Раді Вас бачити!

Наступного ранку Богдана розбудив телефонний дзвінок. Довелося вставати за мобільником, що дзвонив звідкись зі штанів. Чортихаючись, тремтячими руками він намагався дістати телефон з кишені. Давалося взнаки похмілля. Учора він набрався в барі готелю, щоб вгамувати стрес і зняти нервову напругу останніх місяців. Впустивши телефон кілька разів і не встигнувши поглянути на екран, чоловік відповів хрипким голосом:

— Так! Кому там не спиться так рано!

— Рано?! Та ти там зовсім совість втратив зі своїми дівками! — пролунав у слухавці роздратований голос колишньої дружини.

Богдан втомлено потер сонні очі. І як це йому примудрилося взяти слухавку?! Починати день з її істерик ніяк не хотілося. Це стерво його і тут дістала!

— Альбіно, що-небудь сталося?

Богдан не міг заблокувати її дзвінки, тому що повинен бути на зв'язку заради сина. Хіба мало що могло статися.

— Сталося! — відповіла Альбіна тоном, у якому вже чулася претензія.

— Що з Макаром? — захвилювався батько.

— Йому терміново потрібна гувернантка з Англії!

— Що? І заради цього ти турбуєш мене у відпустці?

— А хіба навчання і розвиток дитини не у твоїх інтересах? — їдко зауважила вона.

Богдан зрозумів, що розмова буде довгою. Він дістав пляшку води з холодильника і присів у крісло.

— Яке ще навчання? Ти при своєму розумі?

— Ти, мабуть, не розумієш, що потрібно сучасним дітям! Я записала Макара на курси англійської й тепер йому потрібна гувернантка — носій мови, яка зможе з ним займатися.

— Курси англійської?! — чоловік схопився за голову. 

— Альбіно, йому ж усього вісім місяців! Він навіть розмовляти не вміє!

— Ось саме, ВЖЕ вісім. Ми запізнилися на цілих два місяці! Тепер він буде відставати в розвитку від своїх однолітків!

— Запізнилися?!

— Курси з шестимісячного віку, а я дізналася про них тільки зараз.

— Послухай, це маячня якась! Розраховано на багатих лохів! — в серцях вигукнув він.

— Тобі що ж, для власного сина грошей шкода?

— Не в цьому справа! Як ти не розумієш, що в такому віці це не має сенсу!

— Богдане, це ти нічого не розумієш у вихованні дітей! — нахабно заявила вона. — Чи хочеш, щоб наш син ріс недорозвиненим?

— Альбіно, я дивлюся, ти зовсім розум втратила у своїх б'юті-салонах. Усе, що потрібно Макару зараз — це материнська турбота і молоко. Навіть мені це зрозуміло.

— Молока в мене немає і тобі це відомо. А ось коли син подорослішає, я так і скажу, що батько вирішив на ньому заощадити!

— Навіть думати про це не смій, чуєш! — зчепив зуби Богдан.

— А чому ні? Тобі ж наплювати на власного сина.

— Мені наплювати на його матір, якщо бути точним! А сина я кохаю і ти це знаєш, тому й вдаєшся до шантажу, — різко відповів він і вимкнув телефон, бо знав, що Альбіна не заспокоїться і дзвонитиме знову й знову, доки не доб'ється свого.

    Голова готова була луснути від болю. Богдан потер скроні та вийшов на балкон. Над морем підіймалося ранкове сонце, чіпляючись за верхівку гори. Морський пейзаж радував око. Готель потроху прокидався. Богдан одягнув плавки й вирушив на пляж.

Зранку берег виявився порожнім, відпочивальники відсипалися у відпустці, а місцеві жителі гарували на роботі. Він надів підводні окуляри й пірнув у море. Прохолодна, прозора як сльоза, морська вода огорнула його тіло, проганяючи залишки сну і змиваючи похмілля. Дивовижний підводний світ грецьких островів вражав своєю різноманітністю. Різноколірні морські хижаки ганяли зграйку рибок, що вистрибували з води; морський дракон із грізним виглядом причаївся на піщаному дні, чатуючи свою здобич. Поруч поважно пропливла риба-голка, тягнучи за собою численне сімейство. Неприємного вигляду морські огірки у величезній кількості всіяли дно, фільтруючи через себе воду. «Ось де покоїться справжній скарб! На дні морському! — подумалося Богданові. — А тим часом китайці платять величезні гроші за цих трепангів» — він, як справжній бізнесмен, бачив гроші всюди.

    Виринувши на поверхню за черговим ковтком повітря, йому впала в око самотня постать, що сиділа на березі в самому кінці пляжу. У ній чоловік упізнав учорашню збирачку каміння. Він знову вдягнув окуляри та вирішив підпливти ближче до берега. Богдан і сам не знав, навіщо йому це потрібно, але не зміг стримати свою цікавість. Набравши повітря в легені, він пірнув у воду.

    Лера, як зазвичай, сиділа на березі моря і перебирала камінчики в пошуках заповітного талісмана. Нарешті відшукавши потрібний камінець, вона підняла його догори й, примружуючи одне око, розглянула на сонці. Вловивши яскравий промінь крізь отвір, дівчина загадала найпотаємніше бажання і, розмахнувшись щосили, кинула знахідку в море, немов спокутну жертву за виконання своєї мрії.

    Богдан розглядав під водою трепангів, яких місцеві називають морськими огірками. Вони ліниво лежали на піщаному дні, своїм зовнішнім виглядом нагадуючи гігантських черв'яків. Нирець навіть скривився від огиди, уявляючи, як їх продають у дорогих ресторанах. Особисто він ніколи не був екстремалом у плані  їжі. Богдан набрав більше повітря і спробував дістати з дна предмет свого інтересу. Спроба не увінчалася успіхом, він не розрахував глибину. Річ у тім, що вода була настільки прозорою, що створювала ілюзію. Насправді відстань виявилася набагато більшою. Чоловік пірнав знову і знову, поки не дістав з морського дна мерзенного вигляду трепанга. Розглянувши знахідку з усіх боків, і вивчивши на дотик, він відпустив його назад у море.

Згадавши про дівчину, Богдан знову опустився під воду і виринув якраз у тому місці, де за його розрахунками сиділа дивна незнайомка. Не встиг він зробити вдих, як отримав каменем по голові. Вилаявшись від несподіванки, він схопився за забите місце.

    Побачивши, що накоїла, Лера вся стиснулася від страху:

— Ой! Соррі! Пліз, соррі! Чорт, що ж я наробила?! — закричала вона, притискаючи руки до грудей.

— Дивись, куди каміння жбурляєш! — обурився Богдан, витираючи кров із чола.

Помітивши червону пляму на голові незнайомця, дівчина схопила свої речі й побігла, не озираючись.

— От же, ідіотка! Ще й втекла.

Постраждалий плавець виліз із води й приліг на каміння, в тому самому місці, де сиділа нападниця. Рану саднило. Це ж треба такому статися на відпочинку! Тепер йому до кінця відпустки з шишкою ходити, ніби після вуличної бійки. Добре ще, якщо зашивати не доведеться...

    Лера мчала вуличками, боячись озирнутися назад.

— Мені не можна в поліцію! — твердила вона. — Тільки не поліція! Я не можу потрапляти їм у руки!..

Та, що тікала, чітко розуміла, що не повинна світитися. Вона порушила терміни перебування в країні та вже пів року жила нелегалом. Для роботи офіціанткою паспорта не питали, от Лера й викручувалася, намагаючись не афішувати свого становища. Доводилося сидіти тихіше води, нижче трави. Не можна допустити, щоб її депортували з країни за порушення паспортного режиму. Це зламає всі плани та знищить шанс на здійснення мрії. Добігши до перехрестя, Лера вирішила заплутати сліди, для чого повернула в сусідній провулок, щоб сховатися від можливого переслідування. Щоправда, пізніше, коли здатність тверезо мислити знову повернулася, вона зрозуміла, що навряд чи турист, який відпочиває, у плавках і босоніж кинеться гнатися за нею через усе містечко. Але вона була абсолютно не готова розлучатися з мрією, тому перестрахувалася.