Раді Вас бачити!

Хоча Вікторія була молодою графинею Норкфол, але це не вберегло її від вимушеного шлюбу! Дівчина стояла у величній бальній залі, коли матір повідомила їй страшну новину - батько обрав їй нареченого. Вікторія тримала у таємниці, що її серце уже зайняте, але тепер це неважливо. Дівчина спостерігала, як на мармуровій підлозі відбивалися тіні від свічок. Вікторія підняла очі догори, аби стримати сльози, що підступили та могли пролитися у будь-який момент. Вікі хотіла достукатися до жінки, яка була її матір'ю, але, яка ніколи її не любила і всіляко це показувала. Навіть зараз, графиня Норкфол тримала бездоганну поставу, хоча міцно стискала руку доньки.

-Вікторіє, ти станеш герцогинею Кайріс! - жінка очікувала супротиву від дівчини, але мусила її приструнити, аби та нічого не зіпсувала.

-Але, чому це маю бути саме я? – з очей молодої графині полилися сльози, бо самій рідній людині не було діла до її почуттів. – Мамо... - Вікі намагалася висмикнути руку і вигадати план, аби уникнути шлюбу з нелюбом. - А Матильда? Як я можу одружитися, коли моя старша сестра ще немає чоловіка? – графиня Норкфол дивилася на свою найменшу дитину, і ця розмова починала їй набридати.

-Матильда ще не готова до заміжжя! - графиня розуміла, що серед знаті підуть певні чутки про старшу доньку, але жінка була готова до цього, аби підібрати своїй улюблениці найкращу партію. - Ти маєш подякувати за такого перспективного чоловіка, Вікторіє!

-Подякувати?! - дівчина силою смикнула руку і відчула, як мати подерла її своїм нігтем. - За що тобі дякувати?! - молода графиня завжди боялася своєї матері і виконувала всі її накази та побажання, але цього шлюбу Вікі не могла прийняти. - Що герцог - твій ровесник, а не одноліток батька? – Вікторія давно зрозуміла, що мати її не любить, хоча сподівалася на певне розуміння від неї, але... Її вирішили віддати заміж за чоловіка, який удвічі старший за неї! Це не рідкість у їхньому суспільстві, а саме гірше, що дівчина немає права вибору – Вікторія мусить скоритися волі сім'ї! - Цього шлюбу не буде! Ніколи!

-Прикуси свій язик, юна леді! - графині надзвичайно важко було придушити бажання дати доньці ляпас, але жінка знала, що коли про це дізнається граф, то вона поплатиться за це. - Я не твій батько і не збираюся миритися з твоєю непокорою! – Беатріс усвідомлювала, що зараз не можна було псувати обличчя доньки, адже за два дні у неї зустріч з нареченим, тому хотіла знову схопити її за руку, але Вікі знову вирвалася. - Ти хочеш зруйнувати свою репутацію?! Ти готова...

-Я не одружуся з Гарольдом Кайрісом! - голосно промовила дівчина, але продоіжила вже тихіше. Дівчина почала втрачати свій запал під важким поглядом графині. - Мамо, я закохана у його сина.

-Кохання... - з огидою просичала жінка. - Що ти знаєш про це почуття? – Вікі дивилася на матір, на її злу посмішку... Дівчина розуміла, що та ніколи не кохала свого чоловіка – її батька. – Вікторіє, ти готова, що батько позбавить тебе приданного? Ти готова покинути наш будинок, заради свого кохання? – дівчина була готова погодитися на ці умови, але мати її різко перебила. – Тільки спочатку подумай, чи готовий Едуард до такої жертви!

-Я впевнена, що так! - Вікі бачила, як графиня розчаровано хитає головою. - Хай ми будемо без грошей, але...

-Боже, як у мене могла народитися така наївна дитина?! – Беатріс почала нервово сміятися, чим налякала свою доньку. – Едуард знає, що ти одружуєшся з його батьком! – дівчина дивилася на свою матір і не вірила у її слова. – Де він?! Що він зробив, аби врятувати тебе від цього шлюбу? - Вікі завмерла після цього питання. - Ти говориш, що він тебе кохає, але мовчки погодився, аби ти одружилася на герцогові! Едуард, навіть не запропонував себе для цього шлюбу.

-Ні... Це все брехня... - Вікторія відступала від графині, яка здавалася їй тепер монстром, який знищував її життя. - Ти просто хочеш мене переконати у цьому, аби я погодилася на шлюб з герцогом!

-Ти і так погодишся! – хоч жінка не могла зараз бити свою доньку, але вона не втратила можливості налякати її, тому повільно підійшла до дівчини, схопила її за косу та приблизила до свого обличчя. – Це буде шлюб з розрахунку! Ти погодишся і добровільно підеш до вівтаря! – Беатріс почула кроки за дверима, тому перемістила руку на плече Вікторії та стисла його. – Не смій псувати репутацію сім'ї своєю непокорою!

-Я зустрінуся з Едуардом... Я поговорю з ним... – графиня розуміла, що її донька переживає зараз те, що колись відчувала вона сама – відчай та безпорадність, але їй не було шкода майбутньої нареченої.

-Пізно! Два дні тому він і його батько були у нас в гостях. Герцогу потрібен доступ до наших земель, тому він попросив, щоб наші сімї породичалися, а твій Едуард... - жінці приносило задоволення, як змінювалося обличчя дівчина від усвідомлення реальності. - Він просто сидів та мовчав. Він чекав, щоб та зустріч швидше закінчилася і зміг ще комусь задурити голову. - графиня вхопила Вікі за підборіддя та поглянула у її мокрі очі. - Едуард розважався з тобою! Йому була приємна твоя увага і все! З його боку немає ніяких почуттів! – дівчина дивилася на обличчя матері і її жахало, з якою насолодою вона говорила ці слова. Вікторія не могла повірити, що хлопець відмовився від їхніх почуттів! Що він відмовився від неї... Що він зрадив її довіру... Едуард обіцяв, що вони будуть разом, але... Дівчина мріяла стати його дружиною, але змушена стати його мачухою! На крики з кімнати прибігла Матильда – старша сестра Вікторії і середня дитина графині. Вона пройшла у вітальню повільною ходою, притримуючи свою нову, яскраво-червону сукню. На її шиї блищали діаманти, а волосся було зібране у гарну зачіску. Вона підійшла до неньки та поцілувала її у щоку, а Беатріс, побачивши свою улюбленицю, відразу розцвіла.

-Донечко, ти сьогодні у обнові? – дівчина провела рукою по ніжній тканині і перемістила свій погляд на заплакану сестру.

-Так, матусю. Потрібно і Вікторії щось придбати, щоб наречений не передумав. – Матильда, як зазвичай, насміхалася над сестрою. – Але і не уявляю, що може врятувати це! – вона вказала на дівчину перед собою і та зніякорвіла. Вікі ніколи не намагалася виділитися. Це і не вийшло би! Її сестра була справжньою красунею, вміла триматися на людях, могла підтримати розмову або гарно завальсувати з кавалером, а Вікторія... Її погляди відрізнялися від від інших дівчат! Вікі мало цікавили звичні заняття для дівчат. Вона любила мчати галопом на своєму коні, поулпирсатися у саду або закритися в бібліотеці, зачитавшись якоюсь новою книгою. Дівчину ніколи не цікавили бали чи заміжжя, але... Так було до моменту, коли вона зустріла Едуарда! Хлопець відразу полонив її серце своєю галантністю. Його короткі погляди, люб'язні слова та товариство змушували серце битися швидше. Вікторія чекала їхніх нових зустрічей, адже вірила, що між ними зароджуються справжні почуття, але... Як виявилося, Едуард просто проводив з нею час, аби не нудьгувати! Дівчина зрозуміла це пізно, адже вже віддала йому своє серце! – Мамо, необхідно купити сестрі декілька пристойних суконь, або герцог переплутає її із прислугою. – матір з донькою хором засміялися, після чого дівчина покинула їх.

-Матильда права! Герцог ще подумає, що ти не наша донька... - Вікі витерла своє обличчя. Сльози вже не текли, але сліди після них неприємно сушили шкіру.

-Я сама часто про це думаю! Була би я рідна тобі, то ти би переймалася про моє щастя, як робиш це для Матильди! – Вікторія ніколи не розуміла, чому матір помічає, тільки старшу доньку.

-Не порівнюй себе з нею! Я хотіла її народжувати, чого не можу сказати про тебе. – графиня поморщилася при цих словах, але вирішила відкрити правду, яку приховувала вісімнадцять років. – У нас була угода з твоїм батьком. Як тільки я народжу хлопчика, то наші зустрічі будуть рідкими. Я була готова, аби він завів коханку, але... - Беатріс відвела погляд, бо їй було важко дивитися на свою невдачу - Вікторію. - Першим народився Генріх, але я вирішила народити ще раз, а потім... - графиня поглянула з-за плеча на дівчину і у її погляді не було ні краплі любові, лише огида. - За декілька років я знову понесла, але нікому про це не сказала! Я пила абортивні трави, але ти вижила! – Вікі слухала жінку, що стояла перед нею і дивилася поглядом, наповненим ненавистю. – Я ніколи тебе не хотіла! Якби могла, то вбила би власними руками! - між ними зависла гнітюча тиша, яку знову порушила Беатріс. - Про вагітність дізнався граф і мені довелося народити! – ще будучи в утробі матері, Вікторія відчувала від неї одну ненависть. Очі дівчини знову наповнилися сльозами, але вона стримала їх, бо до них приєднався граф.

-Беатріс, ти вже сказала чудову новину нашій донечці? – він підійшов до Вікі та поцілував її у скроню.

-Так, але вона противиться. Вільгельме, хоч ти повпливай на неї... - навіть, до не коханого чоловіка, але жінка говорила стримано, без краплі злоби.

-Вікторіє, якщо ти проти цього шлюбу, то його не буде. – граф безмежно любив своїх дітей і не примушував їх ніколи, ні до чого. Старший син цим користався! Майбутній граф був вже одружений, але мав безліч коханок. Навіть, була позашлюбна донька, якій він купив будиночок та поселив її разом з матір'ю там. Майбутня графиня, через постійні зради чоловіка, втрачала своїх дітей - вижив один син, але зі слабким здоров'ям. А Матильда... Вона просто жила у своє задоволення і витрачала на себе гроші. Її могла стримати, тільки мати, але і вона частіше приховувала її поведінку від батька, ніж показувала справжнє обличчя доньки – вона втратила свою цнотливість вже давно, а для дівчини – це кінець.

-Вільгельме, ти про що говориш? Ти вже пообіцяв... - Беатріс знала, що граф вже пообіцяв герцогу цей шлюб. Якщо тепер все скасувати, то їхній репутації кінець! - Вільгельме, ти вже...

-Вийди! - чоловік не любив підвищувати голос на Беатріс, адже колись він любив її, і вона подарувала йому трьох дітей. Граф був їй за це вдячним, але тепер мусив стримати її необдумані слова.

-Це і мене стосується! Я твоя дружина і графиня Норкфол... - чоловік бачив, що очі Вікі червоні від сліз і усвідомив, що між донькою і матір'ю щось відбулося.

-Так, але! Не забувай, завдяки кому ти маєш цей статус! – графині не подобалося, коли Вільгельм нагадував про це, але вона розуміла, що не може тиснути зараз на чоловіка – Вікторію він любив найбільше. Якщо дівчина відмовиться, то вона сама переконає її. Своїми методами! – Доню, ти не хочеш стати герцогинею?

-Тату, мене не цікавлять статуси! Я просто... – Вікі було соромно зізнатися, що вона закохана і таємно зустрічалася з хлопцем, тому мусила приховати це. – Я взагалі не знаю герцога. – тихо промовила Вікторія.

-Всі так одружуються. Але ти можеш бути впевненою, що Гарольд – хороша людина. Я би не віддав тебе у руки чоловіка з поганою репутацією! - граф хотів щастя для Вікторії, але і не міг заперечувати, що цей шлюб відкриє йому безліч нових дверей.

-Його син старший за мене. – а ще молода графиня закохана у нього. Серце дівчини противилося думкам про шлюб з іншим.

-Знаю, але герцог сам прийшов з пропозицією. Ми пропонували Матильду, але він категорично відмовив. – графиня попрацювала тут і оспівувала таланти Вікторії, яких у неї не було. Граф і графиня просто не знали, що герцог хоче саме молодшу доньку і готовий на все, щоб отримати її у дружини. – Просто, подумай... - батько ніжно провів по щоці Вікі. - За два дні герцог приїде, щоб познайомитися і тоді дасиш свою відповідь. – граф обійняв свою доньку, щоб заспокоїти від переживань, але вона вирішила для себе, що перед цим зустрінеться з Едуардом. Якщо слова матері виявляться правдою, то вона погодиться на шлюб з герцогом Гарольдом Кайрісом. У неї не залишиться вибору! Відмова від такої партії – це кінець будь-якому майбутньому шлюбові, а їй необхідно перейматися про своє життя. Її батькові вже шістдесят і серце його підводить, а після смерті графа її просто виставлять за двері. Тому Едуард має вирішити, ким вона буде для нього – дружиною чи мачухою!