо не маєте планів, ― Женя весело всміхнувся і пробігся пальцями по голому плечу Гетьманця, від ліктя, до початку рукава футболки, ледь відчутно лоскочучи шкіру, ― то можемо сходити кудись на каву, одразу після заліку.
Гетьманець примружив очі, тихо хмикнув і випрямився, тим самим відсторонюючись від Жені. Той вже подумав, що все, обламають його зараз, та в наступну мить відчув на спині чужу долоню, а за секунду опинився затиснений в тому кутку де до цього стояв Гетьманець: той крутонув його, щоб помінятися місцями і тепер весело всміхався Жені, притисненому до вікна.
― Я подумаю про твою пропозицію, ― відказав він нарешті. ― А поки мені час виходити. Щасти на заліку.
Підморгнувши на прощання, він поправив окуляри на носі і заходився пропихуватися до дверей. Що ж, Жені було варто дуже ретельно підготуватися.
