Спочатку:
На сторінку книги
3.1
Анна все ще стояла біля старої скрині, намагаючись зрозуміти, як відкрити замок, коли почула кроки на сходах. Вона не поспішала обертатися. Після всього, що сталося в цьому будинку за останні дні, будь-який звук уже не здавався випадковим, а горище особливо сприяло підозрам. Тут кожен скрип дерев'яних сходинок лунав виразніше, ніж унизу, а тіні від старих речей витягувалися вздовж стін так, ніби жили власним життям.
Анна нарешті повернула голову й побачила Єгора. Він піднімався сходами спокійно, без поспіху, і на його обличчі не було здивування від того, що вона знову опинилася біля скрині. Здавалося, він очікував побачити її саме тут.
— Віктор попросив мене допомогти вам, — сказав Єгор, коли піднявся на горище. — Хоча, якщо чесно, я не зовсім зрозумів, із чим саме.
Анна ледь усміхнулася.
— Думаю, ви здогадалися.
3.2
Її погляд ковзнув до скрині. Єгор теж подивився на неї, і цього разу Анна уважніше простежила за його реакцією. Нічого очевидного — лише коротка пауза, майже непомітне напруження в обличчі. Та вона вже знала, що в цьому будинку найцікавіше часто ховалося саме в таких дрібницях.
— Ключа у вас, випадково, немає? — запитала вона.
— Ні. Але можна спробувати відкрити замок.
Єгор присів біля скрині й оглянув металеву застібку. Анна відступила трохи вбік, даючи йому місце, але залишилася досить близько, щоб бачити його руки. Він поводився із замком упевнено, ніби подібна робота не була для нього чимось незвичайним.
— Ви давно працюєте у Віктора, — сказала Анна, не питаючи, а радше нагадуючи вже відоме.
— Кілька років.
— І часто буваєте в цьому будинку?
— Досить часто.
3.3
Єгор не відривав погляду від замка. Анна кілька секунд спостерігала за ним, а потім вирішила змінити напрямок розмови.
— Тоді ви, напевно, багато чого тут помічали. Особливо останнім часом.
Його руки на мить завмерли.
— Що саме?
— Дивні речі. Кроки, дзвінки, шуми. Віктор каже, що будинок поводиться так, ніби в ньому хтось є.
Єгор тихо видихнув і знову повернувся до замка.
— Будинки іноді видають дивні звуки. Особливо старі.
— А люди?
Він підняв на неї очі.
— Люди ще частіше.
Анна нічого не відповіла. Їй сподобалася ця відповідь значно менше, ніж вона показала. Єгор говорив спокійно, навіть байдуже, але в його голосі з'явилося щось таке, що змусило її ще раз подивитися на двері горища. Ніби вони говорили не про рипіння балок і старі труби.
3.4
Єгор знову нахилився до замка.
— Буває відчуття, що за тобою хтось спостерігає, — сказав він після короткої паузи. — Але це може бути просто втома. Або уява.
Анна ледь примружилася.
— Ви часто втомлюєтеся саме в цьому будинку?
Єгор усміхнувся, але відповіді не дав. За кілька секунд механізм усередині замка тихо клацнув. Анна мимоволі затримала подих.
Кришка скрині повільно піддалася, і разом із запахом старого дерева та пилу зсередини потягнуло чимось солодкуватим, майже знайомим. Анна одразу згадала аромат, який уже відчувала в будинку — той самий, що нагадував їй смолу або пахощі.
Вона нахилилася ближче. Всередині лежали старі книги, кілька прикрас і невеликий згорток листів, перев'язаний стрічкою.
3.5
Анна простягнула руку.
— Листи?
Вона встигла торкнутися верхнього конверта, але Єгор несподівано швидко забрав увесь згорток.
— Це Вікторові.
Анна подивилася на нього.
— Ви впевнені?
— Так.
— І звідки така впевненість?
Єгор на мить замовк, після чого поклав листи назад у скриню.
— Старі справи. Напевно, ділове листування.
Анна перевела погляд із його обличчя на згорток, а потім знову на нього. Вона не стала сперечатися. Не тому, що повірила, а тому, що вже отримала відповідь, якої не чекала: Єгор злякався не самої скрині. Він злякався того, що Анна прочитає ці листи.
— Добре, — спокійно сказала вона. — Поки що повірю вам.
Єгор ледь кивнув, але замість відповіді раптом глянув у бік дверей. Цей рух був настільки швидким, що інша людина могла б його не помітити. Анна помітила.
І запам'ятала.
