Раді Вас бачити!

Корабель «The Black Pearl» із глухим стогоном пробив стіну вічного туману і м'яко винесло на чорний пісок узбережжя Острова Скелетів. Але не встигли пірати опустити сходові трапи, як земля під їхніми ногами затремтіла. З гущавини похмурого лісу, розсуваючи гостре каміння, на берег вийшла сама відьма Скарлетт. Її силует, оточений зеленкуватим сиянням, здавався втіленням смерті.

— Ну що, капітанцю Джек, ти все ж таки наважився прийти на власну кару? — її скрипучий, холодний голос лунав прямо в головах присутніх. — Ти запізнився! Твоя Ізабелла за крок від смерті, і зараз моя команда розправиться з тобою та твоїми магічними блазнями, а потім я завершу ритуал крові!

З-за її спини з диким виттям вискочила армія піратів-перевертнів. Вовчі пащі стікали слиною, тигрячі кігті рили пісок. Вони готувалися до кривавого бенкету.

— Хлопці, настав наш час! Вмикаємо фізику на повну! — скомандував Богдан, витягуючи свій модифікований випромінювач, який тепер працював як потужний генератор надсильного магнітного поля.

Студенти миттєво почали діяти. Назар та Тарас направили залізні раструби суднових гармат, які Богдан заздалегідь обмотав мідними кабелями, в бік нападників. Потужне магнітне поле, активоване Богданом, миттєво створило таку силу притягання, що весь залізна зброя, бляхи на поясах, металеві ґудзики та кайдани перевертнів стали для них пасткою.

— Ребята, працює! Воно працює! — захоплено закричав Богдан, коли стрілка на його саморобному індикаторі зашкалила. — Запускаю повну індукцію!

Важке залізо, притягнуте імпульсом, буквально потягнуло піратів-перевертнів назад, у глибоку прибережну воду. Вони не могли протистояти силі магніту, яка затягувала їхній металевий одяг та зброю на дно. За лічені хвилини перша хвиля ворогів під дикі прокляття Скарлетт пішла під воду.

Скориставшись цим хаосом і тим, що капітан Джек та його матроси завязали в жорстокому бою з залишками ворогів, пробиваючись крізь їхні лави, дівчата вирішили діяти самостійно. Орися та Леся, тримаючись разом, швидко побігли повз відьму прямо вглиб печери, де на кам'яному стовпі висіла бідна Ізабелла.

Вона була без свідомості. Тендітне тіло дівчини безсило трималося лише на товстих мотузках. Орися, зовсім забувши про небезпеку, підбігла першою і почала гарячково розв'язувати вузли, поки Леся підтримувала дівчину, щоб та не впала на гостре каміння. Нарешті пута спали, і вони вдвох обережно тримали Ізабеллу на руках.

Бліда донька губернатора повільно розплющила очі. Побачивши перед собою двох дівчат у дивному, нечуваному для XVIII століття вбранні — мокрих джинсових шортах та яскравих сучасних футболках — вона не стала ставити жодних зайвих запитань про те, хто вони й звідки взялися. В її знесилених очах була лише безмежна вдячність.

— Дякую вам... — ледь чутно прошепотіла Ізабелла, її потріскані губи ледь ворушилися від жажди. — Ви... врятували мене...

У цей момент крізь стіну ворогів, важко дихаючи та тримаючи в руках закривавлений кортик, у печеру забіг капітан Джек. Побачивши свою кохану живою, він кинув зброю і підлетів до них. Він обережно, наче найбільший скарб у світі, взяв Ізабеллу на руки. Від невимовного щастя Джек почав кружляти її по печері, притискаючи до своїх грудей. Проте дівчина була занадто слабкою і знову безсило заплющила очі.

Орися, оцінивши її стан поглядом майбутнього медика (або просто розсудливої дівчини), суворо заявила: — Капітане, зупиніться! Їй негайно потрібні ліки, вода та повний спокій! Вона помирає від зневоднення. Зараз ми з Лесією швидко пошукаємо тут, у тропічному лісі, якісь цілющі рослини чи ягоди, щоб відновити її сили. А ви негайно несіть її на корабель у безпечне місце, поки ваша команда ще стримує перевертнів!

Джек, беззаперечно довіряючи цим дивним рятівницям, які вже двічі творили дива, кивнув, міцніше притиснув Ізабеллу до себе і швидко побіг у бік «The Black Pearl».

Дівчата залишилися на межі лісу. Вони почали гарячково збирати соковиті тропічні листя та дикі коренеплоди, які, за словами Лесі, могли допомогти повернути тонус організму. Орися відійшла трохи вбік, розсуваючи густі зелені папороті в пошуках чистої вологи.

Раптом над її головою почувся дивний, вологий шурхіт. Орися підняла очі й оніміла від жаху. Прямо над нею з товстої гілки дерева звисав велетенський, м’ясистий язик. Це була величезна, розміром з доброго кабана, тропічна жаба мерзенного, м’ятного кольору з витріщеними жовтими очима.

Орися в паніці привідкрила рот і встигла лише дико закричати:

— Ой, допоможіть! Лесю!!

Але потворна м’ятна жаба миттєво викинула свій довгий, липкий язик, обмотала дівчину навколо талії і з неймовірною силою почала втягувати її до себе в пащу, збираючись проковтнути живцем.

— Допоможііііть! Назаааре! — відчайдушно, злітаючи над землею і задихаючись від болю та страху, кричала Орися, намагаючись вхопитися хоч за якісь гілки.

У цей самий час неподалік, на узбережжі, Назар якраз допомагав Тарасу перезаряджати магнітну систему. Раптом крізь гуркіт прибою до його вух донісся цей рідний, сповнений болю та смертельної небезпеки крик. Серце хлопця пропустило удар. Він миттєво впізнав голос дівчини, яку весь цей час намагався захистити.

— Орися! — закричав Назар, кидаючи ланцюг прямо на пісок. Його очі налилися шаленою рішучістю, а страх повністю зник. — Тримайся, Орисю! Я біжу до тебе!

Вхопивши важку піратську шаблю, що лежала поруч, Назар на ходу перестрибнув через барикаду і з диким криком кинувся в темні тропічні хащі на допомогу своїй подрузі. Наставав час для нового бою, де на кону було життя тієї, хто стала для нього дорожчою за всі багатства Карибського моря.

Коли відчайдушний крик Орисі розітнув вологе повітря тропічного лісу, Назар уже мчав крізь колючі чагарники, збиваючи коліна та ламаючи гілки на своєму шляху. Проте Богдан, який володів холодним розрахунком інженера, зреагував ще швидше. Розуміючи, що звичайна сталева шабля може бути неефективною проти невідомої фауни проклятого острова, він в останній момент перехопив друга на межі хащів.

— Назаре, стій! Візьми це! — важко дихаючи, вигукнув Богдан і силоміць заштовхав у руки товариша невеликий, обмотаний залишками ізоленти пристрій. Це був портативний ультразвуковий випромінювач високої частоти, поспіхом зібраний на базі деталей від старої радіостанції та напівпорожнього павербанка. — Ця штука генерує акустичний удар, від якого у будь-якої амфібії мізки вибухнуть! Просто направ розтруб і затисни ось цю червону кнопку!

— Бодю, ти геній! Дякую! — вигукнув Назар. Він міцно стиснув пристрій, кинув важку піратську шаблю на пісок і з новими силами кинувся на допомогу, орієнтуючись на безперервні крики.

А тим часом у глибині хащів ситуація стала критичною. Леся, побачивши, як її подругу обвив гігантський слизький язик, не розгубилася. Вона схопила товсту суху гілку й з усього розмаху вдарила по м’ясистому відростку потвори. Проте це лише розлютило гігантську жабу м’ятного кольору. Жахлива амфібія витріщила свої величезні жовті очі, глухо загарчала і блискавично викинула другу частину свого роздвоєного язика, миттєво обмотавши й Лесю навколо грудей.

Тепер вони обидві, міцно зв'язані липким, смердючим слизом, немов кокони, безпорадно бовталися в повітрі. Величезна паща жаби відкривалася все ширше, демонструючи ряди дрібних, гострих, як голки, зубів. Дівчата відчайдушно борсалися, але не могли вибратися з цієї зашморгу.

— Допоможіть! Хто-небудь! — з останніх сил кричала Леся, намагаючись захистити свій блокнот, який дивом утримувала ліктем.

— Назаааре! — зриваючи голос, у паніці кликала Орися, заплющуючи очі від огиди, коли потвора підтягнула їх майже впритул до своєї пащі.

— Ану відчепись від моїх дівчат, шматок болота! — раптом прогримів голосний, задиханий, але сповнений люті голос із кущів.

Назар вискочив на галявину якраз у ту мить, коли жаба збиралася зробити вирішальний ковток. Хлопець не вагався ні секунди. На ходу він виставив уперед винахід Богдана, підбіг майже впритул до бридкої м'ятної морди і з силою затиснув червону кнопку.

— Прощай, чудовисько! Спробуй наш бренд КПІ! — крикнув Назар.

Пристрій видав тонкий, ледь чутний для людського вуха, але неймовірно потужний високочастотний писк. Повітря навколо наче забриніло. Для чутливих барабанних перетинок та нервової системи гігантської жаби цей звук став справжнім пеклом. Потвору миттєво перекосило, її жовті очиська закотилися, а з пащі вирвався пронизливий, ультразвуковий свист болю. Вона судомно розтиснула свій липкий язик.

Орися та Леся з глухим стогоном упали на м'яку землю, засипану сухим листям. Жаба, повністю дезорієнтована, налякана і приголомшена акустичним ударом, миттєво розвернулася і з дикою швидкістю пострибала вглиб острова, ламаючи кущі й рятуючи своє життя від дивного хлопця з блискучою коробкою.

Назар кинув пристрій на траву і миттєво впав на коліна поруч із дівчатами. Повністю ігноруючи бруд і зелений жаб'ячий слиз, він першою ділом палко обняв Орисю, притискаючи її до себе так міцно, ніби боявся, що вона знову зникне. Його руки помітно тремтіли.

— Все добре, Орисю? Боже, вона тебе не поранила? Ти ціла? — гарячково шепотів він, заглядаючи їй в очі й обережно прибираючи з її обличчя пасма мокрого волосся.

Орися, яка все ще важко дихала від пережитого шоку, абсолютно не очікувала почути від завжди іронічного та легковажного Назара стільки щирої, глибокої турботи. Її серце забилося як шалене. Вона дивилася на його заляпане брудом, але таке рідне обличчя, і на її губах з'явилася слабка, але неймовірно щаслива посмішка.

— Ні... все добре, — смішно й ніяково відповіла вона, шмигаючи носом. — Ти врятував мене... Мій герой.

Назар раптом замовк, важко зітхнув, і його погляд став серйозним, як ніколи в житті. Залишаючись на колінах перед нею посеред цього дикого, чужого тропічного лісу вісімнадцятого століття, він міцно стиснув її долоні у своїх руках.

— Знаєш... я хотів там, у Маямі, на золотому пляжі біля океану признатися тобі в своїх почуттях... — тихо, але впевнено заговорив хлопець, дивлячись їй прямо в душу. — Я довго збирався з силами. Але цей чортів корабель і ця жаба показали мені, що завтра може не настати. Орися, ти завжди була для мене особливою. Зі школи. І в якому б часі чи світі ми не опинилися, я буду поруч, я захищатиму тебе. Я люблю тебе.

Орися на секунду затамувала подих, а в наступну мить буквально закричала від радості, кидаючись йому на шию.

— Назаре! Я теж! Я теж кохаю тебе, дурнику! — вигукнула вона, міцно обіймаючи його і зовсім забувши про зіпсований манікюр та жаб'ячий слиз. Це був їхній найліпший момент, попри похмурі декорації Острова Скелетів.

А поруч, трохи осторонь, сиділа Леся. О одній руці вона тримала врятований блокнот, а в іншій — шматочок грифеля. На її обличчі сяяла щира, романтична посмішка письменниці Торії Арії. Вона швидко, попри дрижаки в пальцях, занотовувала кожне слово, кожен подих закоханих: «...серед бруду, відьомських проклять і м'ятних жаб народилося справжнє, чисте кохання. Епоха піратів стала початком їхньої нової історії...» У неї не було сумнівів — цей розділ підірве на сайті письменників.