Раді Вас бачити!

Через суворість викладацького методу Гетьманця, Жені тепер доводилося відвідувати всі його лекції, навіть ті, що проходили зранку, о восьмій годині. Хто як, а Женя в таку рань надавав перевагу ковдрі, а не жорсткому стільцю, хай навіть до стільця в додаток йшов гарячий викладач і його зовсім не нудна лекція. Однак, хай би як цікаво Гетьманець розповідав про політично-сатиричні комедії епохи неокласицизму, Жені було значно легше слухати його поклавши голову на руки та закривши очі. От тільки заснути йому не давали. 

― Та він знущається, ― прошипів Женя, коли в нього прилетіла вже третя паперова кулька. ― Я не сплю, я слухаю, просто лежачи. Якого біса? 

Сашко не відповів. Гетьманець саме відвернувся від авдиторії, щоб записати дати на дошці. В цей момент Жені сяйнула ідея помсти і він заходився розкручувати власну ручку.

― Ти що?.. ― та договорити Сашко не встиг, Женя був надто прудкий. Імпровізована зброя вже була готова, а в наступну мить паперова кулька полетіла в Гетьманця. Пряме попадання в скуйовджене волосся на потилиці. Пряме, однак не достатньо потужне. Папірець застряг у волоссі, а Гетьманець, схоже, цього навіть не помітив.

Женя закрив рукою рота, щоб не засміятися вголос.

― Таким чином, через ріст популярності сатири на сцені, британський парламент тисяча сімсот тридцять сьомого року прийняв закон про ліцензування сцени, чим фактично ввів цензуру на вистави. Якби пан Євген проживав в Лондоні в той час, йому б, певно, було не до сміху.

Гетьманець обернувся і кинув на Женю похмурий погляд. Однак той, замість того, щоб заспокоїтися, продовжував сміятися, ледь давлячи тихе хрюкання. На очах вже виступили сльози. Такий серйозний Гетьманець з папером в волоссі…З цим суворим поглядом… І папірцем в патлах… Женя просто не міг припинити сміятися.

― Пане Оніщенко, якщо вашому другу погано, можете провести його до медсестри, я не заперечуватиму.

Втім Сашко не поворухнувся. Боковим зором, крізь сльози, Женя помітив, що той теж ховає посмішку за долонею. Від цього ставало ще смішніше. Женя вже майже задихався зі сміху і тихо хрюкав, впавши лобом у стіл. Господи, це просто неможливо.

― Соромлюсь запитати, що вас так насмішило, ― зітхнув Гетьманець важко, а потім втомлено провів долонею по волоссю і, діставшись до потилиці, різко зупинив цей рух. Женя жалібно заскавчав і сповз під стіл. Так, Гетьманець знайшов папірця. Але по волоссю він провів тією рукою, що була в крейді. 

― Тонка помста, пане Євген, ― невдоволено мовив Гетьманець. ― Але повернемося до теми лекції. Отже, цензура…

― Виповзай, ― пробурмотів Сашка Жені ледь чутно. ― Він все одно на тебе вже не дивиться. 

Женя востаннє хрюкнув і повернувся на стільця. Нервові смішки все ще виривалися з нього, однак вже було трохи легше. Гетьманець знову стояв спиною до авдиторії, крейди на волоссі більше не було. А шкода, трошки білого в його чорних пасмах, виглядало дуже навіть нічого. Якщо не думати про контекст. Бо як пригадати, то Женю знову починало трусити зі сміху.

***

Роздрукувавши реферати, які Женя все ж примудрився зробити за чотири тижні, а не два місяці, як планував до цього, він рушив до Гетьманця, щоб позбутися цієї макулатури, а також хвостів з його предмета. Не стільки тому, що вони дратували його самі по собі, а тому, що на самостійних, які Гетьманець так любив проводити на початку пари, Жені постійно, завжди попадалися питання по вже пройдених темах, які він пропустив. Здавалося, що бісів історик спеціально підбирає для нього такий матеріал, щоб зайвий раз нагадати: не треба було прогулювати. Саме тому наздоганяти матеріал Жені довелося швидше, аніж він розраховував до цього. Пощастило ще, що загалом він мав гарну пам'ять.

Власне тепер, як тільки він відстріляється з рефератами, мало б стати легше. Але спочатку треба було пройти той самий важкий шлях, який описував Зар: відповісти на питання по власній роботі. 

― Богдане Ігорьовичу? ― Женя постукав у двері й, не чекаючи відповіді, зазирнув в авдиторію. За розкладом Гетьманець мав тут минулу пару і мав би провести наступну вже за п'ять хвилин, тож навряд він кудись пішов. Втім, за кафедрою його не було, але чувся його голос з глибини кабінету. Женя роззирнувся і помітив виставу, що розігрувалась в дальньому куті. 

― Це. Був. Подарунок, ― шипів професор Семенко, скромний і стриманий математик, якого любили всі студенти, наступаючи на Гетьманця і все більше заганяючи його в кут. ― Я дав її тобі не один день і що ти зробив?

― Славку, я куплю тобі нову, точно таку саму! Сьогодні ж куплю, обіцяю, тільки опусти на біса лінійку!

Гетьманець хоч і був на пів голови вищий за професора Семенка, та зараз в його голосі була провина і навіть трошки паніки. Придивившись, Женя помітив, що в руці професор математики дійсно стискає лінійку, точніше половину своєї фірмової довжелезної лінійки, яку любив використовувати як указку під час своїх лекцій. Зі свого місця Женя бачив лише ліву руку професора і підозрював, що в правій той тримав другу половину лінійки і саме нею погрожував Гетьманцю.

Не схоже було, що слова Гетьманця професора заспокоїли, тож, можливо, саме час було Жені привернути увагу до себе.

― Я не заважаю вашій романтиці? ― поцікавився він, говорячи достатньо гучно, аби його слова долетіли до іншого кінця авдиторії. Семенко обернувся і саме цей момент Гетьманець використав для тактичного відступу. Точніше, він прослизнув між Семенком та стіною, перемахнув через парту, промчав проходом між столами, а в наступну мить опинився за спиною Жені, затягнувши його в кабінет остаточно і… і ховаючись за ним?! Серйозно?

― Ти не вб'єш мене при свідках! ― гукнув Гетьманець. Семенко, як і Женя, навіть кліпнути не встиг, поки Гетьманець майнув майже через всю авдиторію, тож тепер обернувся до них повністю і важко зітхнув. Женя нервово ковтнув слину: друга половина лінійки виглядала гострою.

― Тобі не соромно ховатися за дітьми? ― з натиском спитав професор, повільно наближаючись до них. Жені дуже захотілося позадкувати, однак Гетьманець за спиною тримав його за плечі й не давав зрушити з місця. 

― Це університет, а не школа, звідки б тут діти? ― пробурчав Гетьманець майже у вухо Жені. Той постарався прогнати з голови думки про те, які ж у Гетьманця велетенські і теплі долоні. 

― Як зручно: коли тобі треба їх використати, або затягнути в ліжко ― вони вже не діти, ― хмикнув Семенко, все наближаючись і наближаючись. Він промайнув перший ряд столів і всміхнувся так мило, що в Жені кров захолола в жилах.

― То ви все ж спите зі студентами? ― не втримався від питання Женя і все ж обернувся до Гетьманця, вивернувшись з його рук. ― А як круто туман в очі пускали: «зі своїми студентами я не сплю». 

― Ну, заради справедливості, зі своїми студентами Богдан дійсно не спить. ― Женя обернувся до математика. Той пройшов до кафедри і склав на неї кламки лінійки. ― Що в цілому не заважає йому побувати в ліжках половини кампусу. В тому числі викладацького складу. 

Женя присвиснув і весело зиркнув на Гетьманця. Той саме закочував очі. 

― Наче це так погано, ― відказав він. ― Так, проїхали, у мене лекція за три хвилини. Лінійку я дійсно куплю, Славку, пробач. Це була випадковість і я спокутую провину.

― Ти купиш дві лінійки, ― суворо мовив Семенко. ― Щоб одну я міг зламати об твою дурну голову. Тоді мене все влаштує.

― Гаразд, гаразд, ― зітхнув Гетьманець, проводжаючи професора поглядом, аж поки за тим не закрилися двері. ― Ну а ти чого прийшов? ― він опустив погляд на Женю. Той одразу ж сунув йому в руки реферати.

― Я зробив. 

― Що зробив? ― насуплено спитав Гетьманець, роздивляючись папірці. Він знову мружив очі, наче недобачав написане на них, а потім і зовсім рушив до столу, де зі своєї сумки, в якій зазвичай тягав студентські самостійні, вийняв чорний чохол з окулярами. В окулярів була абсолютно звичайна чорна офісна оправа. Начепивши їх на носа, Гетьманець припинив мружитися й нарешті пробігся очима по перших рядках тексту.  

― Ти б ще дрібніше надрукував, ― пробурмотів він, прогортаючи всі аркуші.

― Не знав, що ви вже маєте вікову далекозорість, професоре, ― Женя не втримав їдкої усмішки. Гетьманець в окулярах виглядав… серйозним. Значно серйознішим ніж зазвичай і при цьому наче більш домашнім. Женя спіймав себе на думці про те, як зніматиме ці окуляри, щоб зручніше Гетьманця цілувати. 

― Вона не вікова, а вроджена, ― буркнув Гетьманець. ― Тут всі чотири, так?

― Так точно, ― кивнув Женя, готуючись до питань. Він уважно вивчав всі джерела, перечитав вже написані реферати кілька разів, мало не вивчив їх на пам'ять, а все лише для того, щоб Гетьманцю не було до чого причепитися. 

― Добре, ― кивнув Гетьманець і кинув реферати собі на стіл. ― Твої презентації на пошті я теж вже бачив і приймаю. Закрию тобі ці теми. Почитаю реферати ввечері, поставлю оцінку по ним. Можеш розслабитися, хвостів в тебе вважай вже немає. 

Женя, що вже відкрив рота, аби відповідати на питання, так і завмер. Цей бісів історик точно з нього знущався. 

***

― Це взагалі-то ненормально! ― розпинався над вухом Жені Йонас, його сусід по кімнаті гуртожитку й той ще зубрій. Він навчався на математичному і більшу частину свого часу саме вчився, а не, наприклад, жив. Це Женю в Йонасі ані трохи не зачіпало, все ж всі вони люди дорослі, можуть займатися тим, чим хочуть. А от Йонаса чомусь зачіпало те, що Женя не навчається цілодобово. ― Ти не можеш просто брати і підкатувати до викладача прямо на лекціях! Це порушення субординації та навчального процесу. Ти загубиш і його репутацію, і свою, і поставиш пляму на всьому університеті!

― Я вважаю, що йому це подобається, ― буркнув Женя похмуро. Він намагався читати підручника, але слова Йонаса добряче його відволікали. Хоча, якщо вже повністю бути чесним, Женю більше відволікала парковка біля кампусу, яку було чудово видно з їх вікна. На парковці стояв вже знайомий чорний, брудний позашляховик, а біля нього ― не менш знайома висока постать. ― Якби він був проти, то не відповідав би на мій флірт. 

― Та коли він взагалі відповідав на твій флірт?! ― Йонас, схоже, взагалі не планував сьогодні стримуватися. 

― Ну, наприклад, коли пожартував у відповідь при першій зустрічі, ― Женя загнув одного пальця, ― або коли з гумором відреагував на мою записку в самостійній. Або коли жартував зі мною на вечірці. Або…

― Це все звичайна ввічлива поведінка! ― гримнув Йонас. ― Не приписуй Гетьманцю те, що тобі хочеться!

Женя виразно поглянув на сусіда. От тільки двадцятиоднорічний цнотливець йому ще не розповідав що таке флірт, а що ― ввічливість.

― І не дивись на мене так! Те що ти робиш ― це неймовірно дурно і неприпустимо для студента! Ти маєш взятися за голову і навчання, інакше матимеш не тільки проблеми з адміністрацією, але і зі своїм майбутнім! Ти просто…

Далі Женя не слухав, просто відключивши у своїй голові сприйняття будь-яких сенсів голосом Йонаса. Скоріш за все хлопця зачепило щось сьогодні впродовж дня, а Женя лише підвернувся під руку і той тепер на всю відводив душу. Дурний хлопчина, сам же потім прийде просити вибачення, що погарячкував, але то потім…

Поки Жені більш цікавила парковка за вікном, а особливо ― дівчина, що широким кроком йшла до знайомого господаря брудного позашляховика. 

«У нього є дівчина?» ― майнуло в голові Жені перша думка. Перша і неприємна. Так, за словами професора Семенка, Гетьманець був не надто скутий у своєму приватному житті, тому Женя вже звик думати, що Гетьманець більш-менш вільний. Ну або просто не будує серйозних стосунків в принципі. Та якщо ця цікава дівчина в довгій темній спідниці ― його друга половинка… Женя буде здивований і засмучений. Бо хай там як, але ламати чужі стосунки він точно не збирався.

Втім, судячи з поведінки дівчини, якщо вона і мала стосунки з Гетьманцем, так продовжуватиметься не довго. Вона очевидно була сердита і, судячи з активних жестів, на щось сварилась. До Жені долітав звук її голосу, але не слова. Вона майже кричала, а в якийсь момент почала тицяти пальцем Гетьманцю в груди. Гетьманець їй посміхався. Женя бачив це навіть з такої відстані, викладач посміхався і наче навіть намагався заспокоїти, пом'якшити ситуацію, та це йому не допомагало. В якийсь момент він, мабуть, невдало пожартував, бо відразу ж отримав від дівчини по обличчю. При чому не ніжного дівочого ляпаса, а повноцінний хук з правої по щелепі. До Жені долетів зойк. 

― Що в цьому смішного?! ― зло вигукнув Йонас майже йому у вухо. Женя здригнувся, перевів на нього погляд, та вже було пізно. Йонас помітив куди дивився Женя і важко-важко зітхнув, прикривши долонею очі. ― Ну от що ти в ньому знайшов? Він, звісно, гарний викладач, але як людина… Дуже на поціновувача. 

― Може мені в ньому подобається саме це? ― Женя весело всміхнувся до сусіда. ― Те, що він робить свою роботу з іскрою, а не зарившись в папери? Те що він кепкує, веселиться, робить неочікувані речі, а не живе по плану. 

― Тебе справді приваблює в ньому саме це? ― похмуро перепитав Йонас. 

Женя позирнув у вікно. Дівчини біля Гетьманця вже не було, а от сам викладач ще стояв біля машини і тепер ще й курив. Цікаво, наскільки великим буде синець у нього на обличчі? І чи буде попри нього він виглядати так само гаряче?

― Ну, можливо ще його дупа у цих до біса обтягуючих джинсах, ― пробурмотів тихо Женя. А в наступну мить його по голові вдарили конспектом.