Раді Вас бачити!

Розшифровка АУДІОЗАПИСУ №001

Дата запису: 14 червня 2025 року, 07:42

Файл: REC_001.WAV

Тривалість: 06:17

Примітка до розшифровки: у записі присутній постійний фоновий шум вентиляції. Місцями чутно рух автомобілів за вікном, звук клавіатури та короткі перешкоди мікрофона.

[07:42:03 — вмикається запис. Чутно короткий клац — імовірно, натискання кнопки на диктофоні. На задньому плані рівномірно гуде вентиляція.]

Натаніель Рід: Відтепер я маю називатися Рональдом Вокером.

[Пауза 2,1 секунди. Ледь чутний видих.]

Звісно, я ще не звик до цього імені, тому маю тренуватися — хоча б для того, аби автоматично відгукуватися на нього, коли хтось звернеться до мене в лабораторії. Роні Вокер...

[Пауза.]

Пфффф...

[Чутно, як він тихо сміється.]

Рональд Макдональд.

[Сміх, приблизно 1,5 секунди.]

Аха-ха... Краще буду Роні.

[Пауза 3,7 секунди. На задньому плані проїжджає автомобіль.]

Дивно. Я вже кілька разів вимовив це ім’я вголос, але воно досі звучить так, ніби я говорю про когось іншого. Такої людини ніколи не існувало і не існує. Принаймні до сьогодні.

[Чутно легке постукування пальцями по столу.]

Тепер я маю створити її з нуля. Повноцінну біографію, яка витримає хоча б поверхневу перевірку: освіта, попереднє місце роботи, адреса, фотографії, контакти, історія професійної діяльності. Потрібно створити профіль у LinkedIn, сторінки в соціальних мережах, електронну пошту. Рональд Вокер має виглядати як звичайна людина. Не надто публічна, щоб не привертати уваги, і не настільки непримітна, щоб виникло питання, чому її взяли на роботу в державний науково-дослідницький комплекс.

[Пауза 2,8 секунди.]

Найскладніше — запам’ятати дрібниці. Коли у нього день народження, де навчався, де жив до переїзду. Які книги читав, яку музику слухає. Навіть те, як він пише своє ім’я в електронних листах. Це дуже важливо.

[Чутно клацання ручки.]

Не варто недооцінювати дрібниці, бо диявол, як то кажуть, криється в них. Саме на таких дурницях найчастіше й ловлять брехунів.

[Пауза тривалістю 4,6 секунди. Чутно, як Натаніель відсуває стілець.]

Завтра почну вчитися бути Вокером.

[Короткий звук торкання пальця до диктофона.]

Кінець запису.

[Запис завершено.]

Розшифровка АУДІОЗАПИСУ №002

Дата запису: 3 липня 2025 року, 08:33

Файл: REC_002.WAV

Тривалість: 18:42

Примітка до розшифровки: запис зроблено в житловому приміщенні. На початку та наприкінці чутно фоновий шум холодильника. Місцями присутній шум вуличного руху. Голос мовця тихий, без ознак сторонньої присутності.

[08:33:01 — клацання кнопки запису. Кілька секунд чути рівномірне гудіння холодильника.]

Натаніель Рід: Це ім’я скоро буде надруковане на моєму посвідченні, внесене до внутрішніх документів лабораторії та прив’язане до системи контролю доступу.

За останні три тижні вже настільки звик відгукуватися на нього, що сьогодні вранці ледь не забув власне. Натаніель Рід. Двадцять шість років. Журналіст. Спеціалізація — наукові розслідування.

[Чутно короткий рух стільця.]

А тепер я — Рональд Вокер, лаборант державного науково-дослідницького комплексу «Астер» (Aster National Research Facility, ANRF) у місті Вайтмор. І цей населений пункт не такий вже й населений, як мені здавалося при перших його згадках у розмові з роботодавцем.

[Ледь чутний сміх.]

Та це чудово. Чим менше людей знають одне одного, тим простіше залишатися непомітним.

[Пауза тривалістю 3,2 секунди.]

Досі дивно це вимовляти. Я починаю цей запис тому, що сьогодні отримав перше завдання, заради якого мене сюди відправили.

Учора о 23:18 мені написав редактор. Повідомлення складалося лише з одного речення.

[Пауза. Чути клацання клавіатури.]

«З’ясуй, що лабораторія отримала з Бенгалуру, Індія».

[Пауза 2 секунди.]

Без додаткових подробиць. Приблизно за годину він надіслав координати вантажного термінала, через який, за його словами, пройшов контейнер. Ще за дві години — фотографію транспортної накладної.

Я переглянув її кілька разів. Відправник — медична дослідницька установа в Бенгалуру. Отримувач — комплекс «Астер». У графі з описом вантажу було зазначено щось настільки загальне, що це фактично нічого не пояснювало.

[Пауза.]

«Зразки для дослідницьких потреб».

Саме місто мене насторожило, бо це Бенгалуру.

[На кілька секунд голос стає тихішим.]

Приблизно два місяці тому там почали з’являтися повідомлення про спалах невідомого вірусу. Я досі пам’ятаю ті новини.

На початку журналісти писали про кілька десятків хворих. Невдовзі кількість випадків перестала оновлюватися.

[Чути, як мовець проводить рукою по поверхні столу.]

Через тиждень деякі лікарні обмежили доступ для сторонніх. А вже через два тижні представники місцевої влади заявили, що ситуація перебуває під контролем. А потім новини майже зникли. І тепер, приблизно через два місяці після перших повідомлень, частина матеріалів із Бенгалуру опинилася тут. У державному комплексі «Астер».

[Пауза 4 секунди.]

Я не очікував, що колись опинюся настільки близько до матеріалів, пов’язаних із подією, яку сам розслідував би як учасник. До сьогодні я працював із документами, свідками та відкритими джерелами. Та тепер предмет мого розслідування знаходився за кілька десятків метрів від мене.

[На задньому плані чути гудіння холодильника, потім короткий шум за вікном.]

Сьогодні о шостій ранку я вперше його побачив. На складі, що розташований на нижньому рівні комплексу. Туди не веде звичайний службовий коридор. Доступ здійснюється через окремий пропускний пункт. Я опинився там випадково, бо мав замінити іншого працівника.

На нижньому рівні стояв звичайний транспортний контейнер сірого кольору. Без логотипів чи будь-яких пояснювальних написів. На зовнішній упаковці не було стандартних знаків біологічної небезпеки. Тільки номер виднівся: IND-47/09.

[Чути тихий стукіт пальця по столу.]

Я запитав старшого лаборанта, що всередині. Він подивився на мене приблизно три секунди. Потім сказав:

— Не твого розуму справа.

Я подумав, що він жартує. Тому перепитав:

— Це біологічний матеріал?

Він навіть не повернувся до мене.

— Я сказав — не твого розуму справа.

[Пауза 2 секунди.]

Тон змінився. Не настільки, щоб це можна було назвати погрозою. Але достатньо, щоб я більше не ставив запитань.

[Чути тихий видих.]

Через двадцять хвилин контейнер відкрили. Я вже був у сусідньому приміщенні й бачив усе через оглядове скло.

Усередині знаходився герметичний металевий бокс, а не стандартний кріоконтейнер, схожий на ті, які я бачив тут раніше. Він був більший і мав додаткове зовнішнє кріплення, ніби його готували до транспортування на значну відстань. На кришці була табличка з маркуванням, але частина напису була затерта. Під ним залишилися лише цифри: 02.01. Року видно не було. Тому я не можу стверджувати, що це дата. Можливо, це номер партії чи код зразка або взагалі щось інше.

Я не хочу робити висновки лише тому, що вони добре вписуються в мою теорію.

[Пауза тривалістю 5,3 секунди. Чутно один удар пальцем по столу.]

Повернувшись додому, я знову переглянув фотографію транспортної накладної. Збільшив її настільки, наскільки дозволяла якість знімка. Мені потрібно підтвердити, що цей бокс справді належить до вантажу, який прибув із Бенгалуру. Поки що я не можу цього зробити. На одному з боків контейнера була наклейка. Хтось намагався її здерти, але частина паперу залишилася на металі. Я намагався розгледіти напис через оглядове скло, але відстань була надто великою. Можливо, там було щось важливе, і також можливо, що то звичайне технічне маркування, яке нічого не означало. Тому поки що я не буду вигадувати того, чого не бачив.

[Тривала пауза — 6,2 секунди. На задньому плані чути автомобільний сигнал.]

Повторюю: поки я не підтверджую, що саме знаходиться всередині цього боксу і чи «Астер» отримав його з Індії. Не знаю навіть, чи має він стосунок до спалаху в Бенгалуру. Але лабораторія не поводиться з цим вантажем як зі звичайними дослідницькими зразками. Він не був внесений до загального журналу приймання і доставлений окремо. Його відкривали люди, яких я раніше не бачив у комплексі. І старший лаборант явно не хотів, щоб я ставив запитання. Цього вже достатньо для розслідування.

Якщо редактор має рацію і цей вантаж справді пов’язаний зі спалахом у Бенгалуру, моя робота може виявитися набагато більшою, ніж усі мої попередні журналістські розслідування. Можливо, сьогодні я вперше побачив те, що стане найважливішою справою в моїй кар’єрі. А можливо, просто намагаюся побачити таємниці там, де їх немає.

[Тихий сміх без веселощів.]

У будь-якому разі тепер мені потрібно з’ясувати, що саме привезли з Бенгалуру до «Астеру»...

[Пауза 1,5 секунди.]

...і чому про це ніхто не хоче говорити.

[08:51:37 — кілька секунд тиші. Чутно, як мовець бере диктофон у руку. Після цього — глухий удар по корпусу пристрою.]

Кінець запису.

[Запис завершено.]