М’яке світло, музика, людей було вдосталь, але не натовп. Вони просувалися вглиб зали; Влад кивав праворуч і ліворуч, когось вітаючи. Пахло дорогими парфумами, кальяном і шкірою — аромат іншого життя, чужого, незвичного.

Щойно вони зупинилися, як поруч з’явилася білявка у крижано-блакитній сукні — бездоганна, немов порцелянова статуетка.

— Привіт, любий. Я вже встигла скучити! — вона повисла на Владові, підставляючи губи для поцілунку.

«Це ж треба так вчепитися в хлопця, немов немовля в цицьку». Ліза вигнула брову, її губи розтягнулися в насмішкуватій посмішці. Влад перехопив вересковий погляд і помітно напружився.

— Oh my God! Владе, що це? — палець із фісташковим манікюром торкнувся широкої подряпини, що перетинала його вилицю.

— Нічого, то дрібниці. Привіт, Сашо, — ледь торкнувся її щоки губами.

«Отже, Саша. Ясно...» То ось яка дівчина у Влада... Ліза розчаровано видихнула. Білявка їй не сподобалася, від слова «зовсім». Від нудотної усмішки зводило щелепи; роздивляючись ботоксне обличчя, Ліза згадала геометрію.

«Овал різко перетікає в трапецію, кути вивірені філерами, об’єм залитий за лінійкою, — вона подумки всміхнулася. — Круто! Я щойно вивела нову теорему. Гей, де моя Нобелівська премія?».

— А це ще... що таке?

Білявка відсторонилася від Влада, розглядаючи Лізу. Погляд гидливо ковзнув по червоних саднах на ключицях і руках, затримався на яскравому вбранні, й ідеально вищипані брови підскочили вгору.

— Що це за секонд-хенд?

Вона зверталася виключно до свого коханця, повністю ігноруючи його супутницю, наче та була песиком-приблудою, що зненацька забіг на доглянуте подвір’я.

Влад уважно спостерігав за «малою»: її очі налилися фіолетовою темрявою — вірна ознака шторму. Але буря вщухла, так і не розпочавшись, натомість у бузкових глибинах замиготіли пустунські бісики.

— Не подобається? — Ліза провела руками по топу. — Та байдуже. Зате в мене обличчя справжнє.

Вона говорила зумисно повільно, розтягуючи кожне слово.

— Що ти сказала?! — із витріщеними очима і роззявленим ротом Саша скидалася на викинутого на берег окуня.

— То ти ще й недочуваєш?

Ліза співчутливо захитала гоовою, затим склала долоні «рупором» й голосно додала:

— Кажу: у тебе філери на спеці потекли. Наступного разу просто запхай губи до вулика. Результат той самий, зате заощадиш купу бабла. Це економікою зветься. Твій бойфренд саме сьогодні її вивчав.

Влад несподівано для себе всміхнувся: заноза показувала зубки. Вона давала відсіч і била боляче. Його розважала зухвалість дівчиська, але її заносило, і треба було це припинити.

— Я зараз уб'ю цю подерту злидню! — верескнула Саша, її обличчя почервоніло, риси спотворилися.

— Заспокойся, крихітко. Йди до мене.

Влад притягнув дівчину до себе, погладжуючи по спині. Ліза засунула два пальці до рота, демонструючи, що її зараз виверне від усього.

— Хто ця нікчема і чому вона з тобою? Вона знущається наді мною! Чому ти нічого їй не кажеш?

— Це просто дитячі ігри, Олександро. Ти ж не будеш злитися на підлітка?

Погляд темних очей був важким; він дивився на Лізу не кліпаючи, змушуючи вгамуватися. Вона знизала вузькими плечиками й попрямувала до сусідньої зали, до столу з напоями.

Саша вмостилася у Влада на колінах, засипаючи його безглуздим сторітелінгом. Він пропускав її теревені повз вуха. Куди поділася мала? Уже п’ятнадцять хвилин Ліза не потрапляла йому на очі. Він намагався не думати про те, чим вона зайнята — зрештою, що з нею станеться? — але думка про неї колола тонкою пилочкою для нігтів, не даючи розслабитися.

Із сусідньої зали долинули вибухи реготу. Влад підхопився з місця.

— Зайчику, ти куди? — Саша ледь не скотилась на підлогу й вередливо надула губи.

Він навіть не глянув на подружку. Коли це вона встигла йому так набриднути?

Новий вибух сміху — і всередині спалахнуло. Широким кроком Влад рушив на гамір: він шкірою відчував, що епіцентром веселощів була саме його «ходяча катастрофа».

І не помилився. «Сестричка» височіла прямісінько на столі в оточенні хлопців. Чи то сама туди видерлася( з неї станеться), чи то її підняли. Спершись плечем на одвірок, Влад спостерігав за шоу. Ліза зовсім не комплексувала: вона щось розповідала поважній публіці, відчайдушно жестикулюючи, і її вбивчій міміці позаздрили б навіть топові блогери.

«Про що це вона там розпинається?»

Хтозна, але чоловіча увага була прикута до дівчиська, і всі явно були від неї в повному ауті.

Залунала ритмічна музика. Ліза видала індіанський клич і, стрибнувши зі столу, взялася витанцьовувати в колі хлопців. Вона голосно сміялася, закидаючи темноволосу голову, і танцювала так, наче весь світ належав лише їй одній. Влад відчував, як росте роздратування. Неприємно шпигнуло у грудях в це розлютило його ще дужче. Але він змусив себе залишитися на місці. Поки мала просто казилася, а хлопці тримали дистанцію, приводу втручатися не було. Влад уже збирався було підійти до свого нерозлучного друга Павла, який самотньо вештався біля бару, та саме цієї миті «катастрофа» змінила курс. Натанцювавшись досхочу, розпашіла та захекана, Ліза неквапом попрямувала до більярдного столу.

— О, яка солоденька дівчинка до нас завітала! — білявий, із водянистими очима Артем ліниво натирав крейдою кий. — Вмієш тримати палицю, крихітко?

Ліза примружилася.

— Можу загнати цю кулю тобі в лузу швидше, ніж ти встигнеш кліпнути, — почув Влад.

Хлопці навколо схвально загули. Ліза взяла кий і, зваживши його в руці, обрала позицію. Вона почувалася у своїй стихії: безліч вечорів було проведено в припалих пилом більярдних із братами, де той, хто програв, бігав за фастфудом. Ліза нахилилася над столом, і яскраво-рожевий топ задрався вище, оголюючи смужку шкіри на спині. Артем підійшов упритул.

— Неправильно береш, — видихнув він їй прямо у вухо. — Руку треба розслабити, а лікоть підняти. Давай допоможу...

Він нахабно накрив вузьку долоню своєю, нахиляючись так низько, що його дихання торкнулося її шиї. Ліза напружилася, збираючись уїдливо відповісти, але не встигла.

— Руки прибрав від неї! — голос Влада різанув скальпелем.

Він стояв за кілька метрів, засунувши руки в кишені джинсів, спокійний, як Льодовитий океан, і з такою ж арктичною холоднечею в очах.

— Та годі тобі, Владе, я просто вчу дівчинку, — Артем усміхнувся, але долоню з руки Лізи все ж прибрав.

— Лізо, поклади кий і відійди від столу, — кинув Влад, не змінюючи тону. — Ніякого більярду не буде.

Дівчисько завмерло, а потім повільно повернуло голову. Цей владний тон і непохитна впевненість, з якою він розпоряджався нею, наче своєю річчю, розлютили її сильніше, ніж його розкуті мацання із Сашею, які Ліза спостерігала увесь вечір.

— Відколи це ти вирішуєш, у що мені грати? — вона задерла підборіддя. — Ти мені ніхто.

— Я сказав — підійди до мене.

Його голос став ще тихішим, і це було поганим знаком. Артем, спостерігаючи за цією іскристою суперечкою, вишкірився: з’явився чудовий привід подратувати Вишневецького. Вони на дух не терпіли один одного. Взаємна ненависть була настільки сильною, що при зустрічі хлопці за замовчуванням обирали тактику повного ігнорування. Але сьогодні правила змінилися.

— Більярд і справді надто нудний для такої палкої крихітки, — Артем ковзнув відвертим поглядом по Лізі. — Зіграймо у щось цікавіше.

Він спритно вивудив із відерця з льодом порожню пляшку і з дзвоном поставив її в центр столу.

— Як щодо «пляшечки»? Ризикнеш із нами, ціпонько?

Уся компанія завмерла в очікуванні. Насправді Лізу ніколи не цікавили подібні ігри, а брати за один лише липкий погляд у її бік готові були прибити будь-кого. Та для Влада Ліза була лише прикрою перешкодою, «підлітком», за яким треба наглядати в перервах між вологими поцілунками з білявкою.

Саша стояла поруч із Владом, на її обличчі застигла сповнена зверхності усмішка. Ніхто не сумнівався, що Ліза зараз підібгає хвоста і слухняно відійде вбік, як і наказав «господар».

«Власність, значить?» — промайнуло в її голові, змушуючи кров кипіти. Бажання вивести Зануду з його хронічної рівноваги переважило і гидливість, і здоровий глузд.

— Зіграю, — видихнула прямо в застигле обличчя Влада. — Які правила?

Темноволоса голова смикнулася в її бік.

— Владе, ходімо, здалася тобі ця... нехай що хоче, те й робить, — Саша потягнула хлопця за руку.

— Пограєш удома в ляльки, зрозуміла? — погляд темно-карих очей вугіллям пропалював у ній дірки.

— Вона не гратиме, — він повернувся до Артема.

— Відчепись. Граю!

— Та годі, бро, розслабся. Дівчинка хоче розважитися. Правда ж, крихітко?

На обличчя Влада набігла тінь, губи стиснулися в тонку лінію. Він ступив уперед і грубо штовхнув Артема в груди.

— Я сказав: без неї.

— Чого ти кипиш? Мені тут натякнули, що солоденька тобі ніхто!

— Стули пельку.

Ліза й кліпнути не встигла, як кулак Влада врізався в обличчя білявцю. Характерний хрускіт і за ним — крик. Артем схопився за ніс, з-під пальців потекли червоні цівки.

— Ти мені ніс зламав, придурку!

— Владе, ти чого?! Це через цю, так? — подружка перелякано витріщила очі, потягнулася до його плеча, але Влад скинув її руку.

Він мовчки дістав хустинку і з огидою витер пальці.

«Ручки замастив, чистюля!» — пирхнула про себе Ліза, але її серце зрадницьки гупнуло вниз, коли вона враз побачила затиснутий у руці Артема ніж.

Із диким гарчанням той кинувся на Влада, і вони з гуркотом повалилися на підлогу. Натовп одразу розступився: одні в жаху відскакували, інші знімали бійку на телефони. Влад швидко перехопив ініціативу, опинившись зверху; кілька разів із силою вдарив руку Артема об кам’яні плити, поки зброя не відлетіла вбік. Він притис супротивника до підлоги.

— Закарбуй собі на яйцях: її — не чіпати, — просичав, і в тих тихих словах було більше загрози, ніж у будь-якому крику. — Щоразу згадуй про це, якщо не хочеш залишитися без "бубонців". Я вважаю, що вони тобі не потрібні, якщо не вмієш тримати лапи подалі від малолітніх.

Влад підвівся, шарпнув Лізу за лікоть і потягнув до виходу.

— Для тебе вечірка закінчена. Годі, нагулялася.

Хто ж знав, що цей зануда вміє так кипіти? Ліза розуміла, що зараз не найкращий час, аби «кусатися». Краще зробити так, як він хоче. Вона була сильно налякана, і залишатися тут більше не мала жодного бажання.