Спочатку:
На сторінку книги
До нього одразу ж приєднався Санді. Радісний гном упіймав свою пляшку і заліз назад під стіл.
Наварн, як порядний господар, допоміг організувати чисті тарілки. Піднос служниць з вимитим посудом був забутий біля далекого входу до зали.
Ельф швидко перевірив кілька страв заклинанням.
– Схоже, чисто, – сказав.
Ну не стануть же гноми труїть самі себе? Максимум підсипали б щось у тарілки чи келихи Раурі з Ернараном.
Теж потягнувшись накласти порцію, я зиркнула на Івіна. Дуже хотілося вʼїдливо поцікавитися, як це він не поліз мені рот вручну затикати до закінчення перевірки. Але не стала. Я тут, щоб врятувати Рауру, а до всяких людей мені немає справи.
Їли мовчки, в гнітючій тиші. Тільки зрідка гном-алкаш видавав з-під столу дивне булькання, хрюкання і стебло знає, що ще. Разок навіть вибрався за новою пляшкою, але вирішив, що внизу затишніше, і повернувся під скатертину.
Хоча, враховуючи, яка смачна у гномів їжа, я б і сама з радістю похрюкала. Не здивуюсь, якщо голодна Раура заради цього блаженства і погодилася вийти заміж.
Періодично я косилася на Івіна, який сидів навпроти. Але він не виявляв жодних емоцій. Воїн, холодний, замкнений. Спробуй розбери, наскільки сильно я його образила, сказавши чисту правду! Він же людина. Я дракон. Чого ображатись?
«Того ж, чого й стільки про це думати», – хмикнув внутрішній голос, але його перебив зовсім не внутрішній голос Санді зліва від мене.
– Ти б тарілку так їла, як Івина очима.
– Пф! Дуже потрібно, – насупилась я і так різко хитнула головою, що все довкола закружляло: – Ой! – намагаючись вирівнятися, все ж таки продовжила: – Дракони чим попало не харчуються. Подай соку, будь ласка, у горлі пересохло.
Це було останнє, що я сказала, перш ніж знепритомніти. Світ просто різко бухнув у темряву.
Збоку мене підхопив Санді. Далі пам'ятаю лише відчуття польоту та приємний м'ятний запах.
Вдихаючи його, я відключилася остаточно, здається, на кілька годин.
Гуркіт чогось поваленого вирвав із темряви, змусив підірватися з місця. Не впоравшись із рівновагою, я одразу знову впала.
– Ой-ой-ой, – застогнала, хапаючись за голову. Хоча приземлення виявилося напрочуд м'яким.
– Тш-ш, – почула голос Івіна над вухом.
Хоч рота не заткнув своїм фірмовим жестом. Натомість акуратно зрушив мене з себе, підвівся і беззвучно прокрався до дверей.
Йойк! Схоже, я впала саме на нього. Звичайно, на такі м'язи приземлятися зручно. Хоча можливо, шипів він від невдоволення, а не позначаючи необхідність тиші.
Краєм ока помітила поряд рух. Санді. Неймовірно серйозний ельф теж підвівся і нечутно ковзнув до друга.
За дверима щось діялося. Шум, гам, тупіт дрібних ніжок.
Гноми повернулися?!
Озирнувшись, я натрапила поглядом на Навара, який саме прокинувся в кріслі і дивився на двері з таким жахом, що в мене волосся заворушилося.
Крісло стояло поряд із каміном, в якому ледве догоряло вугілля, даючи трохи світла темній, заваленій мотлохом печері.
Біля крісла лежала коротка ковдра, з якої підвівся Санді. Ага, а я впала з гномʼячого ліжка.
Під дверима наростав гуркіт голосів. Нас розсекретили? Зазирнули сюди? Чи той п'яничка все видав?
Безшумним кроком – ух, як це у мене так вийшло! – я за мить опинилася біля Наварна.
– Де ми? – прошепотіла ледь чутно.
– Моя кімната, – так само тихо і майже приречено озвався він.
– Запасний вихід є?
Гном похитав головою:
– Батьки завалили.
У! Я б теж з радістю втекла від таких родичів.
«Чому ж тоді від весілля не втекла?» – вʼїдливо озвався внутрішній голосок. Він у мене взагалі на диво прямолінійний, постійно ставить незручні питання.
Так, згодна, нам завжди легше думати, що б ми зробили на чужому місці, ніж діяти на своєму.
Випросталася. Уф! Я ж нічого, крім соку, не пила, а голова болить, немов після пиятики.
Зиркнула на хлопців, вони прислухалися до нашої розмови. А потім, теж похмурі, знову почали перемовлятися поглядами.
Схоже, настав час і мені бути корисною. Дізнатись, що нам підмішали. Можливо, хоч якась користь від факультету ботаніки буде.
Потрібна тільки рівна поверхня і, бажано чистий, листочок паперу або скло.
Глянула на хлопців – вони залишалися біля дверей, про щось тихо шепотіли. В глибині душі промайнув раптовий жаль, що я не навчалася у Військово-магічній Академії Тнори. А що, може, жила б із Раурою, дружила з хлопцями... Вони он п'ятий рік разом, а я свої три в Науковій Академії вже закінчила. Може, вчись я зараз, мене б і заміж не спихали!
Пішовши в обхід величезної, заваленої барахлом печери, я почала тихенько заглядати в ящики. На мене не звертали жодної уваги. Ну і добре. Розберуся, чим нас і, швидше за все, Рауру з принцом обпоїли.
Ого, та у цього гнома різних пляшечок більше, ніж у нашій лабораторії з зіллєваріння!
Хм, засіб для облисіння, легкий галюциноген, від прищів, для прищів. Якби я не була благородною леді, присвиснула б! Та в нього тут ціла підпільна крамниця зілля! Більшість прострочені, але деякі цілком ще нічого.
Парочку треба собі приховати. Аж надто розкішний у них склад. Раптом згодиться. Хоча я і не зіллєвар, але властивості рослин знаю гарно.
Подумано – зроблено, добре, у Раури у формі купа різноманітних кишеньок, як явних, так і таємних.
Усі етикетки на пляшках підписані алхімічними рунами. Гільдія алхіміків дуже ревно охороняє свої знання, звідки Наварн міг до них долучитися?
Скосилася на гнома і зрозуміла, що увага всіх присутніх зосереджена на мені.
– Що? – навіть трохи зніяковіла від трьох пильних поглядів.
Санді дивився з цікавістю і навіть схваленням, Наварн навпаки, сердито. Погляд Івіна прочитати не змогла. Можливо, ледве стримувався, аби ще й за руки не схопити.
Та якого драного шипа я знову про це думаю? Гр-р. Потрібно повертатися до нагальної проблеми. Якщо є така кількість зілля, значить, мають бути і... О! Ось вони, навіть не аби які, а спеціальні блюдця для перевірки зразків.
Виставивши їх на стіл, накреслила магією печатку заклинання. Вона одразу почала світитися нейтральним білим, зі злегка золотистим відтінком.
І тут я зависла... Потрібен зразок рідини. Свою кров залишати неможна. Не плювати ж у блюдце? Ще й серед хлопців.
– І що ти задумала? – не витерпів Санді.
Хм, Санді. Піде.
– Плюй, – я простягла йому посудину.
– Чого? – очманів від такого нахабства ельф.
– А що? Шкода, чи що?
– Ти переспілкувалася з Рі, – з осудом констатував Санді, витончено відхиляючись від мене з блюдцем.
– Думаю, це у них у крові, – хмикнув Івін.
Я примружилася:
– Ти на що це натякаєш?
– На те, що ви сестри? – з явним глузуванням протягнув людисько!
Адже спеціально дражнить! Мені здалося, чи моя друга сутність загарчала?
– Спокійно, – вклинився між нами Санді і повернувся до колишньої теми: – Навіщо тобі це?
– З'ясувати, що нам учора підлили. Швидше за все, те ж саме випили і Раура з, – швидкий погляд на Івіна. Та в нього рука смикнулася! Точніше брів, але смикнулася ж! – чоловіком.
– А ти зможеш? – зацікавився ельф.
– Не могла б, не бралася б. Так плюватимешся? – я знову підсунула йому посудину для піддослідних зразків.
– Чого не зробиш заради загального блага, – зітхнувши, він узяв тару. Потім зиркнув на нас, і в нього якось підозріло смикнулося вухо. – Тільки ви цей, не дивіться.
І сам же відвернувся до нас спиною.
– Відколи ти такий сором'язливий? – хмикнув Івін.
– Відтоді, як мене просять плюватися, – ельф все ж таки повернув мені блюдце, вже з потрібним матеріалом.
– Тобто, без прохання не соромно, – судячи з усмішки, яка після цих слів розпливлася на обличчі Санді, друг пригадав йому якусь із минулих витівок.
Раура казала, що в них цих історій повно.
Далі хлопців я вже не слухала, повернулася до печатки і поставила блюдце у центр.
Додала ще магії, активуючи.
Ой, мене трохи повело. Обперлася рукою о стільницю. Нічого собі траванулася!
– Вау! – над вухом вразився Санді. По колу печатки у повітрі почали повисати алхімічні руни.
– Не відволікай! – шикнула я на нього, озираючись через плече.
Івін же не дивився, знову відійшов до дверей, чатувати, мабуть. Пф. Можна подумати, що я його вразити збиралася.
– Отже-е, подивимося, – я поклала руки на печатку і почала подумки змінювати в ній візерунки, щоб скоріше відсортувати потрібні і непотрібні руни, тобто елементи.
– І що там? – брала нетерплячка ельфа.
– Поки видно тільки твій зовсім не ельфійський апетит, – відповіла похмуро.
– Фу, що за образливі стереотипи, – одразу ж відреагував він.
– Чого ти? – зовсім не зрозуміла його образ. Здається, у друзів сестри якісь проблеми із самоідентифікацією.
– А сама?
– А я що? – здивувалася.
