Раді Вас бачити!

Втім, того тижня залік не відбувся. На останній парі Гетьманець з'явився якийсь незвично збуджений, з сяючим поглядом і в м'ятій сорочці. 

― Так, на п'ятницю у мене з'явилися цікавіші плани, аніж ваші знання, тож заліковий тест переносимо на наступний тиждень.

Відповіддю йому стали вигуки обурення. Мало кому хотілося додатково пертися на тест в тиждень волі, ту саму маленьку перерву між заліковим тижнем і сесією. 

― Спокійно-спокійно, приходити не обов'язково, ― Гетьманець криво всміхнувся, ― якщо вам, звісно, достатньо наявних у вас балів для оцінки, поставлю як є. Заліковий тест дасть вам максимум двадцять балів. Для когось це не принципово, а комусь і цього не буде достатньо для трійки. Тож до консультації я даю бонусне додаткове завдання: за бажанням маєте підготувати коротеньку доповідь на тему будь-якої течії театру у двадцятому або двадцять першому сторіччях і розказати як найцікавіше. Завдання дає десять балів максимум, але, якщо читатимете з папірця, не розраховуйте навіть на один. А тепер слухайте хто скільки балів набрав за семестр. 

Женя набрав шістдесят п'ять. Трійка, якщо він не прийде на тест і на консультацію, але, якщо здасть і те, і інше, це може бути п'ятірка. Однак, щоб отримати максимальний бал за додаткове завдання у Гетьманця, треба буде добряче постаратися. Реферати той гад оцінив не надто високо, судячи з загальної кількості балів. Проміжна самостійна теж не була ідеальною, до максимуму не вистачило всього пари балів, та все ж. Гетьманець любив свій предмет і був прискіпливим до студентів, які претендували знати його на відмінно.

― Тож, хто планує робити додаткову роботу? ― спитав Гетьманець, закінчивши оголошувати бали. ― Підніміть руки, я вас порахую, хочу знати, скільки це займе часу. 

Женя криво всміхнувся і скинув долоню. В нього вже була ідея щодо того, як отримати свої додаткові десять балів. А може, навіть і більше.

***

У четвер на консультацію Женя прийшов у медичній масці, темних окулярах і глибоко натягнувши капюшон куртки на голову. Псувати Гетьманцю сюрприз раніше часу зовсім не хотілося, до того ж Женя вже передчував вираз обличчя Гетьманця в той момент, коли він почує тему його доповіді і побачить, власне, ілюстративний матеріал. 

Коли Женя зайшов в авдиторію і забився в найдальший кут, Гетьманець, здається, його навіть не помітив, а коли почали виступати інші студенти, то й зовсім сів за перший ряд, спиною до парт. Що ж, так навіть краще. 

Десь після третьої-четвертої доповіді, Гетьманцю очевидно почало ставати нудно і він рази два озирнувся порахувати скільки ще у нього студентів на сьогодні. При перерахунку, його погляд зупинявся на Жені довше, аніж на інших, втім, зовнішнього вигляду студента він не коментував. 

А ще Женя помітив, що, чим далі, тим суворіші у Гетьманця вимоги. На смак Жені його одногрупники виступали не так вже і погано. З точки зору акторської гри так точно, та й матеріал в більшості своїй вони підготували дійсно стисло і якісно, однак десяток на групу набралось зовсім мало. Гетьманець частіше ставив дев'ять, вісім, коментував кожну оцінку, казав на яку сторону теми було варто звернути увагу і проговорити, ставив питання, а одного хлопця мало не завалив. Женя починав нервувати. Залишалося сподіватися, що помада під маскою не розпливеться від вологого дихання. 

Та от, студенти закінчилися. Женя залишився останнім. Занісши оцінку в журнал, Гетьманець обернувся до нього і важко зітхнув.

― Давай швидко, що ти там підготував і підемо вже, гадаю нам обом хочеться закінчити чимшвидше.

― Це поки що вам так хочеться, професоре.

Женя всміхнувся під маскою, встав зі свого місця і пройшов до дошки, зайшов за кафедру, видихнув, обернувся обличчям до дошки і поволі почав знімати своє маленьке маскування.

― Моя тема доповіді ― дреґ-квін, ― оголосив він, відкладаючи окуляри та маску, а в останню чергу він скинув капюшон і куртку. Світле хвилясте волосся розсипалося по плечах. Женя обернувся до викладача і чарівно всміхнувся. Він не став робити яскравий макіяж для цієї події, однак підвів очі, позичив у знайомої тіні, купив помаду. Навички для такого макіяжу він ще не розгубив, тому чудово знав, що виглядає достатньо гарно, аби заслужити на яскраву реакцію. Гетьманець її і не приховував. Його брови злетіли на лоба, рот відкрився, наче він щось збирався сказати, але розгубив всі слова. ― Отже, термін «дреґ-квін» являється сленговим і означає чоловіка, що перевдягається жінкою та поводиться відповідно. Колись нас, ― Женя весело стрельнув очима в Гетьманця, ― плутали з ґеями та трансвеститами, однак ці культури не є абсолютно тотожними. Таке перевдягання не рідко використовується для виступу, а не тільки як стиль життя, і часто навіть перебільшує певні риси обраної статі. Якщо жінка перевдягається чоловіком для такого виступу, її відповідно називатимуть дреґ-кінг.

Женя весело підморгнув Гетьманцю, який досі продовжував відкривати та закривати рота, розглядаючи його обличчя. Що ж, саме час перемкнути увагу, саме так, як було на репетиції. Плавно, не спішно обійти кафедру, пройти до парти, за якою сидить Гетьманець, присісти на її край.

― Хоч популярності виступи дреґ-квін набули відносно недавно, однак чоловіки, що грають жінок в театрі ― це давня практика, ― мовив Женя тихіше, дивлячись прямо в очі Гетьманцю. ― Є версія, що одне з походжень терміну ― від слова «kween», яке означає корову, не здатну народити, тобто чоловіка, що грає жінку. Втім, підтверджень цьому немає.

Трохи прогнутися в спині, трохи нахилитися до Гетьманця не розриваючи зоровий контакт, але так, щоб сорочка тепер щільніше облягала груди, й прослідкувати як погляд професора метнувся вниз, знову до очей і ще раз вниз. 

― Імена дреґ-королеви обирають різні, та загалом вони діляться на три категорії, ― продовжував Женя, насолоджуючись тим, як Гетьманець очевидно ніяковіє. ― Це сатиричні імена, базовані на грі слів, зокрема, як відома пані Пенні Трейшн; імена орієнтовані на екстравагантність, наприклад Чі Чі ЛаРу, або ж цілком звичайні імена, що, втім, мають передісторію, культурну або історичну значущість. Імена вигадуються самостійно, або ж даються дреґ-матірю чи дреґ-домом, до якого приналежить дреґ-квін. І, звісно ж, дреґ-квін мають власні жанри виступу. 

З цими словами Женя нахилився ще нижче, чудово усвідомлюючи, що, поки він шепотітиме Гетьманцю на вухо останні рядки доповіді, у того буде неймовірний огляд крізь розстібнуті перші два ґудзики сорочки на його спідню білизну, ретельно підібрану для такого важливого моменту. Розрахунок вдався, погляд Гетьманця прикипів куди треба.

― Існують дреґ-королеви, які грають у сатиру, перебільшення, часто звертаються до непристойностей і будують своє шоу саме на цьому, ― промуркотів Женя, з насолодою відмічаючи, як червоніє вухо Гетьманця. ― Існують ті, що будуть своє шоу на пародіюванні відомих осіб, наприклад, леді Ґаґи. Є ті, що надають перевагу виступам на конкурсах краси. Такі намагаються як найточніше попасти в реалізм, відтворити жінку косметикою, поведінкою, манерами.

Гетьманець підняв руку. Потягнувся до Жені, не втримався, очевидно, або ж навпаки, хотів відсторонити. Саме вчасно. Перш ніж його пальці торкнулись Жені, той легко випростався, зіскочив з парти і легким рухом стер пальцем помаду з нижньої губи. 

― А є пост-модерністські дреґ-квін, які навмисно обирають неохайний образ, перуки, вбрання. Вони піднімають гострі соціальні теми і у своєму виступі не рідко стирають межу між двома статями.

З цими словами Женя легко підчепив перуку і нарешті її позбувся. Власне короткострижене волосся давно вже змокло і потребувало свіжого повітря. Як тільки образ було зруйновано, Женя повернувся до своєї звичної, хлопчачої постави, в якій не було помітно грудей, а рухи були розхлябанішими та легшими. Вільнішими. 

― Дреґ-квін шоу становить собою вагомий аспект життя ґеїв, ― продовжив він, складаючи перуку та підбираючи свою куртку, ― втім саме з їх сторони не рідко дреґ-квін отримують найбільшу критику за викривлення образу. Втім, ця культура вже стала відомою візитівкою зокрема на парадах, оскільки жоден з них не обходиться без подібного виступу. На цьому у мене все.

Женя повернувся знову обличчям до Гетьманця та сперся спиною на кафедру. Викладач, здається, досі був вражений цим маленьким виступом. Хоч сам по собі він нічого особливого не представляв, для Жені це був цікавий експеримент, повернення до однієї зі старих ролей і швидке переключення з однієї на іншу для враження свого єдиного глядача.

― Яка моя оцінка? ― весело спитав Женя, коли Гетьманець майже хвилину після закінчення доповіді продовжував сидіти тихо і свердлити його поглядом. Почервонили у нього не лише вуха, але і вилиці. 

― А яку ти хочеш? ― похмуро спитав він нарешті. 

― Найвищу, звісно! Не дарма ж я так готувався. 

― За спробу спокуси викладача я тобі балів не завищуватиму, ― пробурмотів Гетьманець, відкидаючись на спинку стільця і схрещуючи руки на грудях. ― Втім, маю визнати, в кілька хвилин ти вклав найосновніше та найцікавіше. До того ж спосіб презентації доволі креативний. Театральний, я б сказав. 

― Ну звісно, ― Женя звів плечима. ― Я ж майбутній актор, не забувайте про це. 

― Забудеш тут, ― похмуро буркнув Гетьманець, зітхнув і нарешті взявся до ручки. ― Добре. Маєш свої десять балів. І я підкреслю, що це не через чорне мереживо. 

― Ви мене в цьому запевнюєте, чи себе? ― весело спитав Женя, спостерігаючи за тим, як Гетьманець виводить оцінку. 

― Іди вже, ― буркнув той. ― Чекаю на заліку.

― Я не підведу ваших очікувань, ― весело відказав Женя і впевнено пішов до дверей. Що ж, залишилося успішно написати контрольну. Це має бути легко.

***

Легко не було. В понеділок була похмура погода, небо наче до кінця не вирішило, чи дощитиме сьогодні, чи ні, і ганяло по собі сірі хмари. Через них в авдиторіях було сіро, а студенти були ще більш сонні, ніж зазвичай. Женя, почувши зранку будильник, серйозно задумався над тим, що не так йому вже і потрібна та п'ятірка з історії. Втім, після чашки кави він згадав, що до оцінки має йти ще і дуже гарячий викладач, тож відвідати залік було варто.

Дорогою Женя не втримався і зайшов до кав'ярні по другу чашку кави, бо голова думати відмовлялась зовсім. Вже на виході він майже зіштовхнувся з іншим відвідувачем, знайомо високого зросту, широкоплечої статури, однак на диво незнайомого одягу та запаху. Гетьманець був не в сорочці й навіть не у своїх обтягуючих джинсах, а в старому, запилюженому светрі та не менш потяганих робочих штанах, на яких до того ж виднілися зелені плями від трави на колінах. Від светра терпко пахло димом та трохи потом. В довершення картини Гетьманець був не голений і, очевидно, дуже сонний. 

― Доброго ранку, ― привітався Женя, втім, Гетьманець його, здається, не помітив. Пройшов повз і, як справжній зомбі, покрокував до каси за кавою. Женя зловив себе на думці, що от сьогодні, конкретно сьогодні, залюбки затягнув би Гетьманця в ліжко лише для того, щоб солодко доспати кілька годин.   

Втім, на подив Жені, за пів години на пару Гетьманець прийшов вже значно свіжіший. Коли він відкривав кабінет, светр змінився на сіру, хоч і м'яту, та все ж чисту сорочку, підборіддя було начисто виголене, а їдкий запах диму значно послабшав. 

«Він що, в туалеті голився?» ― майнуло в голові Жені і водночас викликало навіть захоплення тим, як ревниво Гетьманець ставиться до своєї зовнішності перед студентами. 

Та хоч зовні Гетьманець і посвіжішав, він досі був утомлений. Бланки з завданнями він роздав мовчки, на студентів майже не дивився і, здається, найбільш був зацікавлений склянкою з кавою, що чекала його на столі. 

― У вас година, можете починати, ― сухо буркнув він, впав на стільця, закинув ноги на викладацький стіл і схоже, збирався цю годину проспати. Женя здивовано скинув брови, а потім опустив погляд в завдання. Волосся на його голові заворушилось. Тест не виглядав простим від слова зовсім.

Наступну годину Женя з усіх сил намагався згадати найдрібніші деталі з усього того матеріалу, який вони проходили впродовж семестру. На перший погляд здалося, що в тесті забагато дат і подій, Женя мало не запанікував. Та варто було вдихнути, заспокоїтись, почати, й справа пішла. Питань було багато, втім, часу на кожне йшло мало. Студенти, що прийшли на залік, не намагались перемовлятися і, схоже, навіть не ризикували списувати, втім, Жені було не до розглядання одногрупників. Можливо, Гетьманець навпаки давав змогу таким чином підтягнути оцінки, звідки йому знати? 

Коли час закінчився, в Жені все було готове. По черзі студенти здавали свої аркуші, кладучи їх на стіл перед брудними кросівками Гетьманця, прощалися і шли собі. Женя останній підійшов до стола і поклавши тест, залишився стояти. 

― Я дивлюся, вам не завадить ще одна кава, професоре, ― мовив він, коли Гетьманець похмуро окинув його поглядом. ― Ми саме збиралися на одну, одразу після того, як я перестану бути вашим студентом. Але сьогодні, тільки сьогодні, я готовий обмежитися вашим номером телефону.

Гетьманець насупився ще більше. Під його поглядом Женя вперше відчув, що перегинає. Досі йому було легко і весело фліртувати з цим викладачем, бо він жодного разу не зупинив його і навіть підігравав. Але тепер тому, очевидно, було не до жартів. І що як флірт з Женею для нього був лише жартом? Грою. Якщо так, то це дуже образливо. Женя ж лише заради нього витратив на цю дурну історію купу часу! 

Втім, за мить Гетьманець прибрав ноги зі стола, випростався, повернув до себе тест Жені, начепив на носа окуляри і взявся за перевірку. 

― Я не в найкращій формі для побачення, але обіцянка є обіцянка, ― пробурмотів він тихо. ― Зважай, що цієї ночі я спав замало, тож можу буди трохи загальмованим.

― Якщо причина безсоння не була моїм конкурентом, то це не проблема, ― Женя полегшено всміхнувся. Гетьманець на мить відволікся, підняв на нього скептичний погляд, а потім повернувся до тесту. Плюсик, плюсик, плюсик… Він ставив помітки про правильне виконання завдання швидко і розмашисто, виводив кількість балів за блок так само. 

Коли Гетьманець дійшов кінця, то насупився. Переглянув аркуші ще раз, перечитав окремі питання, а потім нарешті відклав тест і зсунувши окуляри на лоба, поглянув на Жені. 

― Знаєш, ти цього семестру перший, хто написав заліковий тест на відмінно. 

― То мені до кави буде тортик за це? ― Женя розплився в задоволеній посмішці. ― Я люблю з кремом.

Гетьманець всміхнувся, важко зітхнув і похитав головою. 

― Я зараз перевірю інші, здам папірець в деканат і от після цього ти вже не мій студент. Якщо дочекаєшся, повезу тебе на найсмачнішу у світі каву і круасани. 

― Звучить спокусливо, ― всміхнувся Женя. ― Я чекатиму біля машини.

***

Почекати довелося трошки довше, аніж Женя розраховував, але коли Гетьманець вийшов з корпусу й відкрив машину, воно того було варте. 

― А як же поцілунок на очах всього кампусу, щоб вже точно ніхто не сумнівався, що ти спиш зі студентами, але не своїми? ― весело спитав Женя, забираючись на пасажирське сидіння.

― Залиш трохи таємничості для моєї особи. Ти колись випустишся, а мені тут ще працювати. Пристебнися, ― пробурмотів Гетьманець, заводячи двигун і вивертаючи з парковки. 

― А тобі треба та таємничість? ― скептично спитав Женя. ― І так же всі в курсі, що ти значно розкутіший зі студентами, аніж прийнято. При чому, це не обов'язково стосується саме стосунків.

― Хочеш сказати, що у мене кепська репутація? ― Гетьманець покосився на Жені. ― І що ж про мене говорять студенти в мене за спиною? 

― Ти не повіриш…

― Спробуй мене запевнити. 

Женя тихо фиркнув. Машина тим часом залишала кампус позаду.

― Ну, перше, що я про тебе почув, коли побачив прізвище у розкладі ― це стогони страждань.

― Мені вже подобається, ― відказав Гетьманець, широко всміхнувшись. 

― Потім казали, що в тебе на лекціях весело, потім, що ти даєш багато самостійних… Сашко сказав мені, що твої пари мені певно сподобаються і я дарма пропускаю. 

― Він мав рацію? ― в голосі Гетьманця відчувалося самовдоволення.

― Безперечно, ― зітхнув Женя. ― Хоча і нервів ти мені помотав з домашкою.   

― Я повторюся, але нічого було прогулювати. Я ставлю оцінки за знання свого предмета, а не за красиві очі, й виключень навіть для дуже красивих очей не люблю. «Хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього». 

― Ого, сильно сказано. Твої слова?

― Ні. 

Машина тим часом вивернула на дорогу за місто. Багатоквартирні будинки поступово змінилися приватними, а потім й зовсім перейшли в ріденький ліс. Судячи з ландшафту, від міста вони віддалялися все далі й далі.

― Не схоже, що тут є кав'ярні, ― відмітив Женя, коли вони згорнули з асфальтованої дороги на дуже підозріле бездоріжжя.

― Не схоже, але кава тут є, ― відказав Гетьманець, впевнено їдучи далі. А от Жені чогось згадалося, що в багажнику цей хлопець возить ножі та кейс дуже схожий на той, в якому возять зброю. 

Далі їхали вони не довго. Ще хвилин п'ять і позашляховик загальмував на березі невеличкого чи то озерця, чи то ставочка. Доволі приємна місцина з чистим пляжем, тихими заростями навкруги й жодною іншою людиною в полі зору. Женя нервово ковтнув слину. Все це помножене на ранковий вигляд Гетьманця наштовхувало на думки про маленьку могилку в заростях, можливо навіть без хреста. Женя постарався ці думки прогнати якнайдалі: якби він настільки дістав викладача, той певно знайшов би кумедніший спосіб його позбутися.

Гетьманець, заглушивши двигун, вийшов з машини і поліз у багажник. Женя вийшов слідом, повільно обійшов машину і вперся поглядом в лопату, яку Гетьманець притулив до бампера машини. Щось це все менше походило на перше побачення.

― Я тут згадав, як ти казав, що любиш викрадати і розчленовувати нахабних студентів, ― мовив Женя, не відводячи очей від лопати. ― Ти ж жартував тоді, правда? 

Гетьманець відволікся від копання в багажнику і здивовано поглянув на нього. Потім перевів погляд на лопату. Знову поглянув на Жені. А в наступну мить почав сміятися. 

― Господи, ти що вже там надумав? ― Він взяв лопату і прибрав її назад в багажник, а потім дістав звідти шерстяну тонку ковдру і кинув її Жені. ― Стели давай, дурко. Звісно, я тоді жартував. Зачекай, знайду плитку і буде кава… 

Він ще тихо сміявся, коли Женя, насуплений і обурений такою реакцією пішов ближче до води, аби кинути та розстелити там ковдру. Ну от що в цьому всьому смішного, га? Він же справді перелякався, взагалі-то! А Гетьманець… Женя роздратовано цикнув і різко сів на ковдру, втупившись поглядом у спокійну воду озера.

― Тримай, ― перед Женею з'явився паперовий пакет, від якого приємно пахло свіжою випічкою. ― Перед заліком купив, а з'їсти не встиг. 

― Та йди ти до біса, ― пробурмотів Женя невдоволено, відштовхуючи від себе пакет і руку Гетьманця, що його тримала. За мить той сів і нахилився так, щоб зазирати Жені прямо в очі.

― Я тебе настільки налякав тою клятою лопатою? 

― Ні.

― Тоді чому ти сердишся?
Замість відповіді Женя штовхнув Гетьманця в плече. Той зітхнув, а потім раптом настовбурчив Жені волосся. 

― Що б я не зробив не так, вибач мені, ― зітхнув він важко. ― Лякати я тебе точно не хотів. А лопата у мене з собою, ну бо я взагалі вожу з собою багато корисних штук. Плитку от, наприклад. 

Він кивнув в сторону. Женя підняв погляд. Біля ковдри на піску дійсно стояла портативна газова плитка, а на її вогні ― турка під каву. 

― Як тобі взагалі спало на думку, що везти людину в подібну глушину ― гарна ідея для першого побачення? ― пробурмотів Женя невдоволено, розслабляючи плечі і все ж беручи до рук паперовий пакет. В ньому були свіжі круасани, вже не теплі, але доволі пухкі та м'які. Женя одразу ж згадав, що не снідав. 

― Мені здавалося, що ти не з лякливих, от і вирішив, що це гарна ідея, ― звів плечима Гетьманець. ― До того ж доволі креативна. Певен, що пити каву на пляж тебе ще ніхто не возив. 

― В глухий ліс мене теж ще ніхто не возив, але я не сказав би, що це позитивний досвід, ― буркнув Женя і ткнув Гетьманця ліктем в бік. А тоді дістав круасан і відкусив перший шматок. Настрій від того помітно поліпшився. ― Нащо тобі ножі й лопата в багажнику? І кейс той… в ньому ж гвинтівка, так? 

― Так, ― просто відповів Гетьманець. Удар ліктем він, здається, взагалі не помітив. ― Все це мені треба на полюванні. Я мисливець. Це моє хобі. На цих вихідних от їздив… Не те щоб на полювання, але, скажімо так, на розминку. 

― Тому такий втомлений?

― Так, ― Гетьманець зітхнув. Женя теж зітхнув, але полегшено. Пояснення дійсно було логічним та й цей хлопець цілком виглядав тим, хто міг би мати таке незвичне хобі. Поки Женя розмірковував над всім цим, підійшла кава і Гетьманець заходився розливати її по пластикових кухликах. Напій мав дійсно гарний запах, тож про якість кави він, певно, не збрехав. 

― І на що ж ти зазвичай полюєш? ― спитав Женя, отримавши в руки одну з порцій. 

― На дрібноту, в більшості, ― звів плечима Гетьманець. ― Качки, зайці, іноді лисиці, якщо лісництву потрібно. Але часом впольовую зовсім не те що сподівався. 

Він кинув веселий погляд на Женю. Той тихо фиркнув. 

― Мені здається, що цього разу тебе вполювали, а не навпаки.

― Не без того, ― Гетьманець всміхнувся, задоволено примружив очі й зробив перший ковток кави. ― Чого ти від мене очікуєш тепер? Після цієї кави? Щось швидке і без зобов'язань, чи серйозніше? Я маю знати, на що розраховувати. 

― Взагалі-то я так далеко не загадував, ― Женя звів плечима і перевів погляд на непорушну воду озера. ― Я такі речі не планую, насправді. Раптом з'ясується, що в ліжку ти та ще колода, тоді нічого серйозного в нас не вийде. Або цілуватися не вмієш. 

― Ти зараз мене двічі образив так сильно, що навіть уявити собі не можеш, ― пробурмотів Гетьманець у відповідь. ― Хоча я розумію твій підхід. Він мені більш ніж знайомий.

― Справді? 

― Справді.

Женя здивовано поглянув на Гетьманця. Той тепер теж дивився на озеро і задумливо всміхався. 

― Тому у мене насправді рідко виходить будувати стосунки, а не… а не просто переспати на одну ніч. Подумав, що тобі варто про це знати. 

― Я це врахую, ― гмикнув Женя, посміхаючись кутиком губ. ― Та втім, знаєш, я не проти почати з простого «переспати на одну ніч». Подивимося, чи справді ти так гарно цілуєшся, як про це говорять, чи ні. 

― А про це говорять? ― Гетьманець одразу ж пожвавішав.

― Ні, я тебе надурив, ― Женя вдоволено вишкірився, а потім нахилився ближче до Гетьманця і легенько штовхнув його плечем. ― Втім, ти легко можеш це виправити. 

Гетьманець вигнув брову, всміхнувся і відставив кухлик подалі на ковдру, перш ніж розгорнутися до Жені та покласти долоню йому на стегно.

― Тоді прямо зараз цим і займуся.