Раді Вас бачити!

Лекції Гетьманця проходили двічі на тиждень і Женя мусив визнати, що, як їх не прогулювати й уважно слухати, то завдання, які Гетьманець давав додому, виконувалися просто та швидко. Та це не підіймало настрою, адже теми, які Гетьманець дав для рефератів, виявилися доволі глибокими та, можливо, займуть більше часу, аніж Женя запланував на початку. Зокрема все, що стосувалося азійського театру, Женя вивчав вже другий тиждень і, хоч би якою цікавою не була та культура, хотілося б все ж вилізти з Інтернету і вибратися хоча б на невеличку вечірку, підчепити когось на одну ніч, аби нарешті викинути з голови ті кляті чорні облягаючі джинси на викладачі історії…

― Я його ненавиджу, ― бурчав Женя черговим ранком, крокуючи з Заром до корпусу під парасолею. Сьогодні вони мали лекції в одній будівлі. ― Мало того, що завалив домашкою, так ще і на кожній парі знущається. У вас він теж папером плювався щоразу, якщо ви відволікалися на лекції? 

― Плювався, ― кивнув Зар і важко зітхнув. ― І, чесно кажучи, це ще не найгірше, що він робив на лекціях. Був випадок, коли він розмалював перманентним маркером обличчя студенту, що закуняв на його парі після нічної зміни. 

― Справді? І хто ж це був? ― Женя здивовано скинув брови, повертаючи голову до друга. Втім, саме в цей момент той поліз ритися в сумці й спіймати його погляд в Жені не вийшло.

― Не пам'ятаю вже… Зачекаєш, поки я покурю? 

Вони зупинились під навісом перед корпусом, де вже стояли з цигарками двоє дівчат і один хлопець й про щось тихо переговорювалися. Одна з дівчат привітно підняла руку, коли Зар наблизився, але нічого не сказала. 

― У тебе не буде проблем? Біля корпусів же не можна курити, ― нагадав Женя, оглядаючись навколо. ― Прийде профспілка та…

― Я поки їх не бачу, ― буркнув Зар невдоволено і сунув пачку в руки Жені, намагаючись прикурити від сірника. ― А гребти на інший бік вулиці та мокнути зайвий раз під дощем нікому не хочеться. Якщо хвилюєшся, краще прикрий мене. 

― Бовдур, ― пробурмотів Женя невдоволено, але став так, щоб з вулиці цигарки в руках друга було не видно. Як тільки Зар зміг нарешті затягнутися, під навіс заскочила ще одна людина.

― Хто поділиться цигаркою, накину бал, ― почувся знайомий голос за спиною. Женя різко обернувся. Пальто Гетьманця було вологе на плечах і спині від дощу, а в руці він тримав теку, якою, схоже, прикривав голову, поки йшов вулицею, бо тепер з неї накапала вода. Не довго думаючи, Женя дістав цигарку з пачки Зара, яку той так необачно залишив в його руках, і простягнув викладачу.

― Прошу.

Гетьманець здивовано поглянув на нього, вигнув брову, однак цигарку взяв і одразу ж підпалив від запальнички.

― Тебе цей бал не врятує, але дякую. Рут, так? Третій курс, акторське.

― Так, це я, ― кивнув Женя і всміхнувся так чарівно, як тільки встиг навчитися за свої двадцять з невеличким років. ― Здивований, що ви мене пам'ятаєте, професоре. 

― Я не професор, ― відмахнувся Гетьманець. ― Й сподіваюсь, що ніколи ним не стану.

Він видихнув дим і криво всміхнувся. Женя спантеличено схилив голову набік. Якесь дивне зауваження для викладача, який, очевидно, не перший рік викладає. Хіба у них не ціль знайти щось нове у своїй сфері?.. Хіба не тому вони киснуть при університеті цілими днями?

Втім, довго над цим розмірковувати йому не дали. 

― Знову смалите під корпусом? ― похмуро запитав хлопець трохи вищий за Женю, білявий, дуже милий, але з суворо насупленими бровами. ― Називайте прізвища. 

― З якого дива нам вже не можна просто постояти під корпусом? ― Зар прудко сховав руку з цигаркою за спину і криво всміхнувся. ― Чим доведеш, що ми смалимо, Самойленко?

― Назаре, ― хлопець поглянув на нього, як на останнього дурня. ― У тебе смердить з рота, від руки та досі димить зад. Втім своє прізвище можеш не називати, і так запишу, і цього разу одним зауваженням не відбудешся! А ви… ― він поглянув на інших нікотинозалежних і запнувся, зустрівшись поглядом з Гетьманцем. Той, на відмінну від студентів, і не думав ховати цигарку, навпаки, показово затягнувся і весело всміхнувся. ― Богдане Ігорьовичу, вам теж тут не можна палити. 

― Я знаю, ― просто відказав Гетьманець. ― Обіцяю так більше не робити, якщо пробачиш нам цей маленький випадок. 

― Я не можу просто проігнорувати це! ― обурився Самойленко. ― Це суворе порушення правил університету та… 

Гетьманець зупинив його жестом.  

― Пропоную угоду. Ти ігноруєш нас наступні три хвилини, а я ігнорую твої запізнення зі студради на мої лекції наступний тиждень, ― він знову затягнувся димом і видихнув його в сторону. ― Адже боюсь тобі, як відміннику, буде не дуже приємно отримувати штрафну домашку щоразу, як ти не встигаєш в мою авдиторію до дзвоника, чи не так?

― Ви… ― Самойленко хотів було щось сказати, однак обурення, що піднялось в ньому, схоже, заважало формулювати думки. Женя не втримався від тихого смішка. ― Три хвилини, ― видихнув Самойленко за мить. ― Якщо хтось з вас буде тут за три хвилини, отримає догану. 

― Домовилися, ― всміхнувся Гетьманець і весело йому підморгнув. Хлопець на цю усмішку невдоволено фиркнув і, різко розгорнувшись на п'ятах, пішов до корпусу.

Усмішками його проводжали всі студенти, що стояли під навісом, втім, затримуватися вони не ризикнули. Трійка, що стояла тут раніше, покидали недопалки до смітника і поспішили до корпусу. Одна з дівчат, та, що знайома Зара, м'яко всміхнулась Гетьманцю:

― Дякуємо вам.

― Пусте, ― відмахнувся той й теж відправив недопалок в смітник. ― До зустрічі на парі. 

Зар розпрощався зі своєю цигаркою останнім, коли під навісом залишалися вже лише він з Женею.

― Ти винен мені цигарку, ― буркнув, розправляючи парасолю і направляючись до входу в корпус. ― Але я готовий її тобі пробачити, якщо ти зараз визнаєш, що Гетьманець не такий вже і поганий.

― Це з якої сторони подивитися, ― скривився Женя. ― Певен, Самойленко так не думає. 

― Він може і ні, ― звів плечима Зар. ― А от ти думаєш.

***

За два тижні відвідування пар Гетьманця, Женя зрозумів ще дещо про цього викладача, окрім того, що він любить обтягуючі джинси, увагу до свого предмету і прямоту в розмові. Окрім всього цього, він любив проводити раптові самостійні по пройденому матеріалу. Без попередження велів діставати листочки та буквально за п'ять хвилин проводив тест, а потім повертався до лекції. Тести були в більшості не складні й дійсно короткі, однак іноді весь тест складався з одного відкритого питання і тоді було складніше. В останній раз Жені не пощастило: йому випало питання з матеріалу, який він проробити ще банально не встиг, щось про індійський середньовічний театр. 

П'ять хвилин, коли ти знаєш що писати, здаються дуже малим проміжком часу, однак коли ти не маєш жодного уявлення що писати ― це вічність, за яку Женя встиг занудьгувати достатньо, аби замість хоча б якогось натяку на відповідь написати на аркуші для Гетьманця жарт. Кінець кінцем, балу за тест він все одно не отримає, а привернути до себе увагу викладача йому кортіло. 

Однак тепер, коли настав час отримати назад свої роботи з оцінками, Женя був не надто радий тій витівці. Що ж він там такого написав, що Гетьманець постійно поглядав саме на нього, поки роздавав ті злощасні аркушики? Щось дотепне, здається…

― Дуже смішно, Рут, ― сказав йому Гетьманець, залишаючи на парті аркуш з завданням і великим червоним нулем за нього. ― Подивимося, чи будеш ти такий самовпевнений на заліку.

Женя нервово ковтнув слину і взяв папірця до рук. Його рукою на місці де мала б бути відповідь на питання, було охайно виведено: «Сьогодні я завалю цей тест, але колись я завалю тебе, Богдане».

Він різко обернувся, саме вчасно, щоб помітити, що Гетьманець всміхається. Криво, насмішкувато, однак всміхається. І що б це значило?.. 

Повернувшись до розглядання аркуша Женя помітив, що на ньому було ще щось написано зі зворотної сторони. Перегорнувши, він здивовано поглянув на розмашистий напис: «+1 за цигарку». 

Що ж, за результатом він отримав бал за цю самостійну, хоч і не зовсім чесно. Було щось в тому, що Гетьманець заніс цей бал сюди, а не приплюсував до якоїсь іншої роботи. Можливо, Зар мав рацію і цей викладач не така вже й скабка в дупі. 

***

― Все! ― видихнув Женя і зберіг документ. Два реферати були готові, рівно половина роботи виконана. Він не дурний відкладати все наостанок, коли й по інших предметах буде завал. Краще швиденько розібратися з хвостами та нарешті піти на вечірку, що саме розпочиналася прямо у дворі гуртожитку. Здається, сьогодні якась пам'ятна дата для університету, тож для студентів проплатили пиво, ковбаски, і тепер все те заманливо звучало з двору студентським сміхом прямо у вікно Жені. Той спеціально не став його закривати, щоб мати мотивацію закінчити реферат якнайшвидше. 

Схопивши з гачка куртку, він прожогом вискочив спочатку в коридор, а тоді на вулицю і з задоволенням вдихнув свіже весняне повітря. Грала музика, шуміли хлопці та дівчата, що вже встигли відкрити пиво. Женя і собі вхопив пляшку та постарався знайти, де можна взяти закуску. Втім, гриль, здається, досі не розвели. 

― Серйозно? Ви притягли гриль, вугілля, але не взяли нічого для розпалу? Хто так взагалі робить? 

Женя обернувся. В дальньому кутку майданчика стояли кілька його однокурсників і Гетьманець. Саме його   низький, голосний голос і долинув аж сюди. Тихим цей хлопець точно не був. 

― Ну не подумали ми, ― зітхнув Сашко і невдоволено, вперши руки в боки. ― Ми цим вперше займаємося. Що підійде для розпалу? 

Женя підійшов до них ближче і зміг побачити в грилі вугілля і кілька спалених сірників. Схоже, досвіду в Сашка з таким точно не було. 

― Можна було б спробувати сухостій, але де ми його візьмемо на початку травня, ― зітхнув Гетьманець важко і провів долонею по волоссю. ― Здається, в мене в машині був розпал, а, якщо не було, можна зганяти за ним, тут магазин недалеко. Моліться, щоб він у мене був, інакше здеру з кожного плату за бензин. 

― Вже молимося, ― всміхнувся Женя. ― І на наявність розпалу і на вас. Професоре.

Гетьманець різко обернувся і похмуро зміряв Женю поглядом. 

― Я ж тобі вже казав… Хоча забий. Я по розпал.

Він махнув рукою і широким кроком рушив до парковки. Женя, сам не знаючи нащо, пішов за ним. Можливо, перший ковток пива на голодний шлунок зробив його сміливішим, а можливо наполовину готове домашнє, втім, зараз він почувався достатньо нахабним, аби хоч спробувати зблизитися з цим дивним, але доволі цікавим викладачем. 

― Не знав, що ви любите відвідувати студентські вечірки. 

― А хто не любить відвідувати вечірки, де роздають безкоштовне пиво, ― фиркнув Гетьманець у відповідь. ― Ти ж теж тут, а не за домашнім завданням. Хоча я знаю, що деякі твої одногрупники надають перевагу навчанню, а не розвагам. Ти не з них, чи не так?

― Я вважаю, що у всього має бути золота середина, ― всміхнувся Женя. ― З навчанням на сьогодні я вже закінчив. І, якби не ваші дурні реферати, закінчив би на дві години раніше.

― Якби не було твоїх дурних прогулів, не було б і рефератів, ― відказав Гетьманець, дістаючи з кишені ключі від машини та клацаючи кнопкою сигналізації. Звуком йому відізвався здоровий чорний позашляховик, щедро заляпаний брудом після останнього дощу. Хоч би як він не виглядав неохайно, Женя достатньо гарно знався на машинах, щоб зрозуміти: такий монстр не по кишені звичайному викладачу. 

― А ви любите гарні тачки, ― зауважив він весело. ― Що ви ще любите, професоре? Окрім як мучити боржників, звісно. 

Гетьманець, що саме поліз в багажник, поглянув на Женю через плече. В цей момент в Жені була змога дізнатися, що ж возить Гетьманець з собою в машині. З собою він возив якесь сміття, сокиру, набір ножів і довгий підозрілий кейс. Там цілком могла лежати гвинтівка й це вже, на думку Жені, було цікаво. 

― Викрадати й розчленовувати надто нахабних студентів, ― хмикнув Гетьманець і з гармидеру, що панував в багажнику, без жодних проблем дістав невелику пластикову пляшечку, поглянув на неї на світло. Пляшка була повна добре як на третину. ― Гм, має вистачити для спалення твого трупа. 

― Ваше почуття гумору на рівні моїх оцінок, ― хмикнув Женя і зробив ще ковток пива зі своєї пляшки.

― Ну, значить, вже не таке погане, ― звів плечима Гетьманець, закриваючи багажник і ставлячи машину знову на сигналізацію. ― Якщо ти хочеш до мене підкотити, Рут, то май на увазі, що я, по-перше, не по хлопцях, по-друге, зі своїми студентами не зустрічаюся принципово. І тим паче не сплю. 

― Тобто мені почекати до кінця семестру? ― Женя весело всміхнувся, розгортаючись, щоб йти назад до кампусу. ― До речі, а правда, що ви залік сексом приймаєте? 

В наступну мить Жені прилетів запотиличник. Не сильний, втім, неприємний. 

― Агов! ― обурено вигукнув Женя, повертаючись до Гетьманця. 

― Дурню не верзи, ― пробурмотів той невдоволено. ― Не сплю зі студентами, значить не сплю, навіть за заліки. А тобі тим паче про таке думати не треба, ти розумний хлопець, такі підходи точно не знадобляться.

― Я не хлопець.

― Що? 

Женя весело розсміявся. Може побачення йому поки й не світило з Гетьманцем, але побачити хоча б отакий спантеличений вираз його обличчя, вже було варто багато чого.

― Тобто… дівчина? 

― Майже вгадали! Євген ― це моє прізвище, професоре. Хоча друзі мене звуть саме Женею, тож і ви можете, ― він не втримався від широкої усмішки, спостерігаючи, як вираз обличчя Гетьманця стає все більш і більше розгубленим. ― А щодо питання хлопець я чи дівчина, яка вам різниця? Ви ж все одно не збираєтеся зі мною спати до кінця семестру. Чи вже передумали? 

На цих словах Жені весело підморгнув і рушив назад до галявини, залишаючи Гетьманця відкривати і закривати рот від подиву посеред парковки. Не тільки ж йому змушувати студентів ніяковіти. Хай трохи постраждає, намагаючись розібратися, це буде чесно.