Спочатку:
На сторінку книги
Ліза вийшла з будівлі університету і попрямувала до автобусної зупинки. Сьогодні був бентежний день і його події втомили дівчину. Але ж удома треба було ще готуватися до завтрашніх занять. Несподівано хтось гукнув її на ім'я.
- Лізо?
Дівчина обернулася, але не відразу помітила знайоме обличчя. Озирнувшись на всі боки, вона зупинила погляд на хлопцеві, що стояв біля машини.
- Тарас? - здивувалася вона. - Що ви тут робите?
- Та ось, вартую вас біля автобуса, щоб знову збити машиною, - усміхнувся він.
Ліза зніяковіла:
- Ну, тепер я без навушників і буду більш обережна.
- Ах, так! До речі про це... - Тарас дістав із кишені куртки коробку і простягнув їй. - Це як компенсація.
- Що це? - здивовано запитала дівчина, автоматично простягаючи руку.
Побачивши малюнок навушників на упаковці, вона категорично замотала головою:
- Ні, ні! Що ви, не треба! - і протягнула подарунок назад.
- Лізо, припиніть упиратися, - рішуче заявив Тарас. - Це мій внесок у ваше навчання. До того ж невже я даремно прочекав вас тут биту годину?! Не змушуйте мене шкодувати про це.
Усе це було сказано тоном, що не терпить заперечень. Почувши, що хтось уперше чекав на зустріч із нею, дівчина задоволено посміхнулася і, щоб не злякати шанс, погодилася:
- Гаразд, переконали. Дякую за турботу! А ось і мій автобус, я пішла...
Однак Тарас утримав її за руку:
- Ваша величносте, куди це ви весь час тікаєте? А машина на що? Сідайте, я відвезу вас до дому, а то чого доброго, знову комусь під колеса потрапите. Схоже, сьогодні не ваш день.
Ліза не відмовилася. Увага парубка була їй у новинку. Сівши в його старенький форд, вона відкрила коробку і дістала подарунок. Новенькі, білі, бездротові навушники йшли в комплекті із зарядним пристроєм.
- Тарасе, але це ж так дорого! У мене залишився кейс від старих, можна було просто зекономити.
- Ні, так не робиться. Навушники можна використовувати тільки з тим зарядним футляром, з яким вони продавалися. До того ж я не бачив ваш.
- Ще раз дуже дякую за турботу!
- Нема за що! Куди їдемо, ваша величносте?
Схоже, йому подобалося жартувати з приводу її імені, але Ліза була не проти.
Показавши напрямок, дівчина розслабилася і повернулася до водія.
- Тарасе, а чим займаєтеся ви? Уже працюєте чи ще навчаєтеся? А може вільний художник?
- А це як? - не зрозумів він.
- Такий вираз означає людину без постійного місця роботи, - пояснила Ліза.
- Дармоїд, чи що?
- Та ні, - усміхнулася вона. - Іншими словами фрилансер, може чули?
- Ага, тепер зрозуміло. Той, хто працює на себе?
- Можна й так сказати.
- Тоді я точно не він, бо маю постійну роботу.
- І чим займаєтеся, якщо не секрет?
- А якщо я тайний агент і не можу розголошувати інформацію? - пожартував Тарас.
Ліза від душі розсміялася і від цього симпатичні ямочки проявилися на її щоках.
- Шпигун-балакун? Це навряд чи!
Дивлячись на усміхнену дівчину, йому захотілося побачити її без шапки. Для цього хитрий водій увімкнув обігрів салону на повну котушку.
- Я працюю на міністерство сільського господарства, - невизначено відповів він.
Ліза здивувалася:
- Що це означає? Ораєте землю трактором чи косите пшеницю на комбайні?
- Майже вгадали, я чіпляю бирки коровам на вухо.
За здивованими очима дівчини він здогадався, що вона нічого не зрозуміла.
- Наша фірма займається обліком поголів'я рогатої худоби, - пояснив Тарас.
- А, тепер зрозуміло. Контора називається "Роги та копита"? - засміялася дівчина.
- Гарна ідея, але боюся, що шеф не схвалить.
- Так, із цим розібралися. Отже, ви не студент і не фрилансер, а серйозна людина, що працює, - підсумувала вона.
- Ну, щодо серйозного я не став би стверджувати...
- Тарасе, а що з приводу сім'ї? Ви одружений? Чи живете з батьками?
- Що це? Соцопитування?
- Ні, перепис населення, - усміхнулася Ліза.
- Тоді відповідаю для статистики: я не одружений, живу сам, батьки мешкають в іншому місті.
Через деякий час у салоні стало спекотно, хитра тактика Тараса спрацювала.
- Ох, як тепло у вас, - вона розстебнула пальто і зняла шапку. Довге волосся мідною хвилею розсипалося по її плечах, красиво обрамляючи дівоче обличчя.
Тарас затамував подих від захвату. Поруч із ним сиділа справжня королева, тільки судячи з усього, сама про це ще не здогадувалася. Але згодом вік і косметика зроблять свою справу і вона зрозуміє, якою красою володіє. Поки ж ні кокетства, ні манірності в ній не було. Ліза трималася настільки природно, що викликала його розчулення. Було помітно, що вона не має досвіду спілкування з чоловіками, тому поводиться так довірливо. Вона сміялася кожному його жарту, що наводило на думку, що він їй подобається.
Тарас зупинив машину біля під'їзду.
- Лізо, я отримав масу задоволення, розмовляючи з вами, - щиро зауважив він.
- Я теж. Було приємно познайомитися, - усміхнулася дівчина.
На прощання він не попросив номер її телефону, бо вважав це банальним, проте мав намір зустрітися з нею знову. Тепер йому й так відомо, де її шукати, решта справа фантазії. У стосунках із дівчатами Тарас намагався бути оригінальним. Роблячи як усі, навряд чи вдасться привернути до себе увагу. Тому він знаходив оригінальні способи їх завоювати.
Від'їжджаючи від її будинку, Тарас був майже переконаний, що сьогодні знайшов під колесами свого автомобіля справжній скарб.
