Спочатку:
На сторінку книги
― Євген Рут!
Викладач доходить до його прізвища в перекличці і підіймає погляд на авдиторію. Женя важко зітхає і підіймає руку. Зараз почнеться…
― Наш невловний пан Рут вирішив з'явитися на моїх лекціях? Яка честь! А чого ж ви вирішили завітати не в червні, прямо на залік?
― Мені порекомендували прийти раніше, кажуть тут лекції читає секс-символ, ― Женя кривить губи в посмішці. Брова лектора здивовано вигинається. ― Та схоже сьогодні ви замість нього.
Поміж партами котиться сміх. Студенти намагаються стриматися, та жарт все ж вдалий, Женя собою задоволений, навіть Сашко, що сидить поруч, і який власне і затягнув його все ж на ці пари, всміхається. Викладач, на подив Жені, не сердиться, не закочує очі, як це робили інші, коли студенти проявляли характер. Ні, цей лише тихо хмикає й опускає погляд назад в журнал.
― Судячи з усього смак у вас, пане Рут, десь на рівні оцінок. Железняк Ольга тут?
Авдиторією знову прокотився ледь стримуваний сміх, але тепер сміялись вже з Жені і від цього до вух неприємно прилила кров. А цей викладач мав гострого язика. Що ж, Сашко мав слушність, прийти сьогодні було варто, і не лише через оцінку.
Поки викладач закінчував перекличку, Женя його уважно розглядав. Хоча що там можна побачити, поки той сидить за столом? Широкі плечі, затягнуті в темно-сіру, трохи м'яту сорочку, розстібнуту на два перші ґудзики, темне волосся, що здається стирчить у різні сторони і сьогодні певно не бачило гребінця. Віком максимум на десять років старший за власних студентів, сивини в волоссі ще не видно, зморщок наче теж, зовсім молодий, але не такий молодий як професор Семенко, що лише нещодавно закінчив аспірантуру. Молодий, і все ж симпатичний, Женя має це визнати. Темні брови і глибоко посаджені очі надають його обличчю суворий вираз, однак загалом цей лектор має правильний профіль, чіпкий погляд, чисто виголене підборіддя і тонку лінію губ. Побачивши його на фото, Женя, певно, свайпнув би вправо. Однак він на парі, тому лише звичним жестом куйовдить собі коротке волосся, машинально відмічаючи, що і йому б варто підстригтися. Але то потім, бо поки Женю в першу чергу цікавить лише одне питання: чого в цьому університеті всі викладачі такі молоді та гарячі?
― А як його звуть і що він викладає? ― прошепотів Женя сусіду майже в вухо, коли викладач вже доходив до кінця довжелезного списку їхнього потоку. От і не ліньки йому весь було читати…
― Гетьманець Богдан Ігорьович, ― пробурчав Сашко, невдоволено відсуваючись від одногрупника та його подиху. Навіть носа потер, куйовдячи русяві вуса, бо Женя від учорашньої вечірки не встиг почистити зуби. ― Читає курс «Історія драматичного театру: від греків до сучасності». Ти пропустив всю античність і середні віки. Ми минулого разу про Шекспіра слухали.
― Богдан Ігорьович, значить…
― Ти, очевидно, не про навчання думаєш, так? ― Сашко виглядав не надто щасливим від цього відкриття. ― Повір, краще зосередитися, бо матимеш проблеми й…
Його обірвав вологий нерозпізнаний летючий об'єкт, що влучив Жені точнісінько в щоку. Навколо запала тиша. Жені знадобилася рівно секунда, щоб зрозуміти: невідома штука прилетіла в ту щоку, що була повернута до викладача, а не до аудиторії.
― Отож-бо, тема сьогоднішньої лекції: що сталося з європейським театром після Шекспіра, ― спокійно оголосив викладач і розгорнувся до дошки, по дорозі поклавши на стола корпус від ручки. Без стрижня. Порожній, як трубка. Женя опустив погляд на штуку, що прилетіла йому в щоку і впала на коліна: це була звичайна паперова кулька. Якою Богдан Ігорьович плюнув в Женю через два ряди парт. Якого біса?
***
Під кінець лекції Женя мав визнати: він дарма ігнорував предмет з нудним словом «історія» на початку. Хоча б тому, що з такою кількістю жартів та приколів, історію ще ніхто і ніколи не викладав. Жені, в будь-якому випадку. Здавалося б, що може бути захопливого в історії розвитку драматичного театру років за чотириста-п'ятсот до винаходу телевізора? Але Женя слухав уважно всі дві академічні години і навіть не згадав про те, що завантажив собі на телефон гру на випадок, якщо лекція буде нудною. До біса гру, йому ледь не вперше було цікаво слухати матеріал!
Гетьманець не читав з книжки, він розповідав і доповнював оповідь короткими записами на дошці, ходив навколо свого столу, підсумовував події лаконічними описами та кепкував з історичних особистостей, розбавляючи матеріал цікавими й часто веселими фактами з життя тих людей. Женя завдяки цьому навіть запам'ятав імена, що з ним рідко траплялося. Зокрема, він точно міг сказати, що Бен Джонсон ― це не колишній прем'єр-міністр Британії, а «винятковий драматург, який не знаний широкому загалу лише тому, що Шекспір був тим ще мейнстримний гадом» ― кінець прямої цитати. З таким стилем оповідання Гетьманець заволодів увагою Жені настільки, що той навіть не відволікався на його обтягуючі чорні джинси до самого кінця лекції. А причини для уваги до джинсів були, про невідповідність секс-символу Женя судити все ж поспішив.
― На цьому все, ― підсумував викладач чітко після дзвоника. ― Завдання до цієї лекції знайдете на університетському порталі, відправляти мені все як завжди. А ти, ― його погляд зупинився на Жені. Він насупився, опустив очі на стіл, де досі лежав список студентів, кивнув, ― Рут, той, що вперше сьогодні, підійди.
― Хай щастить, ― побажав Сашко, перш ніж на диво швидко вшитись з кабінету. Не часто від нього таке почуєш. Невже зараз Женю будуть пісочити за прогули? Гетьманець здавався своїм викладачем, з яким певно можна домовитися. Трошки суворим, але у Жені був талант схиляти найпохмуріших лекторів і навіть професорів на свою сторону. Він майже не сумнівався, що зараз теж вдасться.
― Так, Богдане Ігорьовичу, ― сказав він, спустившись до кафедри і зупиняючись за два кроки від викладача. ― Я маю перепросити за свою відсутність на попередніх лекціях, повірте, в мене була поважна причина…
― Та в дупу свої вибачення засунь, ― пробурчав тихо Гетьманець, щось заповнюючи у журналі та невдоволено мружачи очі. ― Почекай півхвилини.
Женя здивовано вигнув брову, але слухняно відступив і сперся на першу парту в очікуванні. Гетьманець дійсно закінчив з журналом швидко і віддав його старості групи, яка підозріло прудко вшилась з авдиторії. Тоді Гетьманець відкинувся на спинку стільця і, схрестивши руки на грудях, поглянув на Женю так похмуро, що п'ята точка одразу ж почала Жені сигналізувати про проблеми.
― Ти пропустив половину курсу і в тебе неатестація. Як ти збираєшся закривати мій предмет? ― спитав викладач спокійно. Женя насупився. О, тобто він сам має викручуватися? Ну гаразд.
― Імовірно, робити всі пропущені домашні завдання, здавати з запізненням та сподіватися на вашу добру волю, ― він натягнув на обличчя найбільш милу посмішку з усіх можливих. ― Я буду старатися виправити свої оцінки до заліку, дайте мені шанс, Богдане Ігорьовичу.
― Не підлещуйся, я не поведуся, ― відмахнувся той, лиш більше суплячи брови. ― Мені не всралося твої домашні перевіряти за два з половиною місяці, тому можеш навіть не починати. Я дам тобі допуск до заліку, якщо хоча б за тиждень до нього ти мені принесеш по реферату та презентації з найсвіжішими даними на кожну з пропущених тем. Їх всього чотири, часу в тебе понад два місяці, маєш впоратися. Матеріал має бути перевіреним, а презентації оформлені так, щоб я зміг викладати з ними студентам наступного семестру. І, звісно, я очікуватиму виконання всієї домашньої роботи починаючи від сьогодні.
Женя моментально здувся. Домашки й так не бракувало, а тут ще стільки…
― Ви ж розумієте, що ваш предмет для більшості навіть не профільний, ― спитав він похмуро. ― Я витрачу на нього купу часу й почну відставати по інших, більш важливих для моєї спеціальності предметах.
― Ти міністр освіти? ― Гетьманець вигнув брову. ― Чи, можливо, декан свого факультету? Звідки тобі знати, які дисципліни важливі для твого навчання, а які ні, якщо ти навчання ще не закінчив? Я своє слово сказав, не матимеш допуску до залікової роботи, поки все не здаси. Вільний.
― Але… ― почав було Женя, та викладач зупинив його, піднявши долоню.
― Вільний, ― повторив він спокійно. ― Я не маю наміру сперечатися.
Женя так і завмер з відкритим ротом. Схоже, він по вуха у лайні.
***
― Ну… Не все так погано, в тебе ж дійсно ще є час на це, ― обережно сказав Зар дві години по тому, коли вони з Женею засіли в парку зі своїми бутербродами. Хай цей кудрявчик і вчився зовсім на іншому факультеті й навіть спільних предметів з Женею не мав, однак вони все ж були друзями дитинства, тому приймати ниття одне одного в будь-який час було майже святим обов'язком, з яким Зар поки чудово справлявся.
― Чотири реферати та презентації за два місяці ― це по два тижні на кожну тему, в додаток до всіх моїх інших завдань. Це означає, що доведеться скоротити час сну щодня хоча б на годину, а від цього у мене можуть з'явитися передчасні зморшки, що мене категорично не влаштовує! ― відказав Женя і сердито потягнув каву через соломинку. Залишки піни з лате зашкварчали в паперовій склянці. ― Мені потрібен хтось, в кого ці реферати можна списати.
― Я б не рекомендував цього робити, ― пробубнів Зар, запихаючи в рота залишок бутерброда з шинкою та салатом.
― Чого це? Ти щось знаєш про цього Гетьманця?
Зар зітхнув, закотив очі, ковтнув бутерброд і тільки потім відповів.
― Він в нас минулого року історію вів, історію юриспруденції, теж курс на семестр. Чесно кажучи, він вимагав не менше за наших правників, а ти ж знаєш які вони звірі в період сесії.
― Ну то й що, мені треба лише допуск на залік отримати, як це стосується того, що я напишу вже на заліку? ― звів плечима Женя. ― Хіба що… тільки не кажи, що він вимагає цілком унікальні реферати.
― Ні, ― похитав головою Зар. ― Він просто при тобі відкриває реферат на випадковій сторінці та ставить питання по абзацу. Будь-якому. Якщо ти не можеш відповісти, то ще кілька питань з абсолютно випадкових місць твоєї роботи й так поки не визначить, що вона взагалі не твоя, або ж який відсоток ти копіював не читаючи.
― Серйозно? ― Женя закинув голову і застогнав до неба. ― Це капець. Ну чому саме історія?!
― Не засмучуйся так, той Гетьманець нормальний хлопець. Якщо ти серйозно ставитимешся до його предмета, то матимеш його прихильність і ніяких проблем з оцінкою.
Зар витер серветкою пальці та кинув її в смітник поруч. Промазав. Женя згадав про сьогоднішню влучність Гетьманця з паперовою кулькою на початку лекції: він у порівнянні з Заром був справжнім снайпером.
― Я пів семестру прогулював його лекції, ― пробурчав Женя невдоволено. ― Як мені тепер довести, що я серйозно ставлюся до його дурного предмету?
― Ну, зроби що він сказав, для початку, ― Зар звів плечима. ― Закрий борги та прояви інтерес до наступного матеріалу. Все те, що ти граєш з іншими викладачами, зроби з ним по-справжньому, ти ж актор, це не має бути для тебе складно.
― Знущаєшся? ― Женя зиркнув на друга похмуро. ― Хоча біс з ним. Скажи, він хоч на заліку нормальний, чи валить?
― У нас він списувати не давав, але не можу сказати, що тест був складний, ― Зар задумливо почухав потилицю. ― Я не був у боржниках, тож здав без проблем. У боржників він частково приймає залік усно, частково письмово, але і там наче всі поздавали. Хоча у Гетьманця тоді був гарний настрій, могло пощастити, бо старший курс казав, що їх він якось завалив всім потоком. А сусідка моя через стінку казала, що автомат в нього можна отримати за пляшку віскі, або ж за… певні послуги. Хоча, мені здається, вона брехала.
― Про послуги чи віскі?
― Про все, вона взагалі п'яна була, ― зітхнув Зар. ― Коротше, простіше за все вивчити ту історію і все. Ти не дурний, впораєшся.
― В будь-якому разі спробую, ― буркнув Женя і кинув склянку з-під кави в смітник. Попав.
